Жінки у війні на сході України виконують багато як військових, так і в цивільних ролей.
Жінки в армії ред.
Під час війни кількість військовослужбовиць в українській армії значно зросла. Також стали доступними кілька посад, раніше зарезервованих лише для чоловіків. До 2016 року 8,5% українських військових становили жінки, в березні 2021 їх було вже понад 15%.
Український центр розвідки дронів, який створює безпілотники для української армії та проводить навчальні курси для ведення війни з безпілотниками, заснувала Марія Берлінська, що після університету пішла доброволицею на фронт.
Ряд солдаток досягли публічної популярности під час війни. Льотчиця Надія Савченко, доброволиця батальйону «Айдар» після того, як її регулярний батальйон не було відправлено на фронт, удостоєна звання Героя України та обрана до ВРУ після повернення з полону.
Жінки беруть участь у боях українських та проросійських збройних сил та ополченнях як бойові медикині, водійки, дозорні та патрульні, а також у першій лінії дій, зокрема як снайперки. Українські комбатантки відрізняються мотивацією брати участь у війні. Українські військовослужбовиці відстоюють українську національну ідею, проросійські жінки воюють з більш особистих причин, наприклад, "захищаючи" сім’ї чи домівки. Українські воячки активно вибирали «йти на фронт. Ті, що на боці сепаратистів, відчувають, що фронт прийшов до них».
Дискримінація ред.
Жінки в українській армії досі стикаються зі значним рівнем дискримінації та стигматизації. До військовослудбовиць однополчани ставляться упереджено, приписуючи їм ярлики проституйованих жінок. Належна уніформа та декретна відпустка відсутні. Домагання та сексуальне насильство проти солдаток є поширеними і рідко повідомляються чи розслідуються.
Одна солдатка розповіла Громадському телебаченню про дискримінацію, з якою зіткнулася: «Я звільнила 11 міст, брала участь у звільненні полонених, але, тим не менш, більшість людей скажуть, що я «карпатка, яка воювала в перші місяці вагітності», без урахування мого військового досвіду». За даними Atlantic Council (2020):
Жінки служили як в українських військових, так і в добровольчих батальйонах. У процесі вони зазнали сексуальних домагань на передовій і зіткнулися з сексуальною дискримінацією після повернення додому. Багатьох військовослужбовиць критикували за те, що вони залишили дітей і сім’ї на час служби, стереотипізували як сексуально безладних, або навіть розслідували соціальними службами та забирали їхніх дітей. Дискримінація часто настільки серйозна, що ветеранки не носять уніформу. Жінкам рекомендують ігнорувати свої травми. Як сказала одна волонтерка: «Чоловіки ходять у паби з іншими чоловіками, але жінки повинні повернутися на роботу й піклуватися про своїх дітей».
У липні 2021 року суспільство розкритикувало планований марш військовичок на високих підборах на параді до 30-річчя незалежности. У Міноборони України заявляили, що дрес-код військових 2017 року включав високі підбори, проте публічна критика домоглася маршу в зручному взутті.
Військовички тимчасово окупованих територій залучені у військову воєнну пропаганду з сексистськими наративами. У травні 2014 міністр оборони так званої «ДНР» Ігор Гіркін опублікував відео із закликом до новобранців, що «якщо чоловіки на це не здатні, то доведеться звертатися до жінок». У березні 2015 року, до Міжнародного жіночого дня, так звана «ДНР» провела пропагандистський конкурс краси, в якому взяли участь усі військові.
Цивільні жінки ред.
Жінки-цивільні, особливо в районах найбільш інтенсивної війни, переживають низку проблем, недовисвітлених медія, оскільки «деякі журналісти, які приїжджають в Україну у пошуках військових дій, часто їдуть розчарованими, не звертаючи уваги на досвід цивільних, тому що війна просто не є динамічною або досить захоплюючою».
Внутрішні переселенки часто залишаються наодинці з повним піклуванням про дітей та іншими видами дискримінації біженців, такими як відсутність пристосувань для людей з інвалідністю та звинувачення, що біженки з Донецька підтримують просепаратистські настрої.
Ромки переживають особливий рівень дискримінації: часто їм відмовляють у статусі ВПО і проявляють інтенсивний расизм. Авдит ООН-Жінки 2017 року в Краматорську виявив, що «обізнаність місцевих постачальників послуг про потреби жінок з інвалідністю обмежена або зовсім не поінформована». Війна також призвела до руйнування освіти жінок в деяких областях, хоча також зростають патріотичні молодіжні організаці, які навчають дітей бойовим навичкам і навичкам виживання.
У грудні 2020 року ООН в Україні запустила ініціативу щодо розширення участи жінок у мирних процесах в країні.
Насильство проти жінок ред.
Насильство проти жінок (як цивільних, так і військових) пережило сплеск під час війни: рівень зґвалтувань та домашнього насильства кризово поглибився. У 2014 році рівень сексуального насильства зріс майже вдвічі порівняно з 2007 роком. Загострилися всі проблеми насильства та дискримінації жінок.
