Граната

Грана́та — один з видів вибухової зброї, призначений для ураження живої сили і бойової техніки супротивника осколками й ударною хвилею, що утворюються від вибуху.

РГ-42 — осколкова граната наступальної дії

Ручна осколкова граната Ф-1

Протипіхотна граната німецького зразка періоду ІІ світової війни, експонат музею історії Трускавця

Історія

Слово граната походить від нім. Granate чи італ. granata («гранат») і пов'язана з тим, що плоди цієї рослини нагадували розривні метальні снаряди формою та червоними зернами, які нагадували шрапнелеві шматки гранати після вибуху.

Перші гранати з'явилися у Китаї під час правління династії Сун (960—1279). Вони були керамічними глечиками з порохом, які солдати кидали в бік противника. В Європі гранати почали використовувати при облозі фортець у 16 сторіччі. У 17 сторіччі були створені особливі загони гренадерів, які займалися закидуванням гранат на позиції противника.

У Російській імперії кінця XIX — початку XX «гранатами» називали порожнисті артилерійські снаряди вагою менш ніж 1 пуд.

Класифікація

Розрізняють декілька типів гранат:

• Ручна граната (для метання рукою)
• Гранатометна граната, які вистрілюються із спеціальних пристроїв — гранатометів;
• Гвинтівкова граната, які вистрілюються за допомогою особливої насадки або мортирки;
• Артилерійська граната, вид боєприпасу до артилерійської системи.
• Газова граната, на озброєнні спецпідрозділів.

За призначенням гранати розподіляються на:

• протитанкові (фугасні, кумулятивні),
• протипіхотні (осколкові, уламково-фугасні),
• запалювальні,
• гранати спеціального призначення (димові, освітлювальні, сигнальні, світлозвукові тощо).

Гранати також класифікують за принципом детонації. Динамічна (детонація при ударі в ціль) і із затримкою (детонація детонатором із заданою затримкою). Підрив із затримкою здійснюється висмикуванням запобіжної чеки і відпуску скоби — спрацьовує зведений заздалегідь пружинний механізм, і бойок з силою б'є по капсулю з чутливої до ударів речовини (за аналогією з утворенням пострілу з ручної вогнепальної зброї). Вибухаючий капсуль запалює порох в тонкій запальній трубці. Порох горить із швидкістю зразкового 1 см в секунду і не вимагає кисню, тому граната може вибухнути і під водою. Коли вогонь в запальній трубці досягає детонатора, той вибухає і викликає детонацію вибухової речовини, якою споряджена граната. Залежно від конструкції, запал гранати включає запальну трубку з капсулем і детонатором, а також може включати пружинний механізм з бойком, чекою і спусковою скобою.

Примітки

1. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.
2. Граната // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)

Джерела

• Архів (Кафедра СФП ННІПСК Національної академії внутрішніх справ)