| Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. |
Де́від Лью́елін Ворк Ґрі́ффіт (англ. David Llewelyn Wark Griffith; 22 січня 1875, Крествуд, штат Кентуккі — 23 липня 1948) — американський кінорежисер, якого вважають одним із найважливіших постатей кінематографа. Де́від Ворк Ґрі́ффіт був першопрохідцем повнометражного кіно й багатьох ключових кінематографічних технік, як-от, великий план.
| Девід Ворк Ґріффіт | |
|---|---|
| англ. David Llewelyn Wark Griffith | |
| | |
| (1916) | |
| Ім'я при народженні | англ. David Llewelyn Wark Griffith |
| Народився | 22 січня 1875 Крествуд, штат Кентуккі |
| Помер | 23 липня 1948 (73 роки) Голлівуд, Лос-Анджелес, Каліфорнія, США |
| Поховання | Mount Tabor Methodist Church Graveyardd |
| Громадянство | США |
| Діяльність | режисер, сценарист, актор |
| Роки діяльності | 1907–1935 |
| У шлюбі з | Лінда Арвідсон |
| Батьки | Jacob Wark Griffithd |
| IMDb | nm0000428 |
| Нагороди та премії | |
| 1936 — Почесний «Оскар» за внесок у розвиток кіномистецтва. | |
| | |
| Девід Ворк Ґріффіт у Вікісховищі | |
| Роботи у Вікіджерелах |
Його фільм "Народження нації" (1915) побив рекорди касових зборів та викликав велику кількість суперечок через негативне висвітлення представників негроїдної раси і прославлення Ку-клукс-клану. Фільм "Нетерпимість" (1916) був своєрідною відповіддю на цю критику. Кілька подальших кінофільмів Ґріффіта також мали чималий успіх, як-от "Водоспад життя" (1920) чи "Сироти Бурі" (1921); але фільми, на які режисер отримував значні кошти на кіновиробництво і просування, часто зазнавали фінансового провалу. Ґріффіт зняв близько п'ятисот кінокартин до виходу його останнього повнометражного кінофільму — "Боротьба" (1931).
1919 року він разом з Чарлі Чапліном, Мері Пікфорд і Дугласом Фербенксом заснував компанію United Artists, що дало змогу їм обстоювати свої інтереси, а не залежати повністю від комерційних студій. Ґріффіт був одним із засновників Академії кінематографічних мистецтв і наук.
Біографія Редагувати
Ранні роки Редагувати
Девід Ворк Ґріффіт народився в Крествуді, біля Ла-Ґранжа (округ Олдем, штат Кентуккі) 22 січня 1875 року. Сім'я Ґріффітів була валлійського походження, спочатку жила заможно, але батько Ґріффіта під час громадянської війни став на бік Півдня і був полковником армії конфедератів. Після поразки Півдня сім'я Ґріффітів розорилася, і їм довелося жити на платню старшої дочки Метті, вчительки за професією. Ґріффіту було лише сім років, коли помер його батько, залишивши багатодітній родині борги. Подорослішавши, Ґріффіт працював і на фермі, і в крамницях. Начитаний юнак, шанувальник Діккенса, він пробує себе в письменництві, посилає статті в газети і журнали.
До кіно Ґріффіт перепробував багато професій: він був редактором маленької газетки у своєму місті, потім в «Луїсвілльському кур'єрі», чорноробом, металургом, службовцем, бібліотекарем, ліфтером, «хлопчиком» при майданчику для гри в гольф, пожежником. У 20 років він став дрібним актором у трупах, що гастролюють країною. Наприкінці 1899 року Девід вирішив завоювати Нью-Йорк. Продавши велосипед брата за дев'ятнадцять доларів, він товарним поїздом вирушив на схід. Коли гроші скінчилися, довелося добиратися пішки і потім їхати «зайцем». У Нью-Йорку Ґріффіт оселився в злиденному кварталі Бауер. Він прибирав хміль на полях, працював на металургійному заводі, влаштовувався матросом на баржу, а то і просто жебракував.
1904 року доля звела Ґріффіта з актрисою Ліндою Арвідсон. Вони одружилися і в червні 1906 приїхали в Нью-Йорк. Ґріффіт підробляв письменництвом, але це заняття приносило невеликі гроші.
Ґріффіт мріяв стати письменником і тому весь вільний час присвячував написанню поем, оповідань та п'єс. Деякі з його новел і віршів були опубліковані в популярних журналах. Його п'єсу «Дурень і дівчина» показували протягом двох тижнів у Вашингтоні та Філадельфії в жовтні 1907 року.