У 2015 році Управління Верховного комісара ООН з прав людини висловило глибоку стурбованість швидким погіршенням ситуації з насильством проти жінок в Україні. У звіті Amnesty International за 2020 рік зазначено, що «ґендерне насильство посилюється для тих, хто живе в постраждалих від конфлікту Донецькій та Луганській областях», а жінки зазнають сексуальних домагань на військових блокпостах і в місцях ув’язнення, від військовослужбовців та поліції. Окуповані території звільнені від положень Адміністративного кодексу проти домашнього насильства, жінок відмовляють від офіційних повідомлень і скарг на насильство, а засоби для забезпечення фінансової незалежності жінок відсутні.
Пандемія COVID-19 в Україні також загострила насильство проти українок: у 2020 році в зоні бойових дій на 50% побільшало дзвінків на телефони довіри щодо домашнього насильства. Див. Вплив пандемії COVID-19 на домашнє насильство.
У донецькій катівні-концтаборі «Ізоляція» три з восьми камер були зарезервовані для жінок. Крім того, ув’язнених жінок змушували прибирати катівельні кімнати, а також катували та ґвалтували.
У липні 2021 Human Rights Watch повідомила, що кілька жінок, в тому числі вагітних, були заарештовані на тимчасово окупованих територіях за звинуваченням у шпигунстві та позбавлені відповідної медичної допомоги.
Жіночі організації ред.
Під час війни жінки заснували низку організацій громадянського суспільства, зосереджених як на жіночих, так і на змішних проблемах.
- «Слов’янське серце» заснували у 2014 внутрішньо переміщені жінки у Святогірську як мережу гуманітарної підтримки.
- «Невидимий батальйон» засновано в 2015 для промоції ґендерної рівності в ЗСУ після оприлюднення результатів дослідження, за якими більшість військовослужбовиць війни на Донбасі не були офіційно призваними, через що не мали доступу до соціальних чи військових пільг, військових нагород, соціального статусу і можливостей кар’єрного зростання в ЗСУ.
- Український жіночий ветеранський рух створений під час війни для захисту ветеранок в Україні. В час пандемії COVID-19 група керувала дослідженням впливу пандемії на ветеранок, за заявою Юлії Кирилової «встановили, що 14 % [ветеранок] втратили роботу під час карантину, а 53 % повідомили про значне зниження доходів за цей час».
- Спілку учасників та ветеранів АТО заснували три учасниці Євромайдану, водійки вантажівок, щоб доставити військову техніку на передову.
- Українська Жіноча Варта заснована в 2014 Оленою Білецькою як освітня програма для навчань цивільних жінок основам виживання у випадку воєнних дій та підтримки бізнесу ветеранок.
- Медичний батальйон «Госпітальєри» заснований 2014 та незмінно очолюється Яною Зінкевич (17-літньою на момент заснування).
У ЗМІ ред.
У 2019 році короткометражний фільм «Анна» увійшов у шорт-лист премії BAFTA в категорії «Британський короткометражний фільм» і переміг у категорії «Кращий британський короткометражний фільм» на премії British Independent Film Awards 2019.
Див. також ред.
Посилання ред.
- Жінки Донбасу та Криму: АТО/ООС, ВПО [ 14 травня 2022 у Wayback Machine.] / YouTube: Відеоколекція Вікіпроєкту Фемінізм
Примітки ред.
- . inews.co.uk. 15 грудня 2016. Архів оригіналу за 3 квітня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
- Chauvin, Guillaume (10 грудня 2020). . Архів оригіналу за 11 липня 2021. Процитовано 27 березня 2022.
- Shukan, Ioulia (17 липня 2021). У Bluhm, Katharina; Pickhan, Gertrud; Stypinska, Justyna та ін. Gender and Power in Eastern Europe: Changing Concepts of Femininity and Masculinity in Power Relations. Springer International Publishing. с. 83–105. doi:10.1007/978-3-030-53130-0_7 — через Springer Link.
- Mathers, Jennifer G. (1 листопада 2020). Women, war and austerity: IFIs and the construction of gendered economic insecurities in Ukraine. Review of International Political Economy 27 (6): 1235–1256. doi:10.1080/09692290.2020.1725903 — через Taylor and Francis+NEJM.
- . en.hromadske.ua. Архів оригіналу за 23 квітня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
- . the Story INSTITUTE. Архів оригіналу за 24 лютого 2022. Процитовано 27 березня 2022.
- Wendle, John. . www.aljazeera.com. Архів оригіналу за 27 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
- . UN Women | Europe and Central Asia (англ.). Архів оригіналу за 23 лютого 2022. Процитовано 17 липня 2021.
- . Washington Post (амер.). ISSN 0190-8286. Архів оригіналу за 7 лютого 2022. Процитовано 17 липня 2021.
