Вічний жид фільм Вічний жид нім Der Ewige Jude німецький пропагандистський 1 2 антисемітський фільм часів Третього Рейху

«Вічний жид» (нім. «Der Ewige Jude») — німецький пропагандистський антисемітський фільм часів Третього Рейху, знятий режисером Фріцем Хіплером за розпорядженням міністра пропаганди Йозефа Геббельса і представлений як документальний. Оригінальна назва фільму «Der Ewige Jude» походить від імені середньовічного легендарного персонажа Агасфера (Вічного жида).

Вічний жид
нім. «Der Ewige Jude»

Жанр	пропагандистський
Режисер	Фріц Хіплер
Сценарист	Eberhard Taubert^d
У головних ролях	Albert Endrejat Anton Hafner Robert Hartmann Friedrich Carl Heere Heinz Kluth Erich Stoll Heinz Winterfeld Svend Noldan (uncredited)
Композитор	Franz R. Friedl^d
Дистриб'ютор	Terra Film^d
Тривалість	65 хв.
Мова	німецька
Країна	Третій Рейх
Рік	1940
IMDb	ID 0156524

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Вічний жид (значення).

Сценарист фільму — Еберхард Тауберт. Прем'єра відбулася 28 листопада 1940 року. Голос за кадром належав дикторові «Die Deutsche Wochenschau» Гаррі Гізе.

Фільм складається з художніх та документальних кадрів, у тому числі знятих незабаром після нацистської окупації Польщі. У цей час чисельність польських євреїв становила 3 мільйони, або приблизно 10 % від загальної чисельності населення.

Сюжет Редагувати

Фільм відображає погляди націонал-соціалістів на природу юдаїзму і міжнародного єврейства. Він мав викликати негативне ставлення німецького народу до євреїв. Цієї мети автори домагалися шляхом демонстрації окремих елементів побуту і традицій євреїв, що проживали у Варшавському гетто, а також в Німеччині, Палестині і США. Увага акцентувалася на негативному впливі євреїв на культуру, мистецтво і науку. Також була показана історія розселення євреїв по всьому світу і їх роль у міжнародному фінансовому світі з точки зору націонал-соціалістів. Зокрема, йшлося про те, що барон Ротшильд розіслав синів в різні країни Європи (Натан в Лондоні, Яків в Парижі, Соломон у Відні, Карл в Неаполі, Амшель у Франкфурті), щоб заснувати там банки й отримували доходи від міжнародних перевезень під час воєн.

Доступність фільму Редагувати

У Німеччині Редагувати

У Німеччині фільм заборонений до публічного показу, за винятком навчальних закладів, як недозволений до рекламування та доступу для молоді.

У США Редагувати

У США фільм знаходиться у суспільному надбанні і доступний для вільного перегляду без обмежень.

Примітки Редагувати

"The Eternal Jew [1940] ranks as one of the most virulent propaganda films ever made. "Richard Taylor, Film Propaganda: Soviet Russia and Nazi Germany, I.B.Tauris, 2006, p. 174.
«Fritz Hippler used an idea suggested by the Propaganda Ministry's anti-Jewish expert, Dr. Taubert, and produced the film The Eternal Jew.» Robert Edwin Herzstein, The War that Hitler Won: The Most Infamous Propaganda Campaign in History, Putnam, 1977, p. 309.
The Eternal Jew — a Blueprint for Genocide [ 8 липня 2013 у Wayback Machine.]. Стенограма доповідей в Швеції 24 березня 1998 і в США 27 квітня 1998

[1] "The Eternal Jew [1940] ranks as one of the most virulent propaganda films ever made. "Richard Taylor, Film Propaganda: Soviet Russia and Nazi Germany, I.B.Tauris, 2006, p. 174.

[2] «Fritz Hippler used an idea suggested by the Propaganda Ministry's anti-Jewish expert, Dr. Taubert, and produced the film The Eternal Jew.» Robert Edwin Herzstein, The War that Hitler Won: The Most Infamous Propaganda Campaign in History, Putnam, 1977, p. 309.

[3] The Eternal Jew — a Blueprint for Genocide [ 8 липня 2013 у Wayback Machine.]. Стенограма доповідей в Швеції 24 березня 1998 і в США 27 квітня 1998