Гідроксиди природні — клас мінералів, головним чином природні водні оксиди металів. Являють собою сполуки металів з гідроксильною групою (ОН)-, що повністю або частково заміщує йони кисню в оксидах.
Будова шарувата з гексагональною або близькою до неї найщільнішою упаковкою йонів (ОН)-.
Включають близько 70 мінеральних видів. Найпоширеніші природні гідроксиди заліза (наприклад, ґетит, гідроґетит, лепідокрокіт і інш.), алюмінію (гібсит, беміт, діаспор) і марганцю (манґаніт, псиломелан, ін.). Сингонії природних гідроксидів — ромбічна, моноклінна, триклінна, рідше — тригональна та тетрагональна.
Більшість природних гідроксидів утворюють листуваті, пластинчаті, таблитчасті, лускаті, рідше голчаті, волокнисті, стовпчасті, щільні приховано-кристалічні (майже до аморфних), коломорфні і натічні агрегати, а також порошкуваті і землисті маси, нальоти, вицвіти, псевдо-морфози різних мінералів. Твердість і густина знижені в порівнянні з безводними оксидами. Гідроксиди природні — головним чином, гіпергенні мінерали. Частіше за все вони утворюються при хімічному вивітрюванні гірських порід в зонах окиснення рудних родовищ, при процесах осадонакопичення; поширені в ґрунтах.
Гідроксиди природні складають руди основних промислових типів родовищ алюмінію (боксити), марганцю (осадові манганітові руди), частково заліза (бурі залізняки), входять до складу глибоководних залізо-марганцевих конкрецій.
Див. також Редагувати
Література Редагувати
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.