Кваліфікована більшість (англ. Qualified Majority Voting, QMV) — кількість голосів, необхідних для ухвалення рішень в Раді ЄС за процедурою більшості (на відміну від одностайного способу). Рада складається з 27 міністрів – по одному від кожної держави ЄС. Але голоси держав-членів мають різні вагові коефіцієнти відповідно до кількості населення цих країн з певною поправкою, яка дає змогу маленьким державам мати гарантоване мінімальне представництво.
В Європейському Союзі з 15 країн ця система гарантувала леґітимність ухвалених рішень. “Великі” країни не могли об’єднатися, залишивши “маленькі” у меншості, і навпаки. Велика Британія, Італія, Німеччина та Франція мали по 10 “голосів” кожна, Іспанія – 8; Бельгія, Греція, Нідерланди та Португалія – по 5; Австрія та Швеція – по 4; Данія, Ірландія і Фінляндія – по 3; Люксембурґ – 2. Порогова кількість голосів, необхідна для ухвалення рішень (кваліфікована більшість) дорівнювала 62 з 87 (71%).
З огляду на розширення, Ніццький договір переглянув вагові коефіцієнти голосів, зросла відносна вага голосів найбільших за кількістю населення країн, щоб забезпечити леґітимність ухвалюваних рішень з позицій демографічного представництва. П’ять найбільших країн тепер набирають в сумі 60% голосів (а не 55%, як раніше). Змінилось і саме визначення кваліфікованої більшості. Ухвалення рішення за процедурою кваліфікованої більшості тепер обумовлюється двома вимогами (подвійна більшість):
- рішення повинно набрати щонайменше порогову кількість голосів – 232 (з 321, див. таблицю),
- здобути підтримку більшості держав-членів (в окремих випадках – дві третини).
Крім того, будь-яка держава в Раді може вимагати перевірки, з метою пересвідчитися, що ухвалене рішення отримало підтримку (через національних представників) щонайменше, 62% населення ЄС. Нова система набрала чинності 1 листопада 2004 року.
З розвитком інтеграції та поглибленням інституційних реформ, процедура ухвалювання рішень кваліфікованою більшістю дедалі більше витісняє одностайне голосування, яке стримує ефективне впровадження політики Спільноти (завдяки праву будь-якої країни-члена накласти на рішення вето). Ніццький договір поширив процедуру голосування кваліфікованою більшістю ще на 27 положень, які раніше передбачали одностайне рішення. Втім, одностайність лишається головним інструментом в галузі спільної зовнішньої та безпекової політики, фіскальної політики, регіональної політики тощо.
Держава ЄС
Вагомість голосу в Раді міністрів ЄС
Італія
29
Німеччина
29
Франція
29
Іспанія
27
Польща
27
Нідерланди
13
Бельгія
12
Греція
12
Чехія
12
Португалія
12
Угорщина
12
Австрія
10
Швеція
10
Данія
7
Ірландія
7
Литва
7
Словаччина
7
Фінляндія
7
Естонія
4
Кіпр
4
Латвія
4
Люксембурґ
4
Словенія
4
Мальта
3
Загалом ЄС
321
Посилання Редагувати
- Глосарій термінів Європейського Союзу [ 18 квітня 2007 у Wayback Machine.]
| Це незавершена стаття з права. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. (жовтень 2011) |