Дебют в кіно Редагувати
Навесні 1907 року Девіду Ґріффіту порадили звернутися до кіностудій. Ґріффіт і його дружина отримали запрошення не тільки від «Байографа», а й від «Edison Studios». Так, для компанії «Edison Studios» Ґріффіт разом з Едвіном С. Портером зняв фільм «Врятований з орлиного гнізда», де сам зіграв роль запеклого горця, що в дитинстві врятувався з пазурів хижака.
Восени того ж 1907 року Ґріффіт грав головну роль у фільмі-гонитві «Снігове чудовисько». У цей час Ґріффіт почав писати сценарії. Однією з його перших робіт був сценарій до мелодрами Віктор Сарду «Туга». Він запропонував її Портеру, але, отримавши відмову, передав компанії Едісона.
«Байограф» ставить фільм за сценарієм Ґріффіта «Старий лихвар Ісаак». На початку червня 1908 на Саунд Біч у Нью-Джерсі Ґріффіт почав зйомку свого першого фільму «Пригоди Доллі».
17 серпня 1908 кінокомпанія «Байограф» запропонувала Ґріффіту ваканцію головного режисера з окладом в 50 доларів на тиждень. Він підписав річний контракт, за яким, за звичаєм того часу, одержував відсотки з продажу фільмів, і почав випускати по два фільми на тиждень з участю Флоренс Лоуренс.
Розквіт Редагувати
Відкриття монтажу Редагувати
Д. Ґріффіта називають батьком монтажу, адже він ставився до цього творчо: використовував великі, далекі, середні плани, різкі напливи. До Д. Ґріффіта монтаж в кінематографі був примітивним: монтажери просто обрізали і склеювали шматки плівки.
Будучи новатором й експериментатором, він творчо підійшов до нового для себе справі. Критик Джеймс Аги писав: «Спостерігати за роботою Ґріффіта — це те ж саме, що бути свідком зародження мелодії або бачити, як вперше використовуються важіль і колесо це і є народження нового мистецтва». Кожним новим прийомом — будь то зміна форми екрану, поглиблення переднього, заднього і середнього планів або навмисні розриви сюжету — Ґріффіт надавав фільмам драматичне напруження, складність роману і красу живопису. Надзвичайно цікаві розповіді оператора, Бітцера, про те, як створювали «вуалі» і «затемнення», пропалюючи сигаретою діри в шматку серпанку, про те, як, випадково знявши «напівтемний» кадр, він, Бітцер, жахнувся, а Ґріффіт захопився.
Деякі прийоми, часом приписувані Ґріффіту, наприклад, великий план або зникнення зображення, вже вживалися до нього. Але саме Ґріффіт довів ці прийоми до досконалості, звів воєдино всі, що використовувалося раніше, і показав захоплюючий дух можливості кіноматографу. Він створив професію кінорежисера. Адже, як зазначає автор книги Ґріффіт Л. Трауберг, «завдання режисера була не тільки завданням знаходження» затемнення « навіть зовсім не нею — потрібно жити» однією душею «, в одному ритмі з глядацьким залом. Саме цим нервовим ритмом володів майже з першого фільму режисер „Байограф“, і це те, що зробило його режисером номер один»
Перш ніж Ґріффіт звів всі технічні прийоми в систему, пройшло п'ять років, які можна характеризувати як роки пошуків, знахідок, втрат, просування навпомацки. За п'ять років в «Байограф» Девід Ворк Ґріффіт зробив чотириста з гаком невеликих (що складаються з однієї частини) фільмів. Глядацький успіх його картин багато в чому визначала напружена фабула і, звичайно ж, щасливий кінець захоплюючих історій («Відокремлена вілла», «Дівчина, якій довірені гроші» і ін.).
Ґріффіт не обмежився гостросюжетними фільмами. Він з самого початку став вводити в репертуар «Байограф» екранізації класичних літературних творів («Приборкання норовливої» Шекспіра, «Воскресіння» Толстого). Ґріффіт постійно розбудовував репертуар, використовував нові теми, одночасно вдосконалюючи природну манеру акторської гри. Він наполегливо рекомендував акторам уважно спостерігати за життям, але не механічно копіювати побачене, а переживати, включати уяву.
Ґріффіт виховав цілу плеяду майстрів кіноекрану, серед яких Мері Пікфорд, Ліліан і Дороті Гіш, Мей Марш, Річард Бартелмес, Роберт Харрон і багато інших.
Творчий період Редагувати
1914 року журналіст Френк Вудс запропонував режисерові екранізувати роман священика Т. Діксона «Людина клану», про війну Півночі і Півдня. Будучи самим з півдня, Ґріффіт захопився цією ідеєю. Він поставив перед собою завдання відтворити справжню історію Громадянської війни, розповісти правду про цей нелегкий період американської історії. Його прагнення до достовірності було настільки велике, що він запросив для консультацій ветеранів Громадянської війни. Вони допомогли відшукати натуру, схожу на справжні поля битв. З їх допомогою Ґріффіт намагався відтворити реальну обстановку битв. Фільм зняли за дев'ять тижнів, однак на монтаж, редактуру і музичну партитуру Ґріффіт витратив більше трьох місяців.
