Джон Дікон

Джон Річард Дікон (нар. 19 серпня 1951) — колишній англійський музикант, найбільш відомий як бас-гітарист рок-гурту «Queen». Він написав декілька пісень для гурту, у тому числі «Топ-10» хітів «You're My Best Friend», «Another One Bites the Dust», «Back Chat», і «I Want to Break Free», і займався фінансовим менеджментом гурту.

Джон Дікон
Зображення
Основна інформація
Дата народження	19 серпня 1951(1951-08-19) (72 роки)
Місце народження	Одбі, Лестершир, Англія
Роки активності	1965–1997
Громадянство	Велика Британія
Віросповідання	християни
Професія	музикант, композитор
Освіта	Кінґс-коледж і Beauchamp College^d
Інструменти	бас-гітара
Жанр	рок
Колективи	Queen
Нагороди
queenonline.com
Файли у Вікісховищі

Дікон виріс в Одбі, Лестершир, грав на бас-гітарі в місцевому гурті «The Opposition», а потім перейшов вивчати електроніку у Коледж Челсі, Лондон. Він приєднався до «Queen» у 1971 році завдяки своїм музичним і навичкам з електроніки, завдяки яким створив саморобний підсилювач «Deacy Amp», який гітарист Браян Мей використовував для створення гітарних оркестрів протягом всієї кар'єри «Queen». Починаючи з третього альбому «Sheer Heart Attack», він писав принаймні по одній пісні на альбом, кілька з яких стали хітами. Крім баса, в студійній роботі «Queen», Дікон грав на гітарі та клавішних.

Після смерті вокаліста Фредді Мерк'юрі у 1991 році і Пам'ятного концерту в наступному році, Дікон виступав з рештою членів «Queen» всього кілька разів, а у 1997 році пішов з музичної індустрії після запису «No-One but You (Only the Good Die Young)». Він не брав участі ні в одному з інших проектів, створених двома учасниками, що залишилися в живих, Браяном Меєм і Роджером Тейлором.

Раннє життя

Джон Річард Дікон народився 19 серпня 1951 року в Лестері у Артура Генрі і Ліліан Моллі Дікон (уроджена Перкінс). Його батько працював у страховій компанії «Norwich Union», у 1960 році родина переїхала в гуртожиток міста Одбі. Дікон був відомий друзям і його товаришам по гурту як «Дікс» або «Дикі» та відвідував початкову школу Ліндена в Лестері, середню школу Гартрі і гімназію Бішем в Одбі. Він захоплювався електронікою, читав журнали на цю тему і створював невеликі пристрої, включаючи модифікацію котушкового магнітофону для запису музики безпосередньо з радіо. Він добре вчився і досяг 8 GCE O рівня і 3 A рівня, все в класі А. Особливо йому подобалася соул-музика.

Кар'єра

Дікон приєднався до свого першого гурту «The Opposition» у 1965 році у віці 14 років. Гурт виконував кавер-версії хітів з чартів; Дікон грав на ритм-гітарі, використовуючи інструмент, який він купив на гроші, запозичені у засновника гурта Річарда Янга. Він переключився на бас в наступному році після того, як оригінальний басист був звільнений за те, що він не поліпшив свою гру так само, як інші учасники. Будучи відданим музикантом, Дікон також був архівістом гурту, беручи вирізки з газет, навіть з оголошень, які представляли «The Opposition». Пробувши в гурті чотири роки, незабаром після того, як гурт випустив ацетатну грамплатівку з трьох пісень, Дікон зіграв свій останній концерт з цим колективом (тоді він називався «The Art») в серпні 1969 року. Він пішов, оскільки його прийняли на навчання в Коледж Челсі в Лондоні (в даний час він входить в Королівський коледж Лондона), де він отримав диплом з відзнакою першого класу по електроніці у 1971 році. Ставши прихильником «Deep Purple», він побачив, як гурт у вересні виступив для запису альбому «Concerto for Group and Orchestra» з Королівським філармонічним оркестром в Королівському Альберт-Холі.

Хоча він залишив свій бас і підсилювач удома в Одбі, після менш ніж року навчання в Лондоні він вирішив, що хоче приєднатися до гурту. У 1970 році Фредді Мерк'юрі, Браян Мей і Роджер Тейлор сформували гурт «Queen»; Дікон бачив їх в жовтні того ж року, але не був відразу вражений. Пізніше у тому ж році він ненадовго сформував гурт під назвою «Deacon», який вперше виступив в Коледжі Челсі.

