Леонтьєв Валерій Якович У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Леонтьєв Валерій Я кович Лео нтьєв рос Вале ри

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Леонтьєв.

Валерій Я́кович Лео́нтьєв (рос. Вале́рий Я́ковлевич Лео́нтьев; нар. 19 березня 1949, Усть-Уса, Комі АРСР, Російська РФСР) — радянський і російський співак, актор, Заслужений артист України (1987), Народний артист Росії (1996), лауреат премії Ленінського комсомолу (1985), Кавалер ордена «За заслуги перед Вітчизною» 4-го ступеня (2005), Ордена Пошани (2009) та Ордена Дружби (2014). володар премій World Music Awards, ZD Awards, Овація, Золотий Грамофон, практично беззмінний переможець номінацій «співак року» і «шоу року» за 1980—2001 роки в російських музичних рейтингах того часу.

Валерій Леонтьєв
Зображення
Основна інформація
Повне ім'я	Валерій Якович Леонтьєв
Дата народження	19 березня 1949(1949-03-19) (74 роки)
Місце народження	Усть-Уса, Комі АРСР, Російська РФСР
Роки активності	1972—нині
Громадянство	СРСР → Росія
Професія	співак, актор
Освіта	Санкт-Петербурзький державний інститут культури^d
Співацький голос	тенор і баритон
Інструменти	вокал^[d]
Жанри	поп-музика, денс-поп, рок-музика
Нагороди	Орден Пошани Орден Дружби
Премії	Премія Ленінського комсомолу
Звання	Народний артист Росії
Автограф
www.leontiev.ru Підпис Леонтьєва
Файли у Вікісховищі

У 1991 році отримав премію в Монте-Карло World Music Awards, як найкращий виконавець, лідер з продажу у Радянському Союзі. 28 березня 1998 на «Площі зірок» у ГЦКЗ «Росія» заклали іменну плиту Валерія Леонтьєва. У 2009 році Іменна зірка Леонтьєва з'явилася на «Алеї зірок» Слов'янського базару у Вітебську.

П'ятиразовий володар Національної російської премії «Овація» у тому числі в номінації «Жива легенда» 1998 року, Восьмиразовий володар премії «Звукова доріжка» в тому числі в номінації «Легенда» 2009 року.

Народився в селі Усть-Уса Комі АРСР в сім'ї оленярів і зоотехніків. Дитячі роки пройшли у селі Невикбож.

Сімейний стан — одружений.

Записав понад 30 платівок і компакт-дисків, з яких багато розходилися мільйонними тиражами.

Життєпис Редагувати

Народився 19 березня 1949 року в невеликому селі Усть-Уса, в Комі. Його сім'я не мала ніякого відношення до мистецтва. Леонтьєви жили досить скромно. Батько, Яків Степанович Леонтьєв будучи помором з Архангельської області працював ветеринаром в оленярстві, мама Катерина Іванівна Клюц народилася в Україні. Хлопчик був пізньою дитиною, він народився, коли матері виповнилося 43 роки. Крім нього в сім'ї підростала старша сестра Майя.

Незабаром з Усть-Уса сім'я перебралася на батьківщину батька, в Архангельську область. Раннє дитинство Валерія пройшло в селі Верхні Матігори. Коли хлопчикові виповнилося 12 років, сім'я Леонтьєвих знову переїхала на цей раз в Івановську область місто Юр'євець на мальовничому березі Волги.

У дитинстві і юності рідні Валерія помітили, що хлопчика тягне до творчості. Він непогано малював, був дуже пластичний та добре співав — навіть виконував соло в шкільному хорі. А ще він брав активну участь у шкільній самодіяльності і з задоволенням ходив в драмгурток. Але про те, щоб стати артистом або співаком, простий хлопчик з небагатої сім'ї навіть не мріяв.

