Олекса́ндр Рома́нович Воронцо́в (рос. Алекса́ндр Рома́нович Воронцо́в; 4 (15) вересня 1741 — 3 (15) грудня 1805) — російський державний діяч, дипломат. Канцлер Російської імперії (1802—1805), міністр закордонних справ (1802—1804). Представник москвинського роду Воронцових. Народився у Санкт-Петербурзі, Росія. Син Романа Воронцова і Марфи Сурміної. Граф (з 1760). Російський посол у Священній Римській імперії (1761) і Великій Британії (1762—1764). Президент Комерц-колегії (1773—1794), сенатор (1779). Був противником абсолютизму, виступав за колегіальне управління країною. Наприкінці правління Катерини ІІ покинув службу (1794), зайнявся вивченням російської історії, зібрав велику колекцію рукописів і стародруків у своєму Андріївському маєтку. З інтронізацією Олександра І повернувся у політику. Входив до числа членів Неодмінної ради царя (1801—1805). Проводив політику на зближення Росії з Британією і Австрією, сприяв розриву із наполеонівською Францією. Кавалер орденів Олександра Невського (1781), Володимира (1782), Андрія Первозванного (1801). Помер у Андріївському, Росія.
| Олександр Воронцов | |
| 1802 — 1805 | |
|---|---|
| Попередник: | Олександр Безбородько |
| Наступник: | Микола Румянцев |
| 8 вересня 1802 — 16 січня 1804 | |
| 1773 — 1794 | |
| Народження: | 4 (15) вересня 1741 Санкт-Петербург, Росія |
| Смерть: | 3 (15) грудня 1805 Андріївське, Росія |
| Національність: | москвин |
| Підданство: | Росія |
| Релігія: | православний |
| Рід: | Воронцови |
| Батько: | Роман Ілларіонович Воронцов |
| Мати: | Марфа Іванівнf Сурміна |
| Автограф: | |
| Нагороди: | Ордени Олександра Невського, Володимира, Андрія Первозванного |
| Медіафайли у Вікісховищі |
Біографія Редагувати
Молоді роки Редагувати
Олександр Воронцов народився 4 (15) вересня 1741 року в Санкт-Петербурзі, в родині Романа Воронцова і Марфи Сурміної. Хлопця виховували у будинку дядька Михайла Воронцова.
У віці 15 років Воронцов почав службу в лейб-гвардії Ізмайловському полку. У 17 років він виїхав на навчання до Парижа, до Версальської рейтарської школи. Там Ворноцов отримав різносторонню освіту і познайомився з багатьма діячами Франції. Він зустрічався і листувався з Вольтером, був автором перших друкованих видань його філософських повістей російською мовою.
Побувавши в Мадриді, Воронцов склав для свого дядька опис іспанського управління. 1760 року він отримав спадковий титул графа.
1761 року Воронцов поступив на дипломатичну службу, ставши повіреним у справах Росії в Відні. У грудні ж року імператор Петро III надав йому чин дійсного камергера. У 1762—1764 роках Воронцов був повноважним міністром в Англії, а потім в Голландії.
Голова Комерц-колегії Редагувати
Після повернення до Росії в 1773 році його призначили президентом Комерц-колегії. Він очолював це відомство протягом 20 років, заслуживши репутацією досвідченого державного діяча.
До думки Воронцова прислухалася сама імператриця Катерина ІІ. 1779 року вона призначила графа сенатором, а 1787 року постановила членом своє Ради.
Воронцов брав участь в укладанні договорів про торгівлю з Курляндією (1783), Францією (1786), Неаполітанським королівством (1787) і Португалією (1787).
1790 року він підписував Верельський мирний договір зі Швецією, а 1792 року — Ясський мирний договір із Османською імперією.
Подібно до більшості тогочасних російських дворян Воронцов був прихильником колегіального управління країною, перебував у опозиції до абсолютизму. Це викликало невдоволення частини придворних і Катерини ІІ. Воронцов засуджував розкіш двору і домагався скорочення ввезення в країну дорогих тканин і вин.
Близькі стосунки по службі і поглядах пов'язували Воронцова з Германом Далем і Олександром Радищевим. Після арешту і висилки останнього граф підтримував з ним контакти і допомагав його сім'ї.
1794 року, наприкінці правління Катерини ІІ, Воронцов подав у відставку й оселився у своєму маєтку Андріївське у Володимирській губернії. Відійшовши від політики, граф зайнявся вивченням історії. Він зібрав велику бібліотеку російських і іноземних книг, документів, рукописів. Паралельно Воронцов підтримував особисте і службове листування щодо питань політики, економіки та культури.
Міністр і канцлер Редагувати
Після вбивства царя Павла І й інтронізації його сина Олександра І серед російського дворянства з'явилися надії на перетворення Росії на конституційну монархію. У зв'язку з цим, в березні 1801 року, Воронцов повернувся на державну службу.
У своїй доповідній записці імператору «Примітки на деякі статті, що стосуються до Росії» граф критикував царювання Катерини ІІ і її сина Павла I.
Воронцов став членом Неодмінного ради, брав участь в реформуванні Сенату, створення міністерств, а у вересні 1802 року був призначений на посаду державного канцлера.
На посту канцлера і міністра закордонних справ Воронцов керував усією дипломатією Російської імперії. Він проводив політику на зближення Росії з Британією і Австрією, відповідав за розрив відносин з наполеонівською Францією.
У лютому 1804 р внаслідок хвороби Воронцов вийшов у відставку й повернувся до Андріївського маєтку. Формально він зберіг за собою управління дипломатичним відомством.
Влітку 1805 року канцлер приступив до написання мемуарів, але смерть перервала роботу над ними. Воронцов помер у своєму садибному будинку в Андріївському 3 (15) грудня 1805 року. Його поховали у місцевій церкві святого Андрія Первозванного.
Нагороди Редагувати
- Орден святого Олександра Невського (1781)
- Орден святого Володимира (1782 — І ступінь)
- Орден святого Андрія Первозванного (1801)
Примітки Редагувати
- ↑ Воронцов Александр Романович [ 6 листопада 2020 у Wayback Machine.] // Президентская библиотека.
Бібліографія Редагувати
- Воронцов, А. Р. // Очерки истории Министерства иностранных дел России. 1802-2002. Т. 3. М., 2002. С. 6-27.
- Григораш, И. В. О дате кончины государственного канцлера А. Р. Воронцова [ 5 серпня 2021 у Wayback Machine.] // Исторический факультет Московского Государственного Университета. 1997-2019.
- Долгова, С. Р. Неизвестный очерк о графе Александре Романовиче Воронцове // Воронцовы — два века в истории России. Труды Воронцовского общества. Вып. 9. Петушки. 2004. С. 18—32.
- Заозерский, А. И. Александр Романович Воронцов. К истории быта и нравов XVIII в. // Исторические записки. Т. 23. М., 1947. С. 105—136.
- Записки графа Александра Романовича Воронцова // Русский архив. 1883. Кн. 1. Вып. 2. С. 222—290.
Посилання Редагувати
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Воронцов Олександр Романович
- Воронцов Александр Романович [ 9 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Міністерство закордонних справ Росії.
- Воронцов Александр Романович [ 6 листопада 2020 у Wayback Machine.] // Президентская библиотека.