Федір Павлович Бульбенко (10 серпня 1896 — † 17 травня 1981) — хорунжий армії УНР, член Мануйлівської «Просвіти», громадський і церковний діяч в Україні і в еміграції.
| Федір Павлович Бульбенко | |
|---|---|
| | |
| Народження | 10 серпня 1896 с. Романкове |
| Смерть | 17 травня 1981 (84 роки) Нью-Йорк США |
| Поховання | Цвинтар святого Андрія |
| Країна | УНР |
| Приналежність | Армія УНР |
| Роки служби | 1917-1919 |
| Звання | Хорунжий |
| Війни / битви | Українсько-радянська війна |
| Нагороди | |
Народився в селі Романкове Катеринославської губернії, нині — у складі Кам'янського. Походив з родини Павла Петровича Бульбенка і Мотрони Прокопівни з роду Самарець. Трудове життя почав 1913 на Катерининській залізниці в Катеринославі. Того ж року став членом Мануйлівської «Просвіти». Під час Першої світової війни у 1915 покликаний до царської армії, але як залізничник залишився працювати на залізниці. Був одним з організаторів «Вільного козацтва» і «Просвіти» у рідному Романковому.
Згодом добровільно йде до української армії закінчив Київську військово-інженерну юнацьку школу Армії УНР в ранзі хорунжого. Бульбенко брав участь у боях під Ушицею, Копайгородом у напрямку на Жмеринку. У самій Жмеринці захворів на повторний тиф. Один з приятелів-залізничників підібрав Бульбенка, у його хаті довелось прохворіти більше двох місяців. За це час частини української армії відійіш далеко на захід. Бульбенку довелося повертатися додому, на Придніпров'я. Але в дорозі біля станції Знам'янка став на працю в Шаблинській цукроварні. Там же одружився з Надією Туляєвою.
Згодом Бульбенко закінчує вечірній факультет Харківського фінансово-економічного інституту, дістає кваліфікацію іженера. У березні 1921 Бульбенка репресували як учасника визвольних змагань. Кілька разів заарештовувався Знам'янською ОРТЧК (транспортна ЧК) засуджений до страти. Його врятувал робітники і службовці: п'ятсот осіб під писали поруку за всіх чотирнадцять чоловік, заарештованих у цій групі. А 1924 його знову заарештовує ГПУ в Олександрії (тепер Кіровоградська область). Визволив його брат Іван Павлович, поручившись з нього.
У 1929 їде в Шполянську цукроварню на Київщині. 1932 переїздить до Харкова на роботу в «Цукротресті». Через п'ять років його звільняють з цієї роботи як військовика армії УНР. Тоді Бульбенко їде до Мерефи працювати в дитячому санаторії. Та незабаром і на цій роботі його заарештовує харківське НКВС. У в'язниці Федір Павлович просидів тринадцять місяців. По звільненні з тюрми працювати в цукровій промисловості вже не може.
Під час Другої світової війни Федір Павлович включився в національно-громадське життя прифронтового Харкова, працюючи в філії Цукроцентралі. В лютому 1943 виїхав до Києва, звідки ще вертався до Харкова, але ненадовго. У серпні 1943 Бульбенко знову їде до Києва, потім — до Львова. Сюди він привіз архів Лесі Українки, тринадцять пакунків кліше, зроблених з історичних пам'яток Києва, взірці українських вишивок з різних місцевостей України. Усе це передав Львівському товариству мистецтва.
Зі Львова переїхав до Криниці, Кракова, а потім були Любек, Берлін, Тюрингія, Вей-мар, Герсфельд — Німеччина. У 1950 Бульбенко приїхав до Сполучених Штатів і прожив у цій країні понад тридцять років. Вийшовши на пенсію, допомагав у роботі фінансового відділу Української Вільної Академії наук і був її членом-фундатором. Також брав активну участь у житті Української автокефальної православної церкви. Ним написано чимало статей на релігійно-церковні та суспільно-громадські теми, які друкувалися в журналах «Церква і життя», «Православний українець», «Вісник» та часописах «Свобода», «Народна воля», «Український голос», «Наша Батьківщина» та інших.
Помер 17 травня 1981, Нью-Йорк, США, похований на українському цвинтарі св. Андрія в Саут-Баунд-Брук.
Вшанування пам'яті ред.
В Дніпродзержинську існують вулиця, а також 1-й, 2-й, 3-й та 4-й провулки, названі на честь Федора Бульбенка.
У місті Мерефі на Харківщині у серпні 2022 року вулицю Пушкіна було перейменовано на Федора Бульбенка.
Примітки ред.
- . Архів оригіналу за 3 квітня 2016. Процитовано 21 березня 2016.
- https://merefaotg.gov.ua/xxiv-sesiya-merefyanskoi-miskoi-radi-09-39-40-31-08-2022/
Література ред.
- Тромса Д. І. У першу річницю смерти Федора Павловича Бульбенка // Українська земля. — Нью-Йорк. — 1982. — Ч. 8 — 9. — С. 77 — 79.
- Тромса Д. І. В річницю упокоєння Ф. П. Бульбенка //Православний українець. -Детройт. — 1982. — ¦Ч. 165. -С. 23-25.
Посилання ред.
- С. І. Білокінь. [[https://web.archive.org/web/20160601052744/http://www.history.org.ua/index.php?encyclop&termin=Bulbenko_F Архівовано 1 червня 2016 у Wayback Machine.] Бульбенко Федір Павлович] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 405. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.