Вірмени в Бережанах

Вірменська, зокрема вірмено-католицька громади в Бережанах існували з кінця XVII століття до середини XX століття і були важливим етнічним, релігійним та економічним компонентом цього старовинного галицького міста.

Поява і розквіт громади

Перша письмова згадка про вірменських купців у Бережанах припадає на 1686 рік. Поселення вірмен у Бережанах було безпосередньо пов'язано з турецькою окупацією Поділля в 1672—1699 роках, переслідуванням вірмен турками, які через це масово втікали на територію Руського воєводства Речі Посполитої. Місцеві магнати цінували професійні якості вірмен-ремісників і купців, охоче брали вірмен у своїх володіннях та дарували їм численні привілеї.

У Бережанах вірмен прийняв власник міста — гетьман великий коронний Адам Миколай Сенявський (1666—1726). Наприкінці XVII століття у бережанських вірмен було вже близько 200 будинків, свій староста, судочинство за вірменським правом і дерев'яна церква. Вірменські купці з Бережан йшли в далекі поїздки за східними товарами та працювали з купцями-вірменами з інших міст, у тому числі, зі Львова.

У 1710 році Адам Миколай Сенявський призначив 300 золотих на утримання вірменської церкви і священника. При церкві існували також вірменська школа і братства, які займалися як релігійними справами, так і даванням грошей у борг.

У 1746 році новий власник міста Август Олександр Чарторийський (1697—1782) на прохання вірмен дозволив їм збудувати нову цегляну церкву, а цеглу наказав видавати зі свого цегельного заводу. У 1764 будівництво церкви було завершене. Згідно зі збереженими свідченнями [ 10 липня 2021 у Wayback Machine.], в 1710 р. в Бережанах існувала Вірменська дерев'яна церква, на місці якої в 1764 був споруджений новий храм. У церкві існувало три вівтаря: Св. Григорія — на честь старого храму, св. Анни і головний — Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, яке і закріпилося за церквою. Сьогодні в офіційних документах храм значиться як Св. Григорія.

Асиміляція і початок занепаду

Після зайняття Бережан австро-угорськими військами у 1772 році нова влада припинила виплату утримання вірменської церкви і священника. У 1792 році був ліквідований місцевий вірменський банк, а його капітал був переданий львівському вірменському ломбарду «Mons Pius».

11 вересня 1791 церкву урочисто освятив Яків Валеріан Туманович — львівський вірмено-католицький архієпископ (1783—1798). Він застав у Бережанах тільки 177 парафіян вірменського обряду, так як до кінця XVIII століття кількість вірмен у місті значно скоротилося і посилилася їх асиміляція. Із записів вірменського банку та львівського вірменського ломбарду можна дізнатися прізвища вірменських родів: Богосевичі, Горбази, Гункевичі, Каменчаники, Кшиштафовичі, Стефановичі, Хайвашевичі. У 1800 році у Бережанах налічувалося тільки 15 вірменських родин, так що після смерті в цьому році священника Яна Гарберта Нікізаряна новий священник не був призначений. У 1806 році бережанський староста розпорядився закрити вірменську церкву і використовувати її під склад. У 1807 австрійська влада насильно реквізувала церковні цінності. Архів і метричні книги забрав римо-католицький священник.

Відродження громади

Тим часом багаті вірмени зі Львова та інших міст, отримавши шляхетські титули, купували значні маєтки і утворили впливовий прошарок землевласників. Завдяки їхній допомозі вірмено-католицький священник Григорій Давидович у 1828 почав новий ремонт вірменської церкви. У тому ж році генеральний візитатор вірменської архиєпархії Самуель Цирил Стефанович освятив церкву. Завдяки матеріальній підтримці вірменських землевласників, а також патронів приходу графів Потоцьких було призначено утримання священнику, органісту, сторожам, пралі. У XIX столітті вірменським приходом у Бережанах відали такі священники: Григорій Давидович (1828—1842), Григорій Бірар (1842—1846), Ігнатій Стефанович (1846—1847), Каєтан Бжезінський (1847—1876), Альфонс Янкевич (1876—1878), Антоній Косинський (1879—1890), Юзеф Теодорович (1890—1897; пізніше довго служив львівським архієпископом, 1902—1938), Валеріан Бонковський (1897—1905). У другій половині XIX століття бережанський прихід був розширений за рахунок інших місцевостей. У 1887 році в ньому було 236 вірян, у 1898 — 240 парафіян. У 1908—1917 роках священником був Ігнатій Следзевскій. У 1910 році він розпочав ремонт і реставрацію храму, в якій брав участь уродженець Бережан, студент краківської академії мистецтв Едвард Ридз-Сміглий — майбутній маршал і головнокомандувач польської армії, який воював проти УГА з армією Галлера та разом з Армією УНР — проти більшовиків.

