Гней Кальпу́рній Пізо́н (лат. Gnaeus Calpurnius Piso; 75 до н. е. — 20 до н. е.) — політичний та військовий діяч Римської імперії, консул-суфект 23 року до н. е.
| Гней Кальпурній Пізон | |
|---|---|
| Народився | 1 століття до н. е. |
| Помер | невідомо |
| Країна | Стародавній Рим |
| Діяльність | політик, військовослужбовець |
| Знання мов | латина |
| Посада | консул-суффект і давньоримський сенатор[d] |
| Батько | Гней Кальпурній Пізон (квестор) |
| Діти | Гней Кальпурній Пізон і Луцій Кальпурній Пізон |
|
Життєпис ред.
Походив з впливового плебейського роду Кальпурнієв. Син Гнея Кальпурнія Пізона, квестора пропретора провінції Іспанії у 65—64 роках до н. е. У громадянській війні поміж Гаєм Цезарем та Гнеєм Помпеєм Пізон підтримав останнього. У 49 році до н. е. обійняв посаду проквестора Іспанії. У 46 році до н. е. в Африці командував мавританською кіннотою у війську Квінта Цецилія Метелла Сципіона й досяг певних успіхів.
Після смерті Цезаря приєднався до Брута й Кассія. Потім Пізон був квестором у Секста Помпея на Сицилії. Після закінчення громадянських воєн Кальпурній був відновлений у правах й отримав дозвіл повернутися, проте демонстративно утримувався від участі в політичному житті. У 23 році до н. е. за пропозицією Октавіана Пізон обійняв посаду консула-суфекта разом з Луцієм Сесцієм Альбаніаном Квіриналом. Під час своєї тяжкої хвороби у цьому році Октавіан Август доручив Гнею Кальпурнію зберігати документи з переліком військ та державних доходів. Подальша доля Гнея Пізона невідома.
Родина ред.
- Дружина — Павла Попілія.
- Діти:
Джерела ред.
- Fasti Cap. CIL I2 p. 58 (лат.)
- Cynthia Damon (Hrsg.): The Senatus consultum de Cn. Pisone Patre. Text, translation, discussion. Johns Hopkins Univ. Press, Baltimore 1999 (American Journal of Philology, 120,1, Special issue). (англ.)
| Це незавершена стаття про особу Стародавнього Риму. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- Любкер Ф. Calpurnii // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 239–240.