Життя Адель

«Життя Адель» (фр. La vie d'Adèle - Chapitres 1 et 2, дослівно — «Життя Аделі: Глави 1 и 2») — фільм французького режисера Абделатіфа Кешиша, заснований на графічному романі Жулі Маро «Синій — найтепліший колір» (фр. Le Bleu est une couleur chaude). Володар «Золотої пальмової гілки» 66-го Каннського міжнародного кінофестивалю.

Життя Адель
La vie d'Adèle - Chapitres 1 et 2
Жанр	драма, мелодрама
Режисер	Абделатіф Кешиш
Продюсер	Абделатіф Кешиш, Браїм Шіуа^d і Вінсент Маревал^d
Сценарист	Абделатіф Кешиш, Галія Лакруа
На основі	роману Жулі Маро
У головних ролях	Адель Екзаркопулос Леа Сейду
Оператор	Софіан Ель Фані
Композитор	Jean-Paul Hurier^d
Кінокомпанія	Canal+, Єврімаж, France 2, RTBF^d, Vértigo Films^d і Wild Bunch^d
Дистриб'ютор	Lucky Red Distribuzione^d, Vertigo Média^d і Vudu
Тривалість	175 хв.(каннська версія) 179 хв. (прокатна)
Мова	французька
Країна	Франція  Бельгія  Іспанія
Рік	2013
Дата виходу	23 травня 2013 (Франція) 7 листопада 2013 (Україні)
IMDb	ID 2278871
Рейтинг	MPAA: NC-17 IMDb
Офіційний сайт
Життя Адель у Вікісховищі

Влітку після фестивалю режисер працював над прокатною монтажною версією фільму (у Каннах демонструвався робочий варіант). Національний і міжнародний прокат «Життя Адель» почався восени 2013 року, у Франції картина стартувала з першого рядка бокс-офісу — за прем'єрний вікенд її подивилося понад 260 тисяч глядачів. Кінотеатральною версією фільму тривалістю близько трьох годин Кешиш не обмежився і анонсував «фінальний монтаж», який на 40 хвилин довший, також режисер не виключив зйомок сиквелу.

Сюжет

Адель (Адель Екзаркопулос) — середньостатистична французька старшокласниця. Вона живе у передмісті Лілля і щодня ледве устигає на уранішній автобус до ліцею. У школі Адель цікавиться літературою і мовами. Показано урок французької літератури, на якому обговорюється роман «Життя Маріани» П'єра Маріво. На Адель книга справляє сильне враження.

Після занять подруги Аделі звертають її увагу, що вона явно викликає симпатію у парубка із старшого класу, Тома (Жеремі Лаерт). Аделі він також подобається. Наступного ранку вони випадково зустрічаються в автобусі і домовляються зустрітися після занять. Доро́гою на побачення Адель звертає увагу на дівчину, волосся якої забарвлене в синій колір. Побачення з Тома з вуличного кафе переходить в кіно. Повернувшись додому, Адель перебуває в розгубленості, розуміючи, що з Тома у неї немає нічого спільного і що, хоч він і добрий парубок, до нього її тягне значно менше, ніж до незнайомки з синім волоссям.

Наступного дня в ліцеї, Адель уникає Тома і розпитувань нав'язливих подруг про їх побачення. Коли Тома просить її порозумітися, вона цілує його і проводить з ним ніч. Після цього Адель в повному замішанні розуміє, що вона не може бути з Тома. Вона кидає Тома і щоб відволіктися йде з другом-геєм до нічного гей-клубу, де знову зустрічає дівчину з синім волоссям, Ему (Леа Сейду). Ема — студентка університету факультету мистецтв.

Наступного ранку Ема чекає Адель біля виходу зі школи. Дівчата гуляють набережною, розповідають одна одній про себе і, хоч вони мало в чому схожі, вони дуже одна одній подобаються. Одна поява Еми у ліцеї Аделі призводить до шквалу емоцій з боку однокласників. При наступній зустрічі подруги Аделі поводяться агресивно, виникає сварка з приводу сексуальної орієнтації Аделі.

Адель проводить все більше часу з Емою. Їх потяг переходить в бурхливу пристрасть. Дівчата знайомляться з батьками одна одної, причому Ема представляє Адель як свою дівчину, а Ему консервативні батьки Аделі вважають подругою, що допомагає з екзаменом з філософії. Ема непогано малює, і Адель стає її головною музою.

Незважаючи на сильний взаємний потяг, дівчата дуже різні. У Аделі чіткий життєвий план педагогічної кар'єри, який вона з успіхом реалізує. Ема намагається реалізувати себе як художниця, що набагато складніше. На вечірках, куди приходять друзі Еми зі світу мистецтва, Аделі нудно. Крім того, вона помічає, що Ема воркує з вагітною гостею на ім'я Ліз, а декількома днями пізніше проводить ніч у неї.

Проходить декілька років. Ема з головою поринула у творчі турботи. Адель — вихователька в дитсадку. Ема живе відкрито, Адель приховує свої стосунки з Емою.