- . en.hromadske.ua. Архів оригіналу за 4 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
- . 19 червня 2015. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 27 березня 2022.
- . Radio Free Europe. July 2016. Архів оригіналу за 25 серпня 2016. Процитовано 27 березня 2022.
- Oliphant, Roland (11 січня 2015). . The Telegraph. Архів оригіналу за 12 січня 2015. Процитовано 11 січня 2015.
- . 22 березня 2018. Архів оригіналу за 22 березня 2018. Процитовано 22 березня 2018 — через www.bbc.com.
- Darden, Jessica Trisko; Henshaw, Alexis; Szekely, Ora (2019). (англ.). Georgetown University Press. с. 18–21. ISBN 978-1-62616-666-0. Архів оригіналу за 27 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
- . ukraineworld.org (англ.). Архів оригіналу за 9 березня 2022. Процитовано 17 липня 2021.
- . 21 жовтня 2019. Архів оригіналу за 12 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
- . en.hromadske.ua. Архів оригіналу за 15 квітня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
- ↑ . 21 вересня 2020. Архів оригіналу за 13 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
- . www.aljazeera.com. Архів оригіналу за 27 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
- Peltier, Elian; Varenikova, Maria (3 липня 2021). . Архів оригіналу за 10 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022 — через NYTimes.com.
- Regamey, Amandine (25 лютого 2016). . The Journal of Power Institutions in Post-Soviet Societies. (17). doi:10.4000/pipss.4222. Архів оригіналу за 27 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022 — через Centre pour l'Édition Électronique Ouverte.
- Darden, Jessica Trisko; University, ContributorAssistant Professor with the School of International Service at American (19 травня 2016). . HuffPost. Архів оригіналу за 27 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
- Taylor, Alan. . www.theatlantic.com. Архів оригіналу за 27 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
- Carden, James (6 квітня 2015). . Архів оригіналу за 27 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022 — через www.thenation.com.
- . Time. Архів оригіналу за 27 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
- . huri.harvard.edu. Архів оригіналу за 29 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
- . The World from PRX. Архів оригіналу за 11 липня 2021. Процитовано 27 березня 2022.
- Nidzvetska, Svitlana; Rodriguez-Llanes, Jose M.; Aujoulat, Isabelle; Gil Cuesta, Julita; Tappis, Hannah; van Loenhout, Joris A. F.; Guha-Sapir, Debarati (9 січня 2017). Maternal and Child Health of Internally Displaced Persons in Ukraine: A Qualitative Study. International Journal of Environmental Research and Public Health 14 (1): 54. PMC 5295305. PMID 28075363. doi:10.3390/ijerph14010054.
- . 7 квітня 2021. Архів оригіналу за 16 квітня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
- . UN Women | Europe and Central Asia. Архів оригіналу за 22 січня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
- . KyivPost. 17 грудня 2020. Архів оригіналу за 18 травня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
- . www.voanews.com. Архів оригіналу за 12 липня 2021. Процитовано 27 березня 2022.
- Capasso, Ariadna; Skipalska, Halyna; Guttmacher, Sally; Tikhonovsky, Natalie G.; Navario, Peter; Castillo, Theresa P. (24 квітня 2021). Factors associated with experiencing sexual violence among female gender-based violence survivors in conflict-afflicted eastern Ukraine. BMC Public Health 21 (1): 789. PMC 8067375. PMID 33894760. doi:10.1186/s12889-021-10830-9.
- ↑ . openDemocracy. Архів оригіналу за 12 липня 2021. Процитовано 27 березня 2022.
- OHCHR publishes alarming report on increased violence against women in Ukraine [ 12 жовтня 2018 у Wayback Machine.] (2 March 2015)
- . RadioFreeEurope/RadioLiberty. Архів оригіналу за 23 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
- . Chatham House – International Affairs Think Tank. 23 липня 2020. Архів оригіналу за 22 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
- . www.unian.info. Архів оригіналу за 27 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
- . Harvard International Review. 4 грудня 2020. Архів оригіналу за 31 травня 2021. Процитовано 27 березня 2022.
- . Pulitzer Center. Архів оригіналу за 13 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
- Jarymowycz, Christina Olha (1 листопада 2020). Guardians and Protectors: The Volunteer Women of the Donbas Conflict. Feminist Review 126 (1): 106–122. doi:10.1177/0141778920944373 — через SAGE Journals.
- BF "Slavic heart". Peace Insight.
- . www.uwf.org.ua. Архів оригіналу за 15 липня 2021. Процитовано 27 березня 2022.
- . 9 червня 2017. Архів оригіналу за 14 квітня 2018. Процитовано 27 березня 2022.
- . UN Women | Europe and Central Asia. Архів оригіналу за 27 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
- . UATV. 12 грудня 2019. Архів оригіналу за 12 липня 2021. Процитовано 27 березня 2022.
Ця стаття недостатньо ілюстрована. |