8 лютого 1915 року в Лос-Анджелесі відбулася прем'єра першого повнометражного фільму Ґріффіта, який отримав назву «Народження нації». Показ йшов майже три години. Уже перші сцени, особливо атака з прапором в руках, викликали оплески. У другій частині фільму глядач повністю був захоплений дійством. Сцени з Мей Марш викликали ридання в усьому залі, а смерть — загальний стогін жаху. Фінальна сцена стрибка, знятий із спеціально виритої траншеї, коли коні летять прямо на апарат, йшла під суцільні оплески (оркестр вельми сприяв цьому, виконуючи «Політ валькірій» Вагнера). Коли фільм закінчився (в кадрі тих, хто бавиться дітей виникало бачення Христа), почалася овація. Глядачі, вставши з місць, аплодували. Фільм приніс 50 мільйонів доларів, в той час як на його виробництво і рекламу було витрачено всього 110 тисяч.
Незважаючи на комерційний успіх, «Народження нації» викликало неоднозначну реакцію в суспільстві. Режисерське трактування подій Громадянської війни багатьох не влаштовувала — так само, як і виправдання расизму (так, фільм прославляє Ку-клукс-клан, який був на той час під забороною, і розповідає про боротьбу білих громадян проти «чорного терору» в перші роки після закінчення громадянської війни в США).
Тим часом Ґріффіт задумує ще більш грандіозний проект. У 1916 році він ставить «Нетерпимість». Фільм складається з чотирьох сюжетів: боротьба вавилонського царя Валтасара з жерцями, розп'яття Ісуса Христа, знищення католиками гугенотів у Варфоломіївську ніч і, нарешті, останній епізод, вже з цього часу, розповідає, як бездушний закон ледь не стратив невинну людину. Наскрізна ідея фільму полягала в тому, що фарисеї всіх часів і народів хоч і оголошують себе захисниками істинної віри, але насправді ж цю віру зневажають і розпинають. Сюжети були пов'язані між собою образом Богоматері, яка гойдає колиску. Звучали рядки Волта Вітмена: «Нескінченно гойдається колиска, що з'єднує сьогодення і майбутнє». Фільм завершувався планом Голгофи і алегорією Хреста, що розганяє земну темряву.
Проте в прокаті «Нетерпимість» зазнала провалу. Два мільйони збитків! Можливо, в 1916 році глядач не був готовий до сприйняття відкриттів інтелектуального кінематографа. Серед причин невдачі називалася і несприятлива політична ситуація.
Напередодні вступу США в Першу світову війну Ґріффіт поїхав до Лондона на прем'єру «Нетерпимості». Фільм був захоплено прийнятий критикою і публікою. Прем'єр-міністр Джордж Ллойд сказав, що в руках Ґріффіта найбільша влада — вміння впливати на уми людей, і запропонував режисерові зняти пропагандистську стрічку. В результаті був випущений перший і найбільш значний фільм («Серце світу») про боротьбу союзних армій в світовій війні. Його прем'єра відбулася з тріумфом 4 квітня 1918 року в Нью-Йорку.
У грудні 1918 року Мері Пікфорд і Дуглас Фербенкс (через кілька місяців створили разом з Ґріффітом і Чапліном кінокомпанію «Юнайтед Артистс» — «Об'єднані художники») звернули увагу Девіда на один з розповідей Берка — «Китаєць і дівчинка». У картині, що отримала назву «Зламані пагони», три основні персонажі — три мешканця портової околиці Лондона. Малоудачлівий боксер, його юна дочка і китаєць, власник крамниці. Для боксера, пропащого негідника, дочка — об'єкт постійних знущань. «Чому ти ніколи не посміхаєшся ?!» — ричить він, і дівчинка (Ліліан Гіш), щоб догодити йому, піднімає двома пальчиками куточки рота, розтягуючи їх в посмішку. Ця посмішка стала однією з найбільших знахідок в історії світового мистецтва — жодна серйозна книга про кінематограф не обходиться без згадки про неї.
1921 року Ґріффіт знімає картину «Дві сирітки» по мелодрамі Д'Еннері і Кормона. Цей супербойовик мав почесну комерційну кар'єру, але все ж приніс збитки, оскільки з ним конкурував однойменний італійський фільм. Тут, в «сирітки», Ґріффіту в останній раз вдалося передати епічний подих часу.