На початку 1971 року Дікон був представлений Тейлору і Мею своїм другом на дискотеці, які сказали йому, що вони в гурті, який тільки що втратив свого басиста. Пару днів тому він пройшов прослуховування до аудиторії в Імперському коледжі Лондона і став останнім членом «Queen», який приєднався до нього. Дікон був обраний за його музичний талант, спокійну поведінку і навички з електроніки. Постійна легенда стверджує, що Дікон був сьомим серед прослуханих басистів, але більш пізні джерела вказують, що басистами «Queen» були по порядку: Майк Гроуз, Баррі Мітчелл, Даг Богі і Дікон. Дікон зіграв свій перший виступ з «Queen» в Коледжі управління нерухомістю в Кенсінгтоні в червні.

У «першому альбомі» «Queen» 1973 року він був вказаний як «Дікон Джон», щоб змусити його «звучати більш цікаво». Він попросив вказувати його під своїм справжнім ім'ям, що було зроблено на всіх альбомах, починаючи з «Queen II» (1974) і далі.

Перше твір Дікона з'явився у третьому альбомі «Queen», «Sheer Heart Attack» (1974). Він написав «Misfire», пісню з карибської тематики, де грав майже всі партії гітари, і став співавтором «Stone Cold Crazy» з іншими членами гурту. Він також виконав деякі партії соло-гітари в альбомі, тому що Мей був госпіталізований з гепатитом, коли почався запис. Його друга пісня була присвячена його майбутній дружині Вероніці, «You're My Best Friend» (1975), яка була включена до четвертого альбому гурту, «A Night at the Opera», вона стала міжнародним хітом. Згодом Дікон, як правило, писав одну або дві пісні для кожного альбому «Queen», аж до «The Miracle» (1989) і «Innuendo» (1991), які приписували гурту в цілому. Він написав хіт «Another One Bites the Dust» (1980) як танцювальну пісню, засновану на його ранній любові до соулу. Пісня звучала на чорно-білих музичних радіостанціях США. В 1980-х роках він почав більше співпрацювати з Мерк'юрі, тому що вони обидва хотіли змінити музичний напрям гурту.

Дікон відіграв велику роль в альбомі гурту «Hot Space» 1982 року. Він грав на ритм-гітарі у вступі «Staying Power» через його соул і мотаун-впливовий стилі, і наполіг на своїй грі на гітарі у його власній композиції «Back Chat», не дозволяючи Мею грати яке-небудь гітарне соло, тому що стиль не відповідав тому, який Дікон хотів. Це призвело до запеклої суперечки між ними. До середини 1980-х років Дікон почав грати і з іншими гуртами. Він виконав сингл «Picking Up Sound» для «Man Friday і Jive Junior», супергурту, у якому також брали участь Скотт Горхем з гурту «Thin Lizzy», Саймон Кірк і Мік Ральфс з гурту «Bad Company», а також Мартін Чамберс з гурту «The Pretenders». Він грав з гуртом «The Immortals», який випустив трек «No Turning Back» як частину саундтрека до фільму «Бігглз: Пригоди у часі». Дікон грав на бас-гітарі у синглі Мерк'юрі з Монсеррат Кабальє «How Can I Go On», а також працював з Елтоном Джоном і Ерролом Брауном з гурту «Hot Chocolate».

Дікон вважав, що його написання пісень однаково важливо для його музичних навичок в «Queen». Пізніше він сказав: «Якби я все життя грав в гурті на бас-гітарі, я б не був так задоволений… Я вважаю це тільки частиною своєї діяльності».

Вихід з Queen

Дікон був найбільше засмучений смертю Мерк'юрі в листопаді 1991 року, що призвело до зниження його музичної активності. Пізніше він сказав: «Що стосується нас, то це так. Немає сенсу продовжувати. Неможливо замінити Фредді». Після того, як він тричі грав наживо з «Queen», на Концерті пам'яті Фредді Мерк'юрі заради обізнаності щодо СНІДу 20 квітня 1992 року, на благодійному концерті з Роджером Тейлором у Мідхерсті 18 жовтня 1993 року, а також на відкритті балету Бежар в Парижі 17 січня 1997 року, де він виконував тільки «The Show Must Go On» з Елтоном Джоном на головному вокалі — він вирішив піти з музики, знову з'явившись ненадовго, приєднавшись до колишніх товаришів по гурту в жовтні 1997 року для запису фінальної пісні «Queen» «No-One but You (Only the Good Die Young)», включену до альбому «Queen Rocks», випущеного місяць потому.

