Маргарита Іванівна Гладунко (нар. 29 квітня 1929, Умань. — пом. 17 травня 1996, Москва) — українська та білоруська акторка театру та кіно (знімалася переважно у російських стрічках).
Маргарита Гладунко | |
---|---|
Ім'я при народженні | Маргарита Іванівна Гладунко |
Народилася | 29 квітня 1929 Умань, Українська СРР, СРСР |
Померла | 17 травня 1996 (67 років) Москва, Росія |
Поховання | Ніколо-Архангельський цвинтар |
Громадянство | СРСР Росія |
Діяльність | акторка |
Заклад | Національний академічний драматичний театр імені Максима Горькогоd і Національний академічний театр імені Янки Купали |
Роки діяльності | з 1956 |
У шлюбі з | Фігуровський Микола Миколайович |
Діти | Lyudmila Gladunkod |
IMDb | nm0321651 |
Нагороди та премії | |
| |
|
Життєпис ред.
Народилася в родині Івана Гладунка. В ранньому віці Ріта пережила комуністичний голодомор.
Кар'єра ред.
Кар'єру актриси почала 1949 на сцені Бердичівського драматичного театру, що у Вінницькій області. Потім у драматичному театрі Тернополя, який у ті часи активно поповнювався кадрами з центральної та східної України. 1953 завербувалася на роботу до Білорусі, де виступала російською мовою у Мінському драмтеатрі. З 1955-го — актриса Білоруського академічного театру імені Янки Купали.
Дебют у кіно — на студії Біларусьфільм (1956). Зіграла роль у стрічці «Зелені вогні» та «Наші сусіди». У Росії її помітили після стрічки «Годинник зупинився опівночі», в якій вона зіграла агентку НКВД, що вчинила терористичний акт проти німецького керівника Біларусі Вільгельма Кубе. За переконливу роль убивці-месниці Марини Казанич Москва нагородила Гладунко на Всесоюзному кінофестивалі (1959). Ця роль збіглася у часі з гучним політичним терактом — убивством у Мюнхені голови ОУН Степана Бандери, організованим органами КГБ СССР. Відтак існувала доволі прозора й доречна алюзія з розправою з фашистом — у часи Другої світової і часи Холодної війни.
1960 Маргарита Гладунко зіграла головну роль у чорно-білій білоруській стрічці «Весняні грози» — також вдало, бо й далі розвивала амплуа «рокової жінки війни».
Спроба повернення в Україну ред.
У 1960-тих акторка намагається співпрацювати з українськими кіномитцями, зокрема режисером Іваном Кавалерідзе. Грає у стрічці «Повія» (за мотивами роману Панаса Мирного), згодом на кіностудії Довженка у фільмі «Радість моя». Після цього знімалася вже майже винятково у РСФСР і померла там само у віці 67 років.
Всього знялася у 30 кінострічках, останні ролі — у 1990-тих.
Фільмографія ред.
Рік | Українська назва | Оригінальна назва | Роль | |
---|---|---|---|---|
1979 | ф | Я чекатиму... | Я буду ждать... | Наталія Костянтинівна, мама Марії |
1976 | ф | Довга, довга справа... | Длинное, длинное дело… | офіціантка |
1975 | ф | На ясний вогонь | На ясный огонь | епізодична роль |
1974 | ф | Контрабанда | Контрабанда | працівниця заводу |
1974 | ф | Ще не вечір | Ещё не вечер | Тамара Шевелькова |
1971 | ф | Сьоме небо | Седьмое небо | Ганна Конопльова |
1966 | ф | Я родом з дитинства | Я родом из детства | Зінаїда Тарасевич |
1965 | ф | Тридцять три | Тридцать три | Фрося, працівниця заводу безалкогольних напоїв |
1961 | ф | Повія | Гулящая | Марина, односельчанка Христі |
1960 | ф | Весняні грози | Весенние грозы | Ольга Ковальова |
1958 | ф | Годинник зупинився опівночі | Часы остановились в полночь | Марина Казанич |
1957 | ф | Наші сусіди | Наши соседи | співачка в ресторані |
Примітки ред.
- ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
- ↑ ČSFD — 2001.
Джерела ред.
- Русские актёры. Рита Гладунко. [ 1 лютого 2014 у Wayback Machine.]
- Рита Гладунко на Peoples.ru [ 1 лютого 2014 у Wayback Machine.]
- Рита Гладунко в Синематеке