Воробйо́ві гори (рос. Воробьёвы горы) — одне з найкрасивіших місць в Москві, традиційне місце для відвідин туристів. Високий правий берег Москви-ріки у всі часи привертав густим лісом, складним рельєфом і чудовою панорамою, що відкривається на річку.
| Воробйові гори | |
|---|---|
|
| |
| 55°42′36″ пн. ш. 37°32′42″ сх. д. / 55.71000000002777597° пн. ш. 37.54500000002777682° сх. д.Координати: 55°42′36″ пн. ш. 37°32′42″ сх. д. / 55.71000000002777597° пн. ш. 37.54500000002777682° сх. д. | |
| Країна | Росія |
| Розташування | Москва |
| Тип | neighborhood or historical district of Moscowd і пагорб |
| Воробйові гори Воробйові гори (Росія) | |
| Медіафайли у Вікісховищі |
Воробйовими горами це місце називають з XV століття. Дружина Московського князя Василя I велика княгиня Софія Вітовтівна купила село у бояр Воробйових[ru]. Відтоді воно стало палацовим. У XVII столітті Воробйово стояло в одному ряду з такими прославленими царськими садибами, як Коломенське і Преображенське.
На початок ХХІ сторіччя від села Воробйово збереглася тільки церква Трійці (1811), що стояла колись на його околиці. У східній частині Воробйових гір розташований Андріївський монастир. На початок ХХІ сторіччя у монастирі розташовується Синодна бібліотека Московського патріархату. До Андріївського монастиря прилягає територія Мамонової дачі. Ця садиба належала князям Долгоруким, потім князям Юсуповим, а в 1827 році перейшла до графа Дмитрієва-Мамонова. Палацові споруди, що збереглися, в середині XX століття передані Академії наук.
З 1935 до початку 1990-х Воробйові гори називалися Ленінськими.
В 1941 Воробйові гори увійшли до складу міста.
В 1952 тут побудовано нову будівлю Московського державного університету.
Унікальна природа Воробйових гір. Через небезпеку розвитку обвальних процесів вони благополучно уникнули інтенсивної забудови і значною мірою зберегли свою природну зовнішність. Воробйові (Ленінські) гори в 1987 році були оголошені пам'ятником природи, а в 1998 році увійшли до складу особливої охоронної природної території — Державного природного заповідника «Воробйові гори».
На Воробйових горах розташований Оглядовий майданчик, з якого відкривається грандіозна панорама центру міста. Висота Оглядового майданчика — близько 80 м над рівнем Москви-ріки. Оглядовий майданчик на Воробйових горах — місце проведення різних фестивалів і акцій. Вдень тут зазвичай продаються різноманітні сувеніри, за невелику суму можна подивитися на панораму Москви через підзорну трубу або прокотитися на конях. Тут розташовані лижний трамплін для лижників і сноубордистів і фунікулер (підйомник крісла).
Майданчик — одне з основних місць, що відвідуються весільними кортежами, а також місце збору різних груп людей за інтересами (байкерів, стрітрейсерів тощо).
26 листопада 2018 відбулося відкриття канатної дороги.
Примітки Редагувати
- . Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 31 липня 2013.
- Тихомиров М. Н. Труды по истории Москвы. Москва, Издательство: Языки славянской культуры, 2003 — ISBN 5-94457-165-9
- Собрание государственных грамот и договоров, хранящихся в коллегии иностранных дел. ч.1 стр.192. Москва, в типографии Н. С. Всеволожского, 1813
- Архів оригіналу за 26 листопада 2018. Процитовано 26 листопада 2018.
- Архів оригіналу за 26 листопада 2018. Процитовано 26 листопада 2018.
Джерела Редагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Воробйові гори |
- Собрание государственных грамот и договоров, хранящихся в коллегии иностранных дел. ч.1 стр.192. Москва, в типографии Н. С. Всеволожского, 1813
- Тихомиров М. Н. Древняя Москва (XII-XV вв.): Моск. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова М. : Изд-во МГУ, 1947
- Тихомиров М. Н. Труды по истории Москвы. Москва, Издательство: Языки славянской культуры, 2003 — ISBN 5-94457-165-9
- Родин А. Ф. Воробьёвы горы и их окрестности. — М., 1924.
- Рельеф Москвы и Подмосковья. — М., 1949.
- Мячин И. К. По Москве-реке. Рублёво — Беседы. — М.: Моск. рабочий, 1977.
- Москва. Энциклопедия / Глав. ред. А. Л. Нарочницкий. — М.: Советская энциклопедия, 1980. — 688 с., ил.
- Москва. Энциклопедия. — М.: Большая Российская энциклопедия, 1997.