Гнилицький Олександр Анатолійович

Олександр Анатолійович Гнилицький (17 липня 1961, Харків — 1 листопада 2009, Київ) — український художник. В українському мистецтві Гнилицький в кінці 1980-х став піонером інсталяції і відеоарту у 1990-х, яскравий представник Нової хвилі. Разом із своєю дружиною, художницею Лесею Заяць, представляв Україну на Венеціанському бієннале в 2007 р.

Олександр Анатолійович Гнилицький
Народження	17 липня 1961(1961-07-17) Харків
Смерть	1 листопада 2009(2009-11-01) (48 років)
	Київ
Країна	Україна
Жанр	інсталяція, живопис, графіка, скульптура, фотографія
Навчання	Харківське державне художнє училище Українська державна академія мистецтв
Діяльність	художник
Напрямок	трансавангард

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гнилицький.

Біографія

Олександр Гнилицький народився в Харкові в 1961 р. В 1980 р. закінчив Харківське державне художнє училище, факультет театрально-декораційного живопису. В 1981—1987 рр. навчався в Українській державній академії мистецтва в Києві на відділі монументального живопису у студії Чеканюка та Стороженка. Він став одним з активних учасників Київського мистецького угруповання «Паризька комуна». У 1996 р. разом з Лесею Заяць заснував громадську організацію «Інституція нестабільних думок». Дочка Ксенія Гнилицька —художниця, член групи Р.Е.П.

Останні роки життя проживав в Мюнхені, де працював дизайнером продукції для телебачення та кіно, а також митцем-коцептуалістом для анімації. Помер 1 листопада 2009 р. в Києві від раку шкіри.

Творчість

Файл:Александр Гнилицкий, "Зефирчик" (1990).jpg

О. Гнилицький, "Зефірчик" (1990)

Протягом свого творчого шляху, окрім головної ідеї — живопису, автор звертався до найрізноманітніших видів, жанрів і технік. Гнилицький опинився в числі перших українських художників, які звернулися до відео. На початку 90-х він екранізував власну поему-акцію «Спляча красуня в скляній труні». В 2000-х роках художник віддає перевагу сюжетному живопису, постмодерново перекодовуючи міфологеми персонажів культових мультфільмів, телесеріалів, казок і легенд (Чебурашка і Крокодил Гена, Штірліц і Мюллер, Фантомас, Кощій, Русалка), увіковічує дрібні побутові предмети — склянки, унітази, тенісні м’ячі, платівки — збільшуючи їх на картинах та вириваючи з оточуючого світу.

Виставки

• 1991 — «Сергей Ануфриев — Александр Гнилицкий». Галерея 1.0, Москва.
• 2005 — «Дача». Галерея «Цех», Київ.
• 2005 — «II Pause». RSVP Kulturverein, Мюнхен, Німеччина.
• 2005 — «b-painting». Галерея Л-Арт, Київ.
• 2005 — «Александр Гнилицкий. Живопись». Галерея Марата Гельмана, Москва.
• 2017 — «Олександр Гнилицький. Реальність ілюзії». Національний культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький арсенал», Київ.

Примітки

1. . Архів оригіналу за 24 жовтня 2007. Процитовано 6 грудня 2009. 
2. Про проект – Arsenal. artarsenal.in.ua (укр.). Процитовано 14 березня 2017. 

Джерела

• Вишеславський Г. Термінологія сучасного мистецтва / Гліб Вишеславський, Олег Сидор-Гібелинда. — Paris; Kyiv : Terra Incognita, 2010. — С. 322. — ISBN 978-966-96839-2-2

• Смирна Л. Століття нонконформізму в українському візуальному мистецтві / Леся Смирна. — Київ : Фенікс, 2017. — С. 291. — ISBN 978-966-131-499-2

Література

• Реальність ілюзії Олександра Гнилицького : [виставка : альбом] / [куратори О. Соловйов [та ін.] ; авт. тексту О. Островська-Люта [та ін.] ; пер. англ. О. Щур, Я. Стріхи]. — Київ : Митецький арсенал, 2018. — 208 с. : іл.
• Соловйов О. Від Харкова до Венеції : (бесіда про Гнилицького) / Олександр Соловйов // Образотворче мистецтво. — 2009—2010. — № 4—1. — С. 110—112 : іл.

Посилання

• Інтерв'ю Гнилицького українському журналу «Наш» [ 24 січня 2019 у Wayback Machine.], 2003
• Гнилицький в Галереї Березницький^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Небо над Гнилицьким. Учора в PinchukArtCentre попрощалися з одним із найвідоміших українських художників Олександром Гнилицьким [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]