Грінченко Володимир Автономович (*15 липня 1900, хут. Цокурівка поблизу с. Велика Рудка, Полтавський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — †19 квітня 1948, Полтава, УРСР) — український археолог, музеєзнавець.
Володимир Автономович Грінченко | |
---|---|
Володимир Автономович Грінченко (1930-ті роки) | |
Народився | 15 липня 1900 хут. Цокурівка |
Помер | 19 квітня 1948 (47 років) Полтава |
Країна | Російська імперія УНР Українська Держава СРСР |
Національність | українець |
Діяльність | археолог |
Alma mater | ДДУ |
Галузь | археологія |
Заклад | Харківський історичний музей імені М. Ф. Сумцова |
Біографія ред.
Володимир народився на Диканщині у сім'ї Автонома Семеновича Грінченка.
Батько з дитинства наймитував. Відбувши солдатом військову повинність, повернувся додому, влаштувався чорноробом на залізничну станцію у Полтаві. З часом купив невеличку ділянку землі. Але сім'я жила бідно.
Володимир почав працювати змалку, намагаючись хоча б щось заробити наймався до різних господарів. Де і як навчався грамоти до 1920-х років — невідомо.
Після 1920 (?) влаштувався лаборантом археологічного відділу до Центрального пролетарського музею Полтавщини (нині це Полтавський краєзнавчий музей).
На той час у музеї працювали В. М. Щербаківський, М. Я. Рудинський, К. В. Мощенко, В. М. Верховинець, О. К. Тахтай, М. І. Гавриленко, Ф. М. Попадич, В. О. Щепотьєв.
У цьому колективі В. Грінченко брав участь у комплексній історико-етнографічній експедиції до с. Яреськи (нині Шишацького району Полтавської області). Брав участь у археологічній експедиції М. Я. Рудинського, яка займалася дослідженням пам'яток черняхівської культури в урочищі Таранів Яр поблизу с. Мачухи Полтавського району.
1925 року вступив до Катеринославського інституту народної освіти.
Під час навчання брав участь у Дніпрельстанівській археологічній експедиції разом з Д.Яворницьким, М.Міллером, М.Макаренком та М. Рудинським. Експедиція відзначилась знахідкою так званого Кічкаського скарбу (1930), мабуть, найбільшого в Україні після Перещепинського.
По закінченню інституту вступив до аспірантури при Інституті історії матеріальної культури НКО УСРР. Під час навчання в інституті у 1932-1933 рр. проводив археологічні дослідження на теренах Луганщини.
Працював завідувачем відділом рабовласницького суспільства Харківського історичного музею, потім (з 1936) завідувачем відділу рабовласницького суспільства Центрального історичного музею ім. Т. Шевченка у Києві.
Був ученим секретарем музею. Через деякий час був звільнений, потім поновлений на роботі. З лютого 1937 став виконувачем обов'язків директора музею. Цей період його діяльності різними дослідниками характеризується неоднозначно.
Через деякий час стан музею було піддано критиці у комуністичній пресі).
5 жовтня 1937 звільнений. А.Гріншпон писав: «Унаслідок шкідництва український історичний музей приведено до розвалу. Директор музею Грінченко та його „ад'ютант“ — науковий працівник [Трохим] Тесля зробили все, щоб розвалити цей важливий заклад».
18 квітня 1938 заарештований. Звинувачений у контрреволюційній діяльності.
Засуджений до 5 років виправно-трудових таборів. Працював на лісоповалі у Красноярському краї. Під час вантажних робіт зламав ключицю. По закінченні строку ув'язнення йому не дозволили виїхати до України. До кінця 1946 працював в Управлінні табору.
До України повернувся 1947. Після повернення до Києва, почав працювати в Інституті археології АН УРСР. Але органи НКВС заборонили йому проживати у Києві. У лютому 1948 змушений був виїхати до Полтави, де мав працювати за завданням Інституту археології.