Дікон, як повідомляється, несприятливо відгукувався щодо кавер-версії Мея-Тейлора-Роббі Вільямса «We Are the Champions», записаної для фільму «Історія лицаря».

Дікон залишився поза увагою громадськості після відходу на пенсію. Він вирішив не бути присутнім на вступі «Queen» до Зали слави рок-н-ролу у 2001 році. Він також не приєднався до співпраці зі співаком Полом Роджерсом (як «Queen + Пол Роджерс»), де його замінив на басу Денні Міранда. У спільному альбомі тріо «Queen + Пол Роджерс» «The Cosmos Rocks», в якому був представлений новий матеріал, йому подякували в примітках на компакт-диску. Браян Мей з тих пір казав, що Дікон все ще залучений до ділової сторони «Queen», але вважає за краще залишатися осторонь уваги. Мей також підтвердив, що Дікон схвалив створення біографічного фільму «Богемна рапсодія», де його зіграв Джозеф Маццелло.

У 2013 році недавно виявлений вид роду рівнокрилих бабок «Heteragrion (Odonata: Zygoptera)» з Бразилії був названий «Heteragrion johndeaconi» на честь Дікона, та на честь його музичної та піснярської майстерності.

В інтерв'ю 2014 року журналу «Rolling Stone», що стосується майбутнього туру «Queen + Ламберт» по Північній Америці з Адамом Ламбертом, Мей і Тейлор визнали, що у них більше немає контактів з Діконом, за винятком фінансів, Тейлор заявив, що «[Дікон] повністю вийшов на пенсію з будь-якого роду соціальних контактів», і охарактеризував його як «трохи крихкий». Однак Мей додав, що «він все ще стежить за фінансами. Джон Дікон як і раніше залишається Джоном Діконом. Ми не беремо на себе нічого фінансового, не поговоривши з ним». На гастролях виступав сесійний басист Нейл Фейрклаг.

Музичний стиль та обладнання

Дікон на сцені «Coliseum» у Нью-Гейвені, Коннектикут, США, 1977 рік

У 1973 році журнал «Rolling Stone Magazine» написав, що комбінація Тейлора і Дікона «вибухонебезпечна, колосальний звуковий вулкан, виверження якого змушує землю тремтіти». Дікон грав на гітарі на додаток до басу, взявши на себе ритм-партії у багатьох альбомах, а також у кількох акустичних виступах. Частина гітарної роботи в альбомі «Hot Space» (чистий звук синглу гітари «Fender Telecaster») належить Дікону. Час від часу він грав на синтезаторах в своїх власних композиціях і часто складав пісні на піаніно, наприклад, він грав на електричному піаніно «Wurlitzer» в пісні «You're My Best Friend». Також його можна побачити граючим на роялі в кліпі пісні «Spread Your Wings», хоча у фактичному записі на піаніно грав Мерк'юрі. На відміну від інших трьох членів «Queen», Дікон не співав у записах гурту, хоча він співав бек-вокал під час живих виступів.

Першим басом Дікона, що використовувалися в гурті «The Opposition», був «Еко», пізніше він перейшов на «Rickenbacker 4001». Протягом більшої частини кар'єри «Queen» він використовував «Fender Precision Bass», який зазнав ряд косметичних змін. До кінця кар'єри в гурті він використовував власний бас, розроблений Роджером Гіффіном. Він також іноді використовував «Stingray» компанії Ерні Болла «MusicMan» під час концертних непередбачуваних випадків. Будучи навченим інженером-електронщиком, він зміг зібрати обладнання для гурту. Його найвідоміше творіння — підсилювач «Deacy Amp», створений у 1972 році з частин електронного обладнання, знайдених в скипі, який використовувався ним самим і Меєм протягом всієї кар'єри «Queen». Багато з так званих «гітарних оркестрів» в альбомах «Queen» використовують цей підсилювач.