Після Першої світової війни прихід знову прийняв Валеріан Бонковський (1819—1922), а після нього Віктор Квапінскій (1922—1933). У цей період нараховував близько 200 вірян і охоплював повіти Бережанський, Збразький, Зборівський, Підгаєцький, Скалатський, Теребовлянський, Тернопільський (Тарнопольське воєводство) і Рогатинський (Станіславське воєводство). Приходу також належала каплиця у Більшівцях в маєтку вірменської родини Кшечуновичів.

У 1933 році архієпископ Ю. Теодорович призначив бережанського священника греміальним каноніком і директором банку «Mons Pius». У Бережанах вірменською парафією завідували Францішек Токаж (1933—1938), Сергій Егулян (1938—1945), який загинув при нез'ясованих обставинах.

Кінець громади

Останнім вірмено-католицьким священником в Бережанах був Казимир Ромашкан. Він був призначений 26 липня 1945 року, але вже 21 серпня 1945 року був заарештований співробітниками НКВС і переведений до в'язниці у Львові. 9 березня 1946 він був засуджений на 15 років позбавлення волі за «антирадянську діяльність, підтримку контактів з Ватиканом і шпигунську діяльність на користь німців». Разом з ним були засуджені генеральний адміністратор львівської архиєпархії Діонізій Каетанович і греміальний канонік Віктор Квапінский. Львівська архиєпархія вірмено-католицького була ліквідована. Вірменський храм у Бережанах був залишений, як і інші церкви архиєпархії. Церкву перетворили на склад, значну частину інтер'єру і вітражі були знищені, вівтар частково зруйнований, ікони зникли. У Бережанах практично не залишилося вірмен чи вірян вірмено-католицького обряду.

Джерела

• Арсенян М. Питання гармонійності вірменських храмів на теренах України (на прикладі вірменської церкви в Бережанах) / Марія Арсенян // Актуальні питання вірменознавства. Вип. ІІ / Спілка вірмен України ; Комітет з питань історико-культурної спадщини. —Одеса, 2014. — С. 7—11 : іл. — ISBN 978-966-2743-04-3
• Зорик В. Вірменська церква як пам’ятка в структурі Державного історико-архітектурного заповідника у м. Бережани / Василь Зорик // Актуальні питання вірменознавства. Вип. ІІ / Спілка вірмен України ; Комітет з питань історико-культурної спадщини. — Одеса, 2014. — С. 186—189. — ISBN 978-966-2743-04-3
• Парацій В. Вірменський костьол у Бережанах як пам’ятка іноетнічної культури та духовності: громадська значимість, пам’яткоохоронний об’єкт / Володимир Парацій // Актуальні питання вірменознавства. Вип. ІІ / Спілка вірмен України ; Комітет з питань історико-культурної спадщини. — Одеса, 2014. — С. 131—147. — ISBN 978-966-2743-04-3
• Парацій В. Нововіднайдене поховання у приміщенні Вірменської церква в Бережанах / Володимир Парацій // Актуальні питання вірменознавства. Вип. ІІ / Спілка вірмен України ; Комітет з питань історико-культурної спадщини. — Одеса, 2014. — С. 195—198 :фот. — ISBN 978-966-2743-04-3
• Смірнов Ю. З історії бережанських вірмен і їх святині // Галицька брама. — 2002. — № 7—9 (91—93). — С. 26—27, 36.
• Тихий Б. Вірмени в Бережанах / Богдан Тихий // Пам'ятки України: історія та культура. — 2013. — № 5. — С.44—49 : фот.
• Тихий Б. Вірмени в Бережанах: історія храму і громади / Богдан Тихий // Актуальні питання вірменознавства. Вип. ІІІ—ІV / Спілка вірмен України ; Комітет з питань історико-культурної спадщини. — Вінниця, 2016. —С.119—130 : фот. — ISBN 978-966-2954-97-5
• Тихий Б. З історії вірменської колонії Бережан / Богдан Тихий // Актуальні питання вірменознавства. Вип. ІІ / Спілка вірмен України ; Комітет з питань історико-культурної спадщини. — Одеса, 2014. — С. 174—181. — ISBN 978-966-2743-04-3