Після закінчення 8-го класу Леонтьєв здав документи в радіотехнічний технікум в Муромське, але провалив іспити і повернувся довчатися в рідну школу. Мабуть, гени батька-помора позначилися, і Валерій все більше починає мріяти про роботу, пов'язану з морем. У старших класах він практично зважився після закінчення школи виїхати до Владивостока і поступити на океанолога, але для скромної у своїх доходах сім'ї такі витрати виявилися не під силу. Саме тоді Валерій Леонтьєв усвідомив, що є ще одна професія, з якою хотів би пов'язати життя і в 1966-му подав документи в Московський ГІТІС, вибравши акторський факультет. Але нерішучість і комплекс провінціала зробили свою справу: в останній момент Леонтьєв забрав документи з приймальної комісії.

Повернувшись в Юр'євець, Валерій відразу ж пішов на роботу. Перепробував він багато всього: працював електриком, листоношею, різноробочим на цегельному заводі і навіть кравцем. Але освіту треба було отримати, і Валерій вступив у гірничий інститут у Воркуті. Увечері він навчався, а вдень заробляв собі гроші на життя, працюючи лаборантом у НДІ і креслярем одного з проєктних інститутів Воркути. Довчився Леонтьєв лише до третього курсу і кинув навчання: душа не лежала до майбутньої професії. Проте чим далі, тим більше хотілося співати і виступати на сцені. Вогні софітів і аплодисменти залів, повних публіки, вабили хлопця все сильніше.

Початок творчої біографії Валерія Леонтьєва було покладено в 1972 році. Його перший сольний концерт відбувся 9 квітня в одному з будинків культури Воркути. Перший успіх дуже надихнув молодого виконавця, і незабаром він став переможцем регіонального конкурсу «Ми шукаємо таланти» в Сиктивкарі. Цікаво, що нагородою за перемогу стало навчання в Москві, у Всесоюзній творчій майстерні естрадного мистецтва Георгія Виноградова. Чому Валерій, почавши вчитися, майже відразу кинув навчання, історія замовчує. Відомо тільки, що він повернувся в Сиктивкар, в місцеву філармонію. Незабаром Леонтьєв стає солістом колективу «Відлуння». Музиканти підготували дві програми і разом з новим солістом Валерієм Леонтьєвим об'їхали ледь не всі міста Радянського Союзу. Але концерти проходили не в великих залах, а всього лише на сценах місцевих Будинків культури.

Лише 1978 року Валерій вперше виступив на сцені Великого концертного залу в Горькому. Концерт пройшов з великим успіхом, і співак отримав запрошення працювати в міській філармонії. Він погодився, але лише з умовою, що його відправлять на Ялтинський всесоюзний музичний конкурс. Так і сталося. За виконання музичної балади «Пам'яті гітариста» в Ялті Леонтьєву вручили першу премію. Конкурс транслювався на всю країну. Влітку наступного року у Валерія Леонтьєва нова і ще більш гучна перемога: головна премія на 16-му Міжнародному фестивалі естрадної пісні «Золотий Орфей» в Сопоті. Там же вперше він з'явився в оригінальному сценічному костюмі власного авторства, за який болгарський журнал мод вручив йому спеціальний приз.

На початку 1980-их Валерія Леонтьєва знали вже всі: він співав мало не у всіх збірних концертах відомих концертних майданчиків.

Чорна смуга в житті виконавця, як не дивно, почалася через його успіху на фестивалі в Єревані. Він отримав приз популярності, але потрапив в немилість через компліменти американських журналістів, які написали, що Леонтьєв за манерою виконання дуже схожий на Міка Джаггера. Радянським чиновникам від естради це дуже не сподобалося, і цілих три роки Леонтьєва не показують по телевізору і не запрошують на столичні концерти. Крім всіх творчих неприємностей, в цей період Леонтьєв переніс серйозну операцію з видалення пухлини горла. На щастя, голос незабаром відновився, а повернутися на сцену співакові допоміг Раймонд Паулс, який у той час вже мав чималий вплив.

