Гай Марцій Рутіл Цензорін

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Гай.

Гай Марцій Рутіл Цензорін (лат. Gaius Marcius Rutilus Censorinus; ? — після 265 до н. е.) — політичний, державний та військовий діяч Римської республіки, консул 310 року до н. е.

Гай Марцій Рутіл Цензорін
лат. Gaius Marcius C.f. Rutilus Censorinus
Народився	невідомо Стародавній Рим
Помер	після 265 до н. е. невідомо
Громадянство	Римська республіка
Діяльність	політик, державний і військовий діяч
Знання мов	латина
Посада	консул
Термін	310 рік до н. е.
Попередник	Квінт Емілій Барбула
Наступник	Луцій Папірій Курсор
Рід	Марції
Батько	Гай Марцій Рутіл
Мати	невідомо

Життєпис

Походив з плебейського роду Марціїв. Син Гая Марція Рутіла, консула 357, 352, 344, 342 років до н. е.

У 311 році до н. е. його обрано народним трибуном. Під час своєї каденції провів закон щодо виборів військових трибунів. У 310 році до н. е.. його обрано консулом разом з Квінтом Фабіем Максимом Рулліаном. Поки колега успішно воював в Етрурії, Гай Марцій вів війну з самнітами в Апулії, в ході якої захопив місто Алліфи, а також багато інших міст й поселень. Після цього самніти зібрали велику армію, яка атакувала військо на чолі із Рутілом. Битва не виявила переможця. У ході бою кілька військових трибунів і один легат були вбиті, а Гая Марція — поранено. У результаті за рішенням сенату консули призначили диктатора Луція Папірія Курсора.

Після прийняття закону Огульнія у 300 році до н. е., Гай Марцій у 299 році до н. е. став одним з перших плебеїв, які отримали посаду понтифіка й авгура. У 295 році до н. е. як легат брав участь у вирішальній битві проти самнітів і галів при Сентінумі.

У 294 до н. е. його обрано цензором разом з Публієм Корнелієм Арвіною. У 269 році до н. е. його обрано принцепсом сенату. У 265 році до н. е. Гая Марція вдруге обрано цензором, цього разу з Гнеем Корнелієм Блазіоном. Це унікальний випадок в історії Стародавнього Риму, коли одна людина займала посаду цензора двічі. Після цього Квінт Марцій отримав агномен Цензорін, а також домігся прийняття закону, що забороняв вдруге претендувати на посаду цензора.

Джерела

• Hans Georg Gundel: Marcius I. 37. // Der Kleine Pauly. Bd. 3, 1969, Sp. 1003. (нім.)
• ^{[недоступне посилання з квітня 2018]}