Григо́рій ІІ (нар. ?- пом. зима 1472/73, Новгородок, суч. Новогрудок, Білорусь) — Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси (1458-1473).
| Григорій II Болгаринович | |
| Митрополит Григорій II Болгаринович | |
| |
|---|---|
| 1458 — 1473 | |
| Церква: | Константинопольська православна церква |
| Попередник: | Митрополит Ісидор |
| Наступник: | Митрополит Мисаїл |
| Діяльність: | священник |
| Народження: | не пізніше 15 століття Болгарія |
| Смерть: | 1473 Київ |
| Похований: | Новогрудок |
Григорій II за походженням був болгарин. У Москву прибув 1435 року в сані протодиякона. 1444 року переїхав у Рим, де проживав до 1452 року. Потім прибув до Константинополя і був призначений ігуменом монастиря на честь святого Димитрія.
Після Флорентійської унії Московська православна Церква не визнала її. У 1448 році Собор московських єпископів, «по повеленію государя», без погодження з Константинопольським патріархом, поставив на митрополита Київського Іону. Ця подія вважається початком окремішності Московської церкви.
У Києві Флорентійську унію сприйняли негативно і митрополит Ісидор пробув митрополитом Київським до 1458 року.
15 жовтня 1458 року Константинопольський патріарх Григорій III (Мамма), який був в Римі у вигнанні унійним Константинопольським патріархом, провів реорганізацію Київської митрополії. А новому митрополиту Григорію ІІ, патріарх надав новий титул – Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси. Цей титул глави православної Київської митрополії носили до приєднання Київської церкви до московського патріархату 1686 року, а греко-католицькі Київські митрополити - до 1806 року.
На поставленні Григорія ІІ наполягав пап Калікст III, і року його наступник Пій II видав ствердну грамоту 11 вересня 1458. Разом з митр. Григорієм папа висилав до короля Казимира IV свого особистого посланця лятеранського графа Миколая Цаґупіті. Папа думав, що знову можуть виникнути труднощі з поставленням Флорентійського митрополита в Києві, й тому папський посол мав ужити всіх дипломатичних засобів, щоб Григорія ввести спокійно на його митрополичий престіл.
Проти поділу активно виступив великий князь московський. Він засилав до єпископів посланців з просьбами та погрозами, але нічого не добився. У зв’язку з цим митрополит Іона наприкінці 1459 року скликав у Москві Собор московських єпископів, який підтвердив, що «відбувся поділ Ближніх Церков Московської й Київської, який наносить шкоду усьому Православ'ю». Учасники Собору вирішили бути «невідступними від Святої Церкви Московської».
Митрополит Іона, який помер у 1461 році, був останнім митрополитом у Москві, що мав титул «Київського і всія Русі». Новий митрополит Феодосій був поставлений без дозволу й благословення Константинопольського патріарха.
Після того як Флорентійська унія фактично перестала діяти, Митрополит Григорій ІІ вийшов із унії і був прийнятий (1470 року) православним Патріархом Константинопольським Діонісієм I.
Помер наприкінці 1472 чи на початку 1473 року в Новгородку.
Примітки Редагувати
Джерела Редагувати
- о. Юрій Федорів. Історія Церкви в Україні. — Львів: Свічадо, 2007.
- Іван Огієнко. Українська Церква [ 16 квітня 2009 у Wayback Machine.]
- Русина О. В. Григорій Болгарин [ 7 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 200. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
| Попередник: | Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси 1458—1473 | Наступник: |
| Ісидор | Мисаїл Пструч Спиридон |