Дікон зазвичай грав на басу пальцями, замість того, щоб використовувати плектр. Своїми впливами він вважав гурт «Chic», Майкла Джексона і Стіві Вандера. Його улюбленими басистами були Кріс Сквайр з прогресивного рок-гурту «Yes» і Джон Ентвістл з «The Who». Клеймом гри Дікона є його басові партії. В огляді альбому «Sheer Heart Attack» у 1975 році говорилося: «Тільки в кінці новий посвячений в Queen визнає безпомилкове клеймо Джона Дікона… найменш відомого музиканта в Queen — одного з найздібніших серед його рок-покоління».

Особисте життя

Дікона часто називають «тихим» учасником гурту. Хоча інші учасники гурту вважали його підходящим бас-гітаристом для них, він майже не виступав на репетиціях і уникав суперечок. Він живе в Патні на південному заході Лондона зі своєю дружиною Веронікою Тецлафф, з якою він одружився 18 січня 1975 року, і є батьком шістьох дітей. Одна з причин відділення «Queen» від «Trident», їхньої першої керуючої компанії, полягає в тому, що вона відмовилася позичати гроші Дікону, щоб він зміг внести депозит на будинок.

Відповідно до «Списку багатіїв» від «The Sunday Times Rich List», статки Дікона оцінюються в 65 мільйонів фунтів стерлінгів, або близько 103 мільйонів доларів станом на 2011 рік.

Дискографія

Пісні Дікона для «Queen», випущені як сингли :

• «You're My Best Friend» з «A Night at the Opera»
• «Spread Your Wings» з «News of the World»
• «Another One Bites the Dust» і «Need Your Loving Tonight» з «The Game»
• «Back Chat» з «Hot Space»
• «I Want to Break Free» з «The Works»
• «Pain Is So Close to Pleasure», «Friends Will Be Friends» (співавтор з Фредді Мерк'юрі) і «One Year of Love» з «A Kind of Magic»

Вибрані треки з альбомів «Queen»:

• «Misfire» з «Sheer Heart Attack»
• «You and I» з «A Day at the Races»
• «Who Needs You» з «News of the World»
• «If You Can't Beat Them» і «In Only Seven Days» з «Jazz»
• «Cool Cat» з «Hot Space» (співавтор з Фредді Мерк'юрі)
• «Rain Must Fall» (приписано «Queen») з «The Miracle».

Вибрані сольні роботи:

• «Jive Junior and Man Friday»: «Picking Up Sounds» (7" сингл, 1983)
• «The Immortals»: «No Turning Back» (сингл, саундтрек до фільму «Бігглз: Пригоди у часі») (1986)