19 квітня 1948 р. помер внаслідок серцевого нападу. Похований на Монастирському кладовищі м. Полтава.
18 липня 1956 року президія Київського обласного суду прийняла рішення про припинення справи В. А. Грінченка за відсутністю складу злочину.
Залишки його архіву знаходяться у Науковому архіві Інституту археології (Ф. 11 — 11 од.зб.).
Примітки ред.
- ↑ Граб В.І. Місце народження Володимира Грінченка // Археологія. — 2014. — № 4. — С. 131-133. — ISSN 0235-3490. з джерела 6 березня 2022. Процитовано 12.02.2019.
- Реабілітовані історією. Полтавська область. – Кн. 5
- Принь М. О. Принь О. В. Археологічні дослідження Грінченка В. А. та Локтюшева С. О. на терені будівництва української частини залізничної магістралі Москва — Донбас (1932—1933) // Праці Центру пам'яткознавства. — 2018. — Вип. 33. — С. 206—212.
- Вескер А. Хаос в музеях // Комуніст. 1937. 3 березня. № 51 (5926). С. 4
- Баумштейн В. Кладовище історичних цінностей // Комуніст. 1937. 5 серпня. № 179 (5454). С. 4; Вядро Ш., Близнюк П. Буржуазно-націоналістичне кубло в музеях Києва. С. 3
- Гріншпон А. Вороги в музеях // Комсомолець України. 1937. 9 вересня. № 207 (3579). С. 3
- Реабілітовані історією. Полтавська область. Науково-документальна серія книг. – Кн. 5 / Упорядник О.А.Білоусько. – Київ-Полтава: Оріяна, 2007. – 720 с.— С. 114-118.
- Археологічні дослідження Більського городища – 2013 = Archeological researches of Bilsk hillfort – 2013: збірник наукових праць / ЦП НАН України і УТОПІК; ІКЗ «Більськ». – Київ – Котельва : ЦП НАН України і УТОПІК, 2014. – 124 с.
Джерела та література ред.
- Маньковська Р. В. Грінченко Володимир Антонович [ 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 207. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
- Т. П. Пустовіт. Грінченко Володимир Автономович [ 1 липня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- Нестуля О. О. Сплюндрована доля (В. А. Грінченко). В кн.: Репресоване краєзнавство. (20-30-і роки). К.: Рідний край, Хмельницький редакційно-видавничий відділ, 1991/(Інститут історії України. Всеукраїнська спілка краєзнавців. Міністерство культури України).— С. 204—209.
- Білокінь С. I. Музей України (Збірка П. Потоцького): Дослідження, матеріали. Монографія / Нац. Києво-Печер. іст.-культ, заповідник, НАН України. Ін-т історії України. Центр культурол. студій. — 3-тє вид., доп.— К., 2006. — 476 с.
- Куріло О. Ю. Самойленко Л. Г. // Нариси розвитку археології у музеях України: історія, дослідники, меценати. К., 2002.— С. 140.
- Miller M. Archaeology in the U.S.S.R. (1956). P. 65, 103, 162;
- Реабілітовані історією. Полтавська область. Науково-документальна серія книг. — Кн. 5 / Упорядник О. А. Білоусько. — Київ-Полтава: Оріяна, 2007. — 720 с.— С. 114—118.
- Принь М. О. Принь О. В. Археологічні дослідження Грінченка В. А. та Локтюшева С. О. на терені будівництва української частини залізничної магістралі Москва — Донбас (1932—1933) // Праці Центру пам'яткознавства. — 2018. — Вип. 33. — С. 206—212.
Посилання ред.
- Сайт Historical Analysis Narratives Sourses.com
- Історико-просвітницьке правозахисне благодійне товариство «Меморіал» ім. Василя Стуса. Списки репресованих. Репресовані краєзнавці [ 13 серпня 2012 у Wayback Machine.]
- Пуголовок, Юрій (15.08.2015). . Останній Бастіон. Архів оригіналу за 22 жовтня 2019. Процитовано 12.02.2019.