Битва над Серетом (17—18 лютого 1154) — бій, що відбувся під стінами Теребовлі (Галицьке князівство) між військами київського князя Ізяслава Мстиславича з одного боку і галицьким військом Ярослава Осмомисла з іншого. Битва закінчилась втечею союзників Ізяслава, а сам він змушений був відступити; втім галичани зазнали значних втрат.
| Битва над Серетом | |
|---|---|
| Історія Галичини | |
| Сторони | |
| Командувачі | |
| Ізяслав Мстиславич, князь київський, Ізяслав Давидович, князь чернігівський, Мстислав Ізяславич, князь переяславський | Ярослав Осмомисл, князь галицький |
| Втрати | |
| невідомо | невідомо |
Передісторія Редагувати
Відколи з 1084 року в Галичині постали незалежні князівства, де правили представники династії Ростиславичів, київські князі безуспішно намагалися повернути контроль над галицькими землями, які впродовж кількох десятиліть належали Києву. 1141 року князь Володимирко об'єднав галицькі землі в єдине князівство зі столицею в Галичі. Киівські правителі вбачали загрозу в появі на заході сильної об'єднаної галицької держав. Відтак, 1144 і 1146 років київський князь Всеволод Ольгович в союзі з поляками та половцями нападав на Галичину, двічі брав в облогу Звенигород; обидва рази безуспішно. Тим часом, Володимирко продовжував розбудову галицької держави і розширював її кордони, зайнявши Шумськ, Тихомль, Вигошів і Гнойницю, міста на Погорині, граничній території між Київщиною і Волинню, а також Бужськ. Починаючи з 1150, новий київський князь Ізяслав Мстиславич в союзі з угорцями організував ряд походів на Галичину. Чергову спробу він здійснив на початку 1154 року, сподіваючись скористатись зі смерті галицького князя Володимирка і молодості його спадкоємця, Ярослава Осмомисла.
Ось як описує події Повість минулих літ:
Битва Редагувати
Об'єднана дружина Ізяслава Мстиславича, до якого приєдналися васальні князі Київської Русі та чорні клобуки чисельно значно переважала галицьке військо. 17 лютого київське військо підійшло до річки Серет. Ізяслав розбив армію на дві частини. Васали та чорні клобуки залишилися на березі Серета, де їх стримували галичани. Сам Ізяслав з дружиною зумів перейти Серет і рушив на Теребовлю, де проти нього виступили решта галичан. Результат битви був непевний: над Серетом перемогли галичани, і васали та союзники Ізяслава втекли з поля бою, проте перед Ізяславом галичани відступили за мури Теребовлі. Втім, з Ізяславом залишилось дуже мало війська, і він вдався до хитрості: наказав розставити на полі бою галицькі корогви, захоплені під час битви. Частина галицького війська, подумавши, що то повернулася з перемогою дружина з Серета, вийшла з міста і потрапила в полон до Ізяслава. Зрештою, усвідомлюючи слабкість власної дружини, Ізяслав змушений був відступити, наказавши стратити перед тим усіх галицьких полонених за винятком кількох "лутших людей", за яких сподівався отримати викуп.
Наслідки Редагувати
Похід Ізяслава Мстиславича, який помер в листопаді