Битва під Гострим Каменем 1596 року — битва повстанської козацько-селянської армії на чолі з Матвієм Шаулою супроти війська Станіслава Жолкевського біля урочища Гострий Камінь поблизу Білої Церкви.
| Битва під Гострим Каменем | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| Повстання Наливайка | ||||||
Схема повстання С. Наливайка | ||||||
| ||||||
| Сторони | ||||||
| Військо Запорозьке | Річ Посполита | |||||
| Командувачі | ||||||
| Матвій Шаула Северин Наливайко Сасько Федорович | Станіслав Жолкевський | |||||
| Військові сили | ||||||
| 7 000 козаків 20 гармат | 6 000 (озброєні слуги) 3 220 (гусари) 1 338 (панцирні хоругви) 1 244 (вибранці) 800 (наймана піхота) 24 гармати | |||||
| Втрати | ||||||
| 2 000 (зі слів Жолкевського) | 34 (за словами Жолкевського) більше 300 (за словами Бєльського) біля тисячі (за Пясецьким) |
Після поразки передового загону Кирика Ружинського до Білої Церкви ввійшло військо польного коронного гетьмана Станіслава Жолкевського.
За спогадами, в каральному війську на той час було 3220 гусарів, 1338 вояків панцирних коругв, 800 найманців-піхотинців, 1244 вибранців — всього 6602 вояка, близько 6000 озброєних слуг, а також 24 гармати. Козаки, що відступали (майже 7000 озброєних чоловіків і 20 гармат), були наздогнані за милю від Білої Церкви поблизу урочища Гострий Камінь.
Козаки рухалися табором у п'ять рядів возів. Жолкевський вагався, чи починати атаку, з огляду на табір і досить сильну артилерію козаків. Побоюючись, що повстанці під покровом ночі можуть вислизнути від нього (до того ж глибокий сніг сковував шляхи сполучення), польний гетьман перейшов у наступ.
Користуючись перевагою у швидкості, коронне військо оточило козацький табір, вдарило з усіх боків, намагаючись розірвати вози. Проте козаки-повстанці зустріли атакуючих щільним вогнем. Козацька піхота стріляла лежачи під возами, потужно діяла артилерія повстанців: «Козаки добре боронилися гарматами». Врешті-решт Жолкевський був змушений відступити. Згодом він, побожний, говорив: «Не судив Бог». Обидві сторони зазнали тяжких втрат. З козацького боку були втрати з боку старшини: загинув полковник Сасько Федорович, Матвію Шаулі відірвало руку ядром («видко, що не ховалися за чужі спини» за словами Михайла Грушевського). Опісля його поранення козацьке військо очолив Северин Наливайко.
Коронне військо припинило переслідування і відступило до Білої Церкви, тож козаки змогли без перешкод переправитись через Дніпро поблизу Трипілля.
Примітки Редагувати
- В. М. Горобець Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького // Козацька війна 1594—1596 рр. «КСД», Серія «Історія без цензури» Х; 2016 (298 с.)
Джерела Редагувати
- Грушевський М. Історія України-Руси.— Том VII [ 12 серпня 2009 у Wayback Machine.]
- Черкас Б. Козацьке військо до середини XVII ст.— Київ: «Києво-Могилянська академія», 2006
- Яворницький Дм. Історія запорізьких козаків.— Київ: «Наукова думка», 1990.— Том 2.