До того ж співак згадав, що досі він не має освіти. Цього разу він поступив та закінчив інститут культури в Ленінграді, де отримав диплом за спеціальністю режисер-масовик. У цей час Валерій Леонтьєв дав у місті на Неві майже два десятки концертів, які пройшли з аншлагом.

1983 року Леонтьєв знову купається в славі і популярності. І знову завдяки композитору Раймонду Паулсу. Саме він віддав виконавцю ціле відділення свого авторського вечора. Концерт відбувся в столичному концертному залі «Росія».

1985 року Леонтьєв отримав премію Ленінського комсомолу. А після цього поїхав до Афганістану разом з групою артистів. 1986 рік ознаменувався поїздкою до Чорнобиля, де співак виступив у селищі Зелений мис. А в 1987 році Леонтьєв вже став Заслуженим артистом України та закінчив ВНЗ.

1991 року Леонтьєв отримав премію The World Music Awards, як найкращий виконавець, лідер з продажу звуконосіїв в СРСР.

Приблизно в 1993 відбувся помітний поворот у творчості Валерія, можна сказати, що він перейшов від «програми» до «супер-шоу». Першим таким «супер-шоу» стало «Повний місяць», в якому ми бачимо перед собою вже майже сучасного нам Леонтьєва.

1994 року пройшла ще одна вкрай цікава програма — «Красуня і Казанова», «красунею» в якій стала Джина Лоллобриджида.

1995 року почалася робота над новим диском «По дорозі до Голлівуду», і на студії «AGM» в Голлівуді були записані 11 нових пісень композитора Юрія Чернавського і поета Олександра Маркевича.

9 березня 1996 року Леонтьєву було присвоєно давно заслужене звання Народного артиста Росії.

28 березня 1998 року в самому центрі Москви, недалеко від Кремля, пройшла урочиста церемонія закладки іменної зірки Валерія Леонтьєва на «Площі зірок». На честь цієї події в ДЦКЗ «Росії» пройшов святковий концерт.

Освіта Редагувати

Воркутинська філія Ленінградського гірничого інституту ім. Плеханова
Всеросійська творча майстерня естрадного мистецтва
режисерське відділення Ленінградського інституту культури.

Кар'єра Редагувати

Погруддя Валерія Леонтьєва.

До естради Редагувати

підсобник на цегляному заводі
листоноша
стрічковик-змащувальник на льонопрядильній фабриці

На естраді Редагувати

1972 — перший сольний концерт ДК «Шахтарів» (ДКШ), м. Воркута.
1980 — перші сольні концерти в Москві (Лужники, Театр Естради, ЦДКЖ, Олімпійське село);
1981 — перші сольні концерти в БКЗ «Жовтневий», Ленінград.
1981 — перша участь у фіналі фестивалю «Пісня року»;
1981 — участь у конкурсі — фестивалі «Єреван −81», м. Єреван.
1983 — концертна програма «Я просто співак» (18 аншлагових концертів у Ленінграді);
1984 — концертна програма «Біжу по життю»;
1985 — концертна програма «Наодинці з усіма», що стала культовою. Внаслідок черг за квитками на кількох центральних вулицях Ленінграда зупиняється транспортний рух. 10 концертів;
1986 — концертна програма «Зоряний сюжет»;
1987 — концертна програма «Вибране»;
1988, червень — 1989, листопад — рок-опера «Джордано», понад 50 концертів у Москві та Ленінграді. Леонтьєв грає 3 головні ролі (з 4!) — Джордано Бруно, Шута і Сатани;
1988 — шоу «Справа смаку», гастрольний тур по Індії.
1988–1989 — грандіозний гастрольний тур по містах СРСР. Приміром, тільки в одному Новосибірську в 1988 році Леонтьєв дає серію з 27 сольних концертів;
1990 — шоу «Мені здається, що я ще не жив» у ССК «Олімпійському». Гастролі в США, Індії, Німеччині, Ізраїлі.
1993 — шоу «Повний місяць» — перше супер-шоу в Росії.
1994 — шоу «Красуня і Казанова» — перший концерт попзірки з симфонічним оркестром в Росії. За участю секс-символу 1960-х Джини Лоллобриджиди.
1996 — шоу «По дорозі до Голлівуду», гастролі в США, Німеччині, Ізраїлі, Канаді.
1998 — концерт на Площі Зірок, сольний концерт на 50-річчя держави Ізраїль (Тель-Авів, 14 травня 1998), гастролі в Німеччині, США та Об'єднаних Арабських Еміратах.
1999 — шоу «Фотограф сновидінь», гастролі в Росії, Україні, Ізраїлі, США, Канаді, Німеччині, Прибалтиці.
2001 — шоу «Безіменна планета», гастролі в Росії, Україні, Прибалтиці, США, Німеччини;
2003 — концертний тур «Шоста життя» (Росія, Україна, США, Німеччина, Ізраїль);
2004, 11-14 березня — сольні концерти в БКЗ «Жовтневий»;
2004, 12 березня — 300-й сольний концерт у Санкт-Петербурзі;
2005 — концертна програма «Валерій Леонтьєв представляє …» (Росія, Україна, Білорусь).
2006–2008 — гастролі в Росії, України, Білорусі, Латвії, Казахстані, Узбекистані, Киргизстані, Азербайджані, Ізраїлі;
2009–2010 — ювілейне шоу «Люблю, скучаю, чекаю». Гастролі по США, Ізраїлю, Росії, України, Білорусі, Латвії, Казахстані, Узбекистані, Киргизстані, Азербайджані, Австралії.
21-22 жовтня 2011 — ювілейні концерти в Кремлівському палаці з'їздів (шоу «Найкращий назавжди!»);
2012 — гастролі з концертною програмою «Найкращий назавжди!», присвяченої 40-річчю творчої діяльності (Росія, Україна, США);
21-22 жовтня 2012 — ювілейні концерти в Кремлівському палаці з'їздів (шоу «На численні прохання …»;
2013 — гастролі по Росії, Україні, Казахстану.
19, 21, 22 березня 2014 — ювілейні концерти в БКЗ «Жовтневий», Санкт-Петербург; 28 березня 2014 — ювілейний концерт у Кремлівському палаці з'їздів, квітень — тур по Далекому Сходу, травень — по Ізраїлю, липень-серпень — Краснодарський край, Крим.
2015 — творчий вечір Валерія Леонтьєва на «Новій хвилі» в Сочі.

Дискографія Редагувати

Президент Білорусі Лукашенко вручає Леонтьєву премію Через мистецтво — до миру і взаєморозуміння на фестивалі Слов'янський базар 2009.

Муза (1983)
Диалог (1984)
Премьера (1985)
Наедине со всеми (1986)
Бархатный сезон (1986)
Я — просто певец (1988)
Дело вкуса (1990)
Грешный путь (1990)
Ночь (1993)
Полнолуние (1993)
У ворот Господних (1994)
Прикоснись (1994)
По дороге в Голливуд (1995)
Санта-Барбара (1998)
Канатный плясун (1999)
Каждый хочет любить (1999)
Августин (2001)
Кленовый лист (2003)
Ночной звонок (2004)
Падаю в небеса (2005)
Годы странствий (2009, мікстейп-альбом)
Художник (2011, мікстейп-альбом)
Любовь-капкан (2014, мікстейп-альбом)

Музичні премії Редагувати

I премія на Всесоюзному конкурсі на найкраще виконання пісень країн соціалістичної співдружності в Ялті (1979).
I премія XVI Міжнародного фестивалю «Золотой Орфей» у Болгарії (1980)
«ZD Awards» в номінації «Співак року-1980»
«Приз популярності» на музичному фестивалі «Єреван — 81» (1981)
«Співак-року-1981» на конкурсі «Естрада-81» (номінація «Соліст року)» (Комсомольская правда 05.02.1982)
«Співак року-1983» згідно з опитуванням читачів газети «Зміна» (в рубриці «Зірки-83»)
«Співак року-1984» згідно з опитуванням читачів газети «Зміна» (в рубриці «Зірки-84»)
«Співак року-1985» згідно з опитуванням читачів газети «Зміна» (в рубриці «Зірки-85»)
«ZD Awards» в номінації «Співак року-1985»
«ZD Awards» в номінації «Співак року-1986»
«Найкраща пісня 1987» за підсумками відкритого голосування ІТАР-ТАРС в СРСР («Біла ворона»)
«Співак року-1988» за підсумками відкритого голосування ІТАР-ТАСС
«Співак року-1990» згідно загальносоюзному хіт-параду ТАСС
«Найкраща пісня 1990» згідно загальносоюзному хіт-параду ТАСС «Грішний шлях»
World Music Awards 1991 — «Золотий скрипковий ключ» за найбільшу кількість продаваних дисків в СРСР
«Профі-1991» в номінації «Співак року»
«Овація 1993». Приз — «за неубутний артистизм» (заснована спеціально для Валерія Леонтьєва)
Премія Уряду Москви в області літератури і мистецтва за 1996 рік — за супершоу «Повний місяць» і «По дорозі до Голлівуду»
«ZD Awards 1996» за найкраще шоу року — «По дорозі до Голлівуду»
«Овація 1996» за найкраще шоу-видовище року («По дорозі до Голлівуду»)
«Овація 1996» в номінації «Співак року-1996»
«Пісня року 97» — спеціальні призи «Співак року» та «За величезний внесок у розвиток російської естради»
«Золотий Грамофон 1997» за пісню «Один квиток»
«Овація 1998», премія «Жива легенда»
«Стопудовий хіт 1998» — премія від радіостанції Хіт FM за пісню «Дев'ять хризантем»
28 березня 1998 — закладення іменної зірки на Площі Зірок (Москва, Красна Площа)
«ZD Awards 1999» за найкраще шоу року — «Фотограф сновидінь»
«Овація 1999» за найкраще шоу-видовище року («Фотограф сновидінь»)
премія МВС Росії в галузі літератури і мистецтва (1999 рік)
«Золотий грамофон 1999» за хіт «Кожен хоче любити»
«Стопудовий хіт 1999» — премія від радіостанції Хіт FM за пісню «Кожен хоче любити»
«Стопудовий хіт 2000» премія від радіостанції Хіт FM за пісню «Августин»
«Золотий грамофон 2000» за хіт «Августин»
«ZD Awards» 2001 за найкраще шоу року — супершоу «Безіменна планета»
«Муз-ТВ 2003» — спеціальний приз «За досягнення в розвитку популярної музики»
«Золотий Грамофон 2005» — спеціальний приз «За внесок у розвиток російської попмузики»
«Золотий Грамофон 2008» за пісню «Голуби»
«Бог Ефіру 2009» — спеціальний приз «Радіорекорд»
«ZD Awards 2009» — спеціальний приз «Легенда»
«ZD Awards 2014» — «За внесок у розвиток вітчизняної естради»
«Російська Національна музична премія 2015» — «за унікальний внесок у становлення російської естрадної музики».

Євробачення-87 Редагувати

Едуард Фомін, колишній працівник Міністерства просвіти РРФСР, відкрив журналістам у 2009 році одну з прихованих раніше сторінок історії радянської культури. У 1987 р. у форматі розгортання перебудови та розрядки, у Міністерстві просвіти СРСР розглядалася участь Радянського Союзу в престижному європейському пісенному конкурсі «Євробачення». «Георгій Петрович Веселов [міністр культури СРСР] запропонував відправити Валерія Леонтьєва, молодого талановитого співака», — розповів чиновник. Однак ідея Георгія Веселова не була підтримана керівництвом КПРС і, як не дивно, самим Горбачовим. Навіть у Міністерстві культури більшість була настроєна на те, що СРСР ще не готовий до настільки радикальних кроків.[1] [ 20 грудня 2013 у Wayback Machine.], [2]^{[недоступне посилання з квітня 2019]}