Але потім Ґріффіт потрапляє в смугу невдач. Останні фільми викликають повагу і — розчарування. «Нове блискучий твір містера Ґріффіта, на жаль, не є блискучим». Ґріффіт починає нервувати і позбавлятися від акторів. Після гігантського успіху Мей Марш в «Нетерпимості» він зняв її тільки в фільмі «Біла троянда». Бартелмеса відставляє після чудової роботи в «Зламаних пагонах» і «По дорозі на Схід». Нарешті відправляє у відставку і Ліліан Гіш.
Ґріффіт зняв Демпстер у фільмі «Одна тривожна ніч» (1922), разом з Мей Марш — в «Білій троянді» (1923). Оглядачі відзначили лише Мей Марш і молодого театрального актора Айвора Новелло в результаті ні Новелло, ні Марш більше у Ґріффіта не знімалися.
У 1923 році режисер готує великий патріотичний фільм з гучною назвою «Америка», присвячений історії звільнення американських колоній від англійського панування. Фабула була взята у модного письменника Роберта Чемберса.
Щоб платити борги — старі, за «Нетерпимість», і нові, за «незалежну» компанію «Ґріффіт», в 1924 році Девід Уорк надходить на службу в фірму «Феймос плейерс» («Парамаунт»), до Адольф Цукор. Але і тут його переслідують невдачі. Чи не користуються комерційним успіхом стрічки «Саллі з тирси», «Дівчина Ройл», «Скорбота сатани».
Ґріффіт повертається в фірму United Artists, де господарем став Джозеф Шенк. І цей, 1927-й рік, став ще більш катастрофічним для режисера. Провали фільмів і — втрата актриси. Демпстер воліє кинути невдачливого генія. Ґріффіт став сильно пити. Битцер з відчаєм пише, що «король екрану» перетворився на безпорадного старого.
Останні роки Редагувати
Ґріффіт зробив для United Artists ще один фільм, «Боротьба», який був знятий з екранів після перших же демонстрацій. Великого режисера обігнав час і те мистецтво, яке багато в чому завдяки йому утвердилося і розвинулося в Сполучених Штатах. Йому довелося дотримуватися нових віянь в кіно, комерціалізувати свій талант, підлаштуватися до Голлівуду, але він був для цього пристосований куди менше, ніж, наприклад, Сесіль Блаунт Де Мілль. Йому давали великі кошти, але він не зміг використати своїх шансів. Голлівуд не пробачив йому збитків. Його безжально виганяли звідусіль.
1935 року, на завершення творчої кар'єри, Ґріффіту присуджений почесний «Оскар» за «внесок у розвиток мистецтва кіно». Вважається, що він увів у кінематограф систему культури, визначив формування всієї подальшої кіноіндустрії.
Ґріффіт більше не зняв жодного фільму, і про нього забули всі до його смерті, 23 липня 1948 від крововиливу в мозок в мебльованих кімнатах голлівудського готелю «Нікербокер». До останніх днів у нього вистачало грошей на цілком забезпечене життя, але протягом п'ятнадцяти років він страждав від неможливости повернутися на студію.
Визнання та нагороди Редагувати
- 1936 — Почесний «Оскар» за внесок у розвиток кіномистецтва;
- 1938 — Приз DGA Honorary Life Member Award [ 26 листопада 2009 у Wayback Machine.] ;
- У 1975 році в США була випущена поштова марка із зображенням Ґріффіта;
- На честь Ґріффіта була названа середня школа імені в Лос-Анджелесі. Через закиди з приводу расистського характеру «Народження нації» були зроблені спроби перейменувати школу, яка на 99 % складається з меншин;
- У 2008 році в Музеї спадщини Голлівуду відбувся показ самих ранніх фільмів Ґріффіта в ознаменування сторіччя початку його кар'єри в кіно;
- 22 січня 2009 року Історичний центр Олдем в Ла-Гранже (шт. Кентуккі) відкрив 15-місцевий театр на честь Ґріффіта. У театрі є бібліотека доступних фільмів Ґріффіта.
Культурний вплив Редагувати
Термінологія Ґріффіта Редагувати
У практиці американського кіно введені Ґріффітом прийоми монтажу отримали спеціальну назву: паралельний монтаж (англ. cross-cut), перехресний монтаж (англ. cut back або англ. flash back), короткий монтаж (англ. switch back).
За Ґріффітом: паралельна дія — дія, яка проходить в декількох планах одночасно.
Примітки Редагувати
- Deutsche Nationalbibliothek Record #118718851 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- http://www.amoeba.com/movies/detail/1329/d-w-griffith-father-of-film/
- ↑ Find a Grave — 1996.
- Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Жорж Садуль. Загальна історія кіно. — Москва : Мистецтво, 1958. з джерела 18 березня 2012