Примітки

1. Dean, 1986, с. 11.
2. «Queen: these are the days of our lives». [ 10 жовтня 2020 у Wayback Machine.] books.google.ca. Процитовано 25 грудня 2018
3. Hodkinson, 2004, с. 12.
4. . International Queen Fan Club. Архів оригіналу за 7 березня 2021. Процитовано 10 грудня 2015. 
5. Hodkinson, 2004, с. 13.
6. Hodkinson, 2004, с. 27.
7. Dean, 1986, с. 46.
8. Hodkinson, 2004, с. 15.
9. Hodkinson, 2004, с. 17.
10. Hodkinson, 2004, с. 25–26.
11. . Record Collector. Лютий, 1996. Архів оригіналу за 25 лютого 2021. Процитовано 7 грудня 2015. 
12. Hodkinson, 2004, с. 26.
13. Hodkinson, 2004, с. 176.
14. Hodkinson, 2004, с. 177.
15. . Bassist magazine. Квітень, 1996. Архів оригіналу за 27 лютого 2021. Процитовано 5 грудня 2015. 
16. Dean, 1986, с. 9,11.
17. Hodkinson, 2004, с. 174–176.
18. Blake, Mark (31 березня 2011). . PopMatters. Архів оригіналу за 30 вересня 2017. Процитовано 7 грудня 2015. 
19. (1973) Album notes for Queen. EMI / Trident.
20. . Queen (official website). Архів оригіналу за 10 липня 2017. Процитовано 7 грудня 2015. 
21. Purvis, 2012, с. 82.
22. Purvis, 2012, с. 88.
23. Hodkinson, 2004, с. 188.
24. Purvis, 2012, с. 163.
25. Purvis, 2012, с. 181.
26. Dean, 1986, с. 66.
27. . Billboard. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 11 грудня 2015. 
28. Purvis, 2012, с. 290.
29. Newell, Roger (25 жовтня 2011). . Music Radar. Архів оригіналу за 10 квітня 2021. Процитовано 5 грудня 2015. 
30. Greene, Andy (17 жовтня 2013). . Rolling Stone. Архів оригіналу за 13 березня 2018. Процитовано 7 грудня 2015. 
31. Album notes for Queen Rocks. EMI.
32. . Classic Rock. Грудень, 2001. Архів оригіналу за 29 березня 2015. Процитовано 22 вересня 2014. 
33. Purvis, 2012, с. 1464.
34. Wright, Jeb. . Classic Rock Revisited. Архів оригіналу за 18 листопада 2016. Процитовано 17 листопада 2016. 
35. . The Sound. Архів оригіналу за 8 березня 2021. Процитовано 3 липня 2014. 
36. Lencioni, F.A.A. (9 липня 2013). . Zootaxa. Magnolia Press – Auckland, New Zealand. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 26 вересня 2015. 
37. Andy Greene (6 березня 2014). . Rolling Stone. Архів оригіналу за 22 листопада 2014. Процитовано 3 липня 2014. 
38. . Samson Tech. Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 17 листопада 2016. 
39. . Rolling Stone (149). 12 грудня 1973. Архів оригіналу за 11 грудня 2015. Процитовано 8 грудня 2015. 
40. Jones, 2012, с. 159.
41. Saleksi, Mark (28 жовтня 2015). . Something Else Reviews. Архів оригіналу за 25 лютого 2021. Процитовано 8 грудня 2015. 
42. Purvis, 2012, с. 126.
43. . Classic Rock. Архів оригіналу за 24 січня 2015. Процитовано 11 грудня 2015. 
44. . Premier Guitar. 22 квітня 2016. Архів оригіналу за 8 березня 2021. Процитовано 24 листопада 2016. 
45. . Knight Audio Technologies. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 7 грудня 2015. 
46. . brianmay.com. Архів оригіналу за 1 березня 2021. Процитовано 15 листопада 2015. 
47. Purvis, 2012, с. 10.
48. . Web.archive.org. Архів оригіналу за 15 червня 2008. Процитовано 22 вересня 2014. 
49. Hodkinson, 2004, с. 234.
50. . Belfast Telegraph. Архів оригіналу за 3 грудня 2015. Процитовано 26 жовтня 2016. 
51. Jones, 2012, с. 129.
52. Hodkinson, 2004, с. 239.
53. . This is Money. Архів оригіналу за 22 липня 2013. Процитовано 22 вересня 2014. 
54. . AllMusic. Архів оригіналу за 24 лютого 2021. Процитовано 11 грудня 2015. 
55. . AllMusic. Архів оригіналу за 22 квітня 2021. Процитовано 11 грудня 2015. 
56. . AllMusic. Архів оригіналу за 5 березня 2021. Процитовано 11 грудня 2015. 
57. . AllMusic. Архів оригіналу за 1 травня 2021. Процитовано 11 грудня 2015. 
58. . AllMusic. Архів оригіналу за 4 червня 2012. Процитовано 11 грудня 2015. 
59. . AllMusic. Архів оригіналу за 2 травня 2021. Процитовано 11 грудня 2015. 
60. . AllMusic. Архів оригіналу за 3 травня 2021. Процитовано 11 грудня 2015. 
61. . AllMusic. Архів оригіналу за 1 травня 2021. Процитовано 11 грудня 2015. 
62. . AllMusic. 11 грудня 2015. Архів оригіналу за 7 січня 2015. Процитовано 25 грудня 2018. 
63. Purvis, 2012, с. 730.

Джерела

• Dean, Ken (1986). Queen : A Visual Documentary. Omnibus Press. ISBN 978-0-7119-0857-4. 
• Hodkinson, Mark (2004). Queen : The Early Years. Omnibus Press. ISBN 1-84449-012-2. 
• Jones, Lesley-Ann (2012). Mercury: An Intimate Biography of Freddie Mercury. Simon and Schuster. ISBN 978-1-4516-6395-2. 
• Purvis, Georg (2012). Queen: Complete Works. Titan Books. ISBN 978-1-78116-287-3.