У результаті Адель починає таємно зустрічатися зі своїм колегою, втомившись від відчуженості Еми. Коли Ема про це дізнається, вона в шаленстві виганяє Адель, незважаючи на благання Аделі пробачити її і дати їй пояснити ситуацію. З цієї миті життя Аделі — це робота, де їй вдається посміхатися, самотність і сльози вечорами. Її почуття не притупляються навіть через три роки.

Адель нарешті зустрічається з Емою в кафе. Освідчується в коханні і просить повернутися. Ема говорить крізь сльози, що тепер її сім'я — це Ліз і її донька, а Адель у минулому. Остаточне усвідомлення втрати приходить до Аделі на виставці Еми, де на більшості картин вже її нова подруга, а сама Адель в синій сукні виглядає недоречно і особливо не привертає увагу Еми.

Із сльозами на очах Адель йде геть.

У ролях

Актор Роль Адель Екзаркопулос Адель Адель Леа Сейду Емма Емма Салім Кеш'юш Самір Самір Жеремі Лаерт Тома Тома Шандор Фунтек Валентен Валентен

Актор Роль Карім Саїді Кадер Кадер Катрін Салі мати Адель Орельєн Рекуан батько Адель Байя Реаз Мерьєм Мерьєм Том Гар'є П'єр П'єр

Рецензії

Джастін Чанг у своїй статті для журналу Variety написав, що фільм містить «найбурхливіші графічні сцени лесбійського сексу, які можна згадати на цей момент». Джордан Мінтзер з The Hollywood Reporter сказав, що незважаючи на тригодинну тривалість, «[фільм] утримував феноменальними поворотами Леа Сейду і новачка Адель Екзаркопулос, в чому присутнє чітке, проривне виконання». Пітер Бредшоу з The Guardian назвав картину «щирою» і «пристрасною», і нагородив її чотирма з п'яти зірок. Стівен Гаррет з The New York Observer сказав, що фільм був «ні чим іншим, як тріумфом» і є «великою роботою в пробудженні сексуальності».

Авторка оригінальної історії Жулі Маро не так тепло віднеслася до фільму. Вона піддала критиці сцени сексу у стрічці, порівнюючи їх з порнографією; вона сказала: «Гетеронормативні просміялися, тому що вони не розуміють цього і визнали сцени безглуздими. Геї і квіри просміялися, тому що [сцени] не переконливі, і вони визнали їх безглуздими». Проте вона заявила, що вважає фільм «Ще однією версією… тієї ж історії».

Британський кіножурнал Sight & Sound відвів стрічці Кешиша 3-тє місце у своєму топ-10 найкращих фільмів 2013 року. Аналогічну позицію «Життя Адель» зайняла у списку найкращих кіноробіт року за версією французького журналу Cahiers du Cinéma.

У березні 2016 року фільм увійшов до рейтингу 30-ти найвидатніших ЛГБТ-фільмів усіх часів, складеному Британським кіноінститутом (BFI) за результатами опитування понад 100 кіноекспертів, проведеного до 30-річного ювілею Лондонського ЛГБТ-кінофестивалю BFI Flare.

Нагороди

У боротьбі за «Оскар» стрічка участі не брала, оскільки вийшла в широкий американський прокат у жовтні, що за правилами Академії неприпустимо.

