Вільгельм III Патлатий (*Guillaume Tête d'Étoupe, 915 — 3 квітня 963) — герцог Аквітанії у 962—963 роках, граф Пуатьє у 935—963 роках (як Вільгельм I), граф Оверні у 950—963 роках (як Вільгельм V).
| Вільгельм III | |
|---|---|
| Народився | 915 Пуатьє |
| Помер | 3 квітня 963 Сен-Мексан-л'Еколь |
| Поховання | Abbaye Saint-Cyprien de Poitiersd |
| Діяльність | феодал |
| Титул | герцог Аквітанії |
| Термін | 962—963 роки |
| Попередник | Гуго II |
| Наступник | Вільгельм IV |
| Конфесія | католицтво |
| Рід | Рамнульфідів |
| Батько | Ебль I |
| Мати | Еміленна |
| У шлюбі з | Адель |
| Діти | 1 син і 1 донька |
Життєпис Редагувати
Походив з роду Рамнульфідів. Син Ебля I, герцога Аквітанії, та Еміленни. Народився у 915 році у м. Пуатьє. Про освіту та молоді роки нічого невідомо. У 935 році після смерті батька успадкував графство Пуатьє. Близько 934 року пошлюбив родичку Ролло, герцога Нормандії.
У 936 році після смерті Раймунда Понса, герцога Аквітанії, висунув свої права на це володіння. Проте його вимоги не були підтверджено королем Людовиком IV. Водночас створив два віконства для захисту кордонів: Шательро — на межі з Турень та Боссе — на межі з Беррі.
Тоді ж уклав союз з Гуго Великим, графом Парижу. Завдяки останньому намагався відняти герцогство Аквітанське у Раймунда II. Потім перейшов на бік короля. Найближчим радником Вільгельма стає Ебль, єпископ Ліможу (зібрав велику бібліотеку в Пуатьє). За підтримку Людовика IV у війні з Гуго Капетом та Оттоном I, імператором Священної Римської імперії, Вільгельм 942 року отримав абатство Святого Іларія в Пуату.
927 року бився з бретонцями за графство Нант, проте марно. Згодом вимушений був поступитися цими землями Алену II, герцогу Бретані.
945 року Людовик IV потрапив у полон, проте Вільгельм зберігав йому вірність. Боротьба з Гуго Паризьким і королем тривала до 950 року, коли Гуго отримав герцогство Аквітанське. Того ж року стає графом Оверні.
Вільгельм Патлатий виступив проти зазіхань Гуго Великого. Протягом 950—955 років тривала боротьба за Аквітанією між Вільгельмом, графом Пуатьє, Раймундом II та Гуго Великим. Лише 954 року після підтримки новим королем Лотарем вдалося переламати ситуацію на користь Гуго Паризького. 955 року Вільгельм зазнав поразки у битві при Пуатьє й вимушений був поступитися правами на аквітанське герцогство Гуго. При цьому підтверджено володіння Вільгельмом графством Оверні, до якого додано графство Лімузен.
956 року після смерті Гуго Великого Вільгельм III знову захопив Аквітанію. При цьому стикнувся з претензіями Раймунда II, колишнього герцога Аквітанії. Нащадком Гуго Великого — Гуго Капет також не визнав захоплень Вільгельма Патлатого. Втім останній зумів практично повністю взяти під контроль Аквітанію. Деякий час (протягом 959—960 років) королівська канцелярія використовувала титулатуру граф і герцог Аквітанії, звертаючись до Вільгельма III.
У 962 році Вільгельм нарешті отримав повне визнання себе герцогом Аквітанії. Проте вже 963 року помер у містечку Сен-Мексан-л'Еколь. Владу успадкував його син Вільгельм.
Родина Редагувати
Дружина — Адель Нормандська
Діти:
Джерела Редагувати
- Louis Alphen, Francia: Gli ultimi Carolingi e l'ascesa di Ugo Capeto (888—987), in «Storia del mondo medievale», vol. II, 1979, pp. 636—661