Експеримента́льна фоне́тика — галузь загальної фонетики, в якій вивчення звуків та інших мовленнєвих одиниць, явищ і процесів провадять експериментальним шляхом. Експериментально-фонетичний метод застосовують у вивченні артикуляційних, акустичних та перцептивних об'єктів фонетики. Експериментально можна досліджувати сегментні та надсегментні одиниці, літературне і діалектне мовлення, фонетичні системи різних мов у зіставному аспекті.
Експериментальна фонетика покликана давати об'єктивні знання, коли необхідно перевірити теорію, гіпотезу, припущення тощо. Відтак вона послуговується широким спектром інструментальних засобів, що дозволяють фіксувати певні мовленнєві параметри у відповідних одиницях вимірювання. До таких технічних засобів збору об'єктивної інформації належать: комп'ютерні програми з аналізу акустичної хвилі, технічні пристрої, що відображають процеси творення звуків (артикулографи, палатографи, рентгенографічні апарати, МРТ-апарати тощо).
Література
- Багмут А.Й. Експериментальна фонетика // Українська мова: Енциклопедія. Видання третє. — К., 2007. — С. 974.
- Іщенко О.С. Експериментальна фонетика у світлі сучасних комп'ютерних технологій // Інтелектуальні системи та прикладна лінгвістика: Матеріали конференції. - Харків: НТУ "Харківський політехнічний інститут", 2012. - С. 16-17.
Посилання
- Експериментальна фонетика [ 27 серпня 2016 у Wayback Machine.]
- Внесок професора Ніни Іванівни Тоцької у розвиток експериментальної фонетики [ 24 жовтня 2008 у Wayback Machine.]
| Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |