Світова Рада Миру (СРМ) — вищий постійний орган світового Руху прихильників миру, що обирається на світових конгресах і сесіях Руху.
| Світова рада миру | |
|---|---|
| Тип | міжнародна організація громадська організація |
| Засновано | 1950 |
| Штаб-квартира | Афіни (37°58′26″ пн. ш. 23°44′01″ сх. д. / 37.97415833002777674° пн. ш. 23.733702780027780221° сх. д.) |
| Керівник | Socorro Gomesd (2008) |
| Вебсайт: wpc-in.org | |
| | |
| Світова рада миру у Вікісховищі |
Історія Редагувати
Була утворена на II Світовому конгресі прихильників миру у Варшаві в листопаді 1950 року, замінивши Постійний комітет Світового конгресу прихильників миру, що існував з 1949 року. Офіційно метою організації вважалась координація діяльності прихильників миру з різних країн, боротьба проти небезпеки світової війни, проти імперіалістичних агресій, за загальне роззброєння та національну незалежність. За видатні заслуги у справі боротьби за мир СРМ нагороджує окремих осіб чи організації Золотими медалями Миру імені Жоліо-Кюрі. Рада видавала журнали кількома мовами, організовувала масштабні «з'їзди прихильників миру».
Офіційні публікації Ради казали, що до її складу входять «представники широких суспільних кіл без розрізнення їхніх політичних та релігійних поглядів», але керівні посади займали комуністи та їхні прибічники. З моменту заснування СРМ стверджувала, що є незалежним рухом, що існує на внески своїх членів, звинувачення в отриманні субсидій з СРСР та інших соціалістичних країн відкидались як «провокаційні». Тільки 1989 року керівництво Ради визнало, що 90% фінансових надходжень до бюджету організації складали перерахування з СРСР.
СРМ активно критикувала агресивні дії США, в тому числі війну у В'єтнамі та численні інтервенції в Латинській Америці, проте ніколи не виступала проти інтервенцій СРСР та його союзників (Чехословаччина, Афганістан, Кампучія). Після радянсько-китайського розриву іншою постійною мішенню для критики стала Китайська Народна Республіка, представники якої офіційно вийшли зі складу СРМ 1966 року.
На початку 1971 року до складу Ради входило близько 600 осіб, рекомендованих національними організаціями прихильників миру, а також міжнародними громадськими організаціями лівої спрямованості — Світовою федерацією профспілок, Міжнародною демократичною федерацією жінок, Міжнародною асоціацією юристів-демократів тощо.
Рада проводила сесії не рідше одного разу на два-три роки.
Рада видавала щомісячні журнали «Кур'єр миру» англійською, французькою, німецькою та іспанською мовами і «Нові перспективи» англійською та французькою мовами.
Розпад СРСР і майже повна втрата фінансування призвели до фактичного краху Світової ради миру. Її штаб-квартира була переведена до Греції, а нині СРМ є малочисельною організацією без серйозного політичного значення.
Керівні органи Редагувати
- Президія (створено 1959 року після смерті Фредеріка Жоліо-Кюрі — президента СРМ у 1950–1959 роках)
- Секретаріат на чолі з генеральним секретарем. Секретаріат розташовувався до початку 1990-их років у місті Гельсінкі, нині — в Афінах.
Президенти СРМ Редагувати
- Фредерік Жоліо-Кюрі (1950–1959)
- Джон Дезмонд Бернал (1959–1965)
- Ізабелла Блюм (1965–1969)
- Ласаро Карденас (1969–1970)
- Ромеш Чандра (Генеральний секретар (1966–1977), президент (1977–1990))
- Євангелос Махерас (1990–1993)
- Альбертіна Сісулу (1993–2002)
- Орландо Фундора Лопес (2002–2008)
- Марія ду Сокорро Гомес Коельо (обрана 11 квітня 2008)
Посилання Редагувати
Примітки Редагувати
- WPC, Peace Courier, 1989, No. 4