Газовий тор

Газовий тор — це тороїдна хмара газу або плазми, яка опоясує планету. У Сонячній системі газові тори, як правило, утворюються внаслідок взаємодії атмосфери супутника з магнітним полем планети. Найвідомішим прикладом є плазмотор Іо, який утворюється в результаті іонізації кисню та сірки з розрідженої атмосфери Іо, вулканічного супутника Юпітера, в обсязі приблизно 1 тонна в секунду. До іонізації ці частинки є частиною нейтрального тора, також зосередженого на орбіті Іо. Спостереження за енергетичними частинками також свідчать про наявність нейтрального тора навколо орбіти Європи, іншого супутника Юпітера.

Газові тори Юпітера, породжені Іо (зелений) і Європою (синій)

Іншим прикладом є тор з кисню та водню, породжений Енцеладом, супутником Сатурна. Кріовулканічна активність у районі південного полюса Енцеладу призводить до викидів у космос газів (переважно водяної пари) та льоду, з яких і формується тор. На відміну від тору Іо, де частинки переважно іонізовані, в торі Енцелада щільність нейтральних частинок значно більша за щільність іонів.

Після зустрічей «Вояджерів» із Сатурном, розглядалася можливість існування тора з азоту, породженого його супутником Титаном. Подальші спостереження космічним кораблем «Кассіні» не виявили чітких свідчень існування такого тора. Хоча не було можливості провести вимірювання рівню нейтрального азоту, іони поблизу орбіти Титану в основному були з груп водню та води (O⁺, OH⁺, H₂O⁺ і H₃O⁺) з тора Енцелада. Сліди іонів азоту були виявлені, але на таких рівнях, що їх джерелом також міг би бути Енцелад.

Вигаданий газовий тор є місцем дії романів Ларрі Нівена «Інтегральні дерева» і «Димове кільце», в яких газовий гігант на орбіті навколо нейтронної зірки генерує газовий тор, що має достатню щільність та достатньо вільного кисню для підтримки життя, в тому числі людей.

Примітки

1. Khurana, 2004, pp. 5-7.
2. Hartogh, P.; Lellouch, E.; Moreno, R.; Bockelée-Morvan, D.; Biver, N.; Cassidy, T.; Rengel, M.; Jarchow, C. та ін. (1 серпня 2011). . Astronomy & Astrophysics (англ.) 532. с. L2. ISSN 0004-6361. doi:10.1051/0004-6361/201117377. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 10 травня 2022.  {{cite news}}: рекомендується |displayauthors= (довідка)
3. Eviatar, A.; Podolak, M. (1983-02). Titan's gas and plasma torus. Journal of Geophysical Research C: Oceans (English) 88 (A2). с. 833–840. ISSN 0148-0227. doi:10.1029/JA088iA02p00833. Процитовано 10 травня 2022. 
4. Niven, Larry (1984). The Integral Trees. Del Rey. ISBN 0-345-32065-4. 

Цитовані джерела

• Khurana, K. K.; Kivelson, M. G. (2004). . У Bagenal, Fran. Jupiter: The Planet, Satellites and Magnetosphere. Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-81808-7. Архів оригіналу за 19 березня 2014. . Процитовано 10 травня 2022.