Нагороди та номінації
Нагорода	Категорія	Номінант	Результат
Каннський кінофестиваль	Приз ФІПРЕССІ	Абделатіф Кешиш	Перемога
	«Золота пальмова гілка» за Найкращий фільм	Абделатіф Кешиш, Адель Екзаркопулос, Леа Сейду	Перемога
Кінофестиваль в Сан-Себастьяні	Приз ФІПРЕССІ	Абделатіф Кешиш	Перемога
Премія Європейської кіноакадемії	«Найкращий європейський фільм»	Брагім Шиуа, Венсан Мараваль, Абделатіф Кешиш	Номінація
	«Найкраща режисрська робота»	Абделатіф Кешиш	Номінація
Премія британського незалежного кіно	«Найкращий міжнародний незалежний фільм»	Перемога
«Незалежний дух»	«Найкращий міжнародний фільм»	Абделатіф Кешиш	Перемога
«Супутник»	«Найкраща акторка»	Адель Екзаркопулос	Номінація
	«Найкраща акторка другого плану»	Леа Сейду	Номінація
	«Найкращий фільм іноземною мовою»	Номінація
Спільнота кінокритиків Нью-Йорка	«Найкращий фільм іноземною мовою»	Перемога
Національна рада кінокритиків США	«Акторський прорив»	Адель Екзаркопулос	Перемога
Асоціація кінокритиків Бостона	«Найкращий фільм іноземною мовою»	Перемога
Коло онлайн-кінокритиків Нью-Йорка	«Найкращий фільм іноземною мовою»	Перемога
	«Акторський прорив»	Адель Екзаркопулос	Перемога
Асоціація кінокритиків Лос-Анджелеса	«Найкращий фільм іноземною мовою»	Перемога
	«Найкраща акторка»	Адель Екзаркопулос	Перемога (разом з Кейт Бланшетт)
«Золотий глобус»	«Найкращий фільм іноземною мовою»	Номінація
Коло кінокритиків Сан-Франциско	«Найкращий іноземний фільм»	Перемога
Коло кінокритиків Канзаса	«Найкращий фільм іноземною мовою»	Перемога
Товариство онлайн-кінокритиків США	«Найкращий фільм іноземною мовою»	Перемога
Асоціація кінокритиків Чикаго	«Акторський прорив»	Адель Екзаркопулос	Перемога
«Вибір критиків»	«Найкращий фільм іноземною мовою»	Перемога
	«Найкраща юна акторка»	Адель Екзаркопулос	Перемога
Асоціація кінокритиків Остіна	«Найкращий фільм іноземною мовою»	Перемога
Товариство кінокритиків Фінікса	«Найкращий фільм іноземною мовою»	Перемога
Коло кінокритиків Флориди	«Найкращий фільм іноземною мовою»	Перемога
Асоціація кінокритиків Юти	«Найкраща акторка»	Адель Екзаркопулос	Перемога
	«Найкращий фільм іноземною мовою»	Перемога
Національне товариство кінокритиків США	«Найкращий фільм іноземною мовою»	Перемога
BAFTA	«Найкращий фільм іноземною мовою»	Брагім Шиуа, Венсан Мараваль, Абдулатіф Кешиш	Номінація
Премія «Люм'єр»	«Найкращий фільм»	Перемога
	«Найкраща акторка»	Леа Сейду	Перемога
	«Найкращий режисер»	Абделатіф Кешиш	Перемога
	«Найперспективніша акторка»	Адель Екзаркопулос	Перемога
«Сезар»	«Найкращий фільм»	Брагім Шиуа, Венсан Мараваль, Абделатіф Кешиш	Номінація
	«Найкраща режисерська робота»	Абделатіф Кешиш	Номінація
	«Найкраща жіноча роль»	Леа Сейду	Номінація
	«Найперспективніший новачок»	Адель Екзаркопулос	Перемога
	«Найкращий адаптований сценарій»	Абделатіф Кешиш, Галья Лакруа	Номінація
	«Найкраща операторська робота»	Софіян Ель Фані	Номінація
	«Найкращий монтаж»	Каміль Тубкіс, Альбертіна Ластера, Жан-Марі Ленжель	Номінація
	«Найкращий звук»	Номінація
«Синдикат французьких кінокритиків»	«Найкращий фільм»	Перемога
«Приз Луї Деллюка»	«Найкращий фільм»	Перемога
«Давид ді Донателло»	«Найкращий європейський фільм»	Номінація
«Боділ»	«Найкращий не-американський фільм»	Перемога
«Імперія»	«Найкращий жіночий дебют»	Адель Екзаркопулос	Номінація

Примітки

1. http://nmhh.hu/dokumentum/198182/terjesztett_filmalkotasok_art_filmek_nyilvantartasa.xlsx
2. . Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 27 березня 2015. 
3. Переможцем Каннського кінофестивалю став провокаційний фільм «Життя Адель» [ 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] // События, 27 травня 2013
4. . Lenta.ru. 5 червня 2013. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 27 березня 2015. 
5. (фр.). AlloCiné. 14 жовтня 2013. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 27 березня 2015. 
6. Kevin Jagernauth (11 жовтня 2013). (англ.). Indiewire. Архів оригіналу за 18 жовтня 2013. Процитовано 27 березня 2015. 
7. . Архів оригіналу за 27 листопада 2013. Процитовано 27 березня 2015. 
8. . Архів оригіналу за 10 листопада 2013. Процитовано 27 березня 2015. 
9. . Архів оригіналу за 16 жовтня 2013. Процитовано 27 березня 2015. 
10. . Архів оригіналу за 20 грудня 2013. Процитовано 27 березня 2015. 
11. . Архів оригіналу за 9 липня 2015. Процитовано 27 березня 2015. 
12. Райан Адамс. (29 ноября 2013). (англ.). Awards Daily. Архів оригіналу за 10 лютого 2014. Процитовано 30 листопада 2013. 
13. (англ.). Indiewire. 26 ноября 2013. Архів оригіналу за 18 жовтня 2014. Процитовано 2013-12-2. 
14. . BFI (англ). 15.06.2016. Архів оригіналу за 15 березня 2016. Процитовано 16.03.2016. 
15. Daniel Megarry. . Gay Times (англ). 15.03.2016. Архів оригіналу за 2 квітня 2016. Процитовано 16.03.2016. 
16. Лариса Юсипова. (1 августа 2013). (рос.). Известия. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 2013-8-3. 
17. Повний список нагород та номінацій фільму [ 22 червня 2013 у Wayback Machine.] на сайті IMDb
18. . Архів оригіналу за 28 травня 2019. Процитовано 27 березня 2015. 
19. . Архів оригіналу за 11 лютого 2017. Процитовано 27 березня 2015. 
20. (англ.). European Film Academy. Архів оригіналу за 9 жовтня 2014. Процитовано 2013-11-9. 

Посилання

• «Життя Адель: синій — не обов'язково теплий» (рецензія на фільм) [ 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] (укр.)