«Вади́м» — російський німий фільм 1910 року режисера Петра Чардиніна. Знятий на основі однойменного незакінченого історичного роману юнацького періоду творчості М. Ю. Лермонтова. Іноді демонструвався під назвами «Повість з часів Пугачова» і «Боярин Паліцин». Прем'єра відбулася 2 жовтня 1910 року.
| Вадим | |
|---|---|
| Жанр | драма |
| Режисер | Чардинін Петро |
| Сценарист | Чардинін Петро |
| У головних ролях | Чардинін Петро М. Сперанский Гончарова Олександра |
| Оператор | Володимир Сіверсен |
| Кінокомпанія | Торговий дім Ханжонковаd |
| Тривалість | 16 хв. |
| Мова | російська |
| Країна | Російська імперія |
| Рік | 1910 |
| IMDb | ID 7802038 |
Сюжет ред.
Події фільму відбуваються в період Селянської війні 1773—1775 років в околицях Тархан. Серед убитих повстанцями були поміщики капітан Столипін, батько хрещеного Михайла Лермонтова підпоручик Василь Хотяїнцев. Але в Омеляна Пугачова служили й місцеві дворяни, які бажають помститися сусідам, які так чи інакше раніше образили їх сім'ї.
Поміщик Паліцин (Чардинін) довго й успішно судиться зі своїм сусідом. Тяганина привела того до розорення. Він помер, залишивши сиротами дітей — горбатого юнака Вадима (Сперанський) і трирічну Ольгу. Для того, щоб уникнути осуду, Паліцин бере дівчинку в вихованиці. Юнак клянеться помститися кривдникові і залишає ці краї.
Проходить кілька років. Ольга (Гончарова) стає красунею і об'єктом жадання похилого Паліцина. Приходить час помсти. Повернувшись на Батьківщину і не впізнаний Вадим надходить до боярина в холопи. Незабаром він відкриває Ользі правду про справжню сім'ю. Дівчина погоджується допомагати Вадиму. Тим часом у маєток повертається молодший Паліцин — син Юрій. Ольга закохується в молодого поміщика і відмовляється допомагати рідному брату. Остаточно озлоблений Вадим вирішує покінчити з усією ненависної сім'єю. Він йде до табору Пугачова, щоб пізніше повернутися в садибу Паліцина та помститися.
У ролях ред.
- Петро Чардинін — боярин Паліцин
- Олександра Гончарова — Ольга, вихованка Паліцина
- Андрій Громов — Юрій, син Паліцина
- Микола Сперанський — Вадим, брат Ольги
- Павло Бірюков — Федосійович
Художні особливості ред.
Літературознавець Валентина Рогова на основі вивчених архівних джерел робить висновок, що картина сповнена щирого співчуття і до лиходіям, і до їх жертв. Можливо, що саме в цьому її моральна сила. У картині, як і в повісті, домінує філософський принцип «подвійного співчуття» Фрідріха Шиллера. Протагоніст навіть за допомогою розбійників не зміг помститися Паліцину за смерть батька і розорення наслідного маєтку. Його доля — духовна самотність. Засліплений жорстокістю, Вадим втратив останню надію на людське щастя: від нього, кривобокого горбаня, відвернулася навіть рідна сестра. «Дива не сталося. Лермонтов пророчо слідував історичній правді, Чардинін — духу його твору».
Критика ред.
Преса початку XX століття була сповнена захопленими рецензіями.
- Друкований Робертом Перський «Кіножурнал» («Жива фотографія») писав: «Картина вдалася на славу. Виконана вона у всіх відносинах блискуче. Технічна частина не залишає бажати нічого кращого. Декорації майже немає — все розіграно на природі».
- Головний орган російської кіножурналістики «Синефоно» Самуїла Лур'є констатував: «Фільм справив величезне враження тим, що далеко випередив усі попередні постановки, блиснувши деякими прямо-таки ефектними, в сенсі перспективи, місцями. Ця картина далеко залишає за собою все, створене нами до цих пір».
- В умовах крайньої швидкості знімального процесу раннього кіно, Петро Чардинін зробив творчий прорив — не допустив жодної трафаретності. «Виступивши в трьох іпостасях: сценариста, режисера і в ролі боярина Бориса Паліцина, він створив кращу дореволюційну екранізацію лермонтовського твору».
Примітки ред.
- Рогова В. (№20 18.05.2007). Кинопробы Лермонтова. Литературная Россия. Архів оригіналу за 12 червня 2012. Процитовано 10 травня 2012.(рос.)
- Роберт Перский Кине-журнал, 1910, № 17.(рос.)
- Самуил Лурье Сине-Фоно, 1910, № 2.(рос.)
- Экранизация этой повести до настоящего времени — единственная.(рос.)