Звання і нагороди Редагувати

Лауреат премії Ленінського комсомолу (1985)
Заслужений артист Української РСР (1987)
Народний артист Росії (9 березня 1996)
Премія Уряду Москви в галузі літератури і мистецтва за 1996 рік — за супершоу «Молодик» та «По дорозі до Голлівуду»
Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня (19 березня 2005) — за великий внесок у розвиток музичного мистецтва
Орден Михайла Ломоносова (АБОП, 2007 рік)
Орден Петра Великого першого ступеня (АБОП, 2007 рік)
Премія Президента Білорусі Через мистецтво - до миру і взаєморозуміння. Вручено Олександром Лукашенком 12 липня 2009.
Орден Пошани (2009) — за великі заслуги в розвитку вітчизняного естрадного мистецтва і багаторічну творчу діяльність
Орден Дружби (2014) — за досягнуті трудові успіхи, значний внесок у соціально-економічний розвиток Російської Федерації, заслуги в гуманітарній сфері, зміцнення законності та правопорядку, активну законотворчу, громадську діяльність, багаторічну сумлінну працю.
Почесний громадянин Республіки Саха (2014)
Орден «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня (21 лютого 2022) — за великий внесок у розвиток вітчизняної культури та мистецтва, багаторічну плідну діяльність.

Нерухомість Редагувати

Квартира в клубному будинку в історичному центрі Москви. Куплена в 1993 році [3] [ 22 вересня 2015 у Wayback Machine.]
Вілла в Корал-Ґейблз, Маямі, штат Флорида, США (сусіди — Сильвестр Сталлоне і Мадонна). Придбані в 1996 році
Квартира на Collins Avenue^[en], Маямі, штат Флорида, США. Куплена в 2002 році [4] [ 17 березня 2018 у Wayback Machine.]
Квартира в Hallandale Beach, штат Флорида, США. Куплена в 2005 році
Вілла в Аліканте, Іспанія (сусіди — Михайло Горбачов, Вікторія Бекхем). Куплена в 2008 році [5] [ 10 вересня 2015 у Wayback Machine.] [6] [ 1 червня 2013 у Wayback Machine.]
Леонтьєв має колекцію автомобілів: Rolls-Royce Phantom [7] [ 15 липня 2015 у Wayback Machine.] [8] [ 10 вересня 2015 у Wayback Machine.], Bentley Continental GT [9] [ 27 червня 2015 у Wayback Machine.], Aston Martin [10] [ 15 липня 2015 у Wayback Machine.], Maserati, Porsche Cayenne.

Цікаві факти Редагувати

Сайт «Миротворець» вніс Валерія Леонтьєва в розділ «Чистилище» через перетин кордону анексованого Криму та концерти, проведені там у 2014 і 2015 роках.

Див. також Редагувати

Політ на дельтаплані

Примітки Редагувати

http://expres.ua/news/2017/04/27/239687-chornyy-spysok-popovnyly-troye-rosiyskyh-artystiv [ 27 квітня 2017 у Wayback Machine.] «Чорний список» поповнили ще троє російських артистів

Посилання Редагувати

Леонтьєв Валерій Якович // Українська музична енциклопедія. Т. 3: [Л – М] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2011. — С. 85.
Сайт співака [ 15 червня 2017 у Wayback Machine.]
Валерій Леонтьєв. Доля циганського хлопця [ 5 грудня 2021 у Wayback Machine.] (рос.)

[1] ttp://expres.ua/news/2017/04/27/239687-chornyy-spysok-popovnyly-troye-rosiyskyh-artystiv [ 27 квітня 2017 у Wayback Machine.] «Чорний список» поповнили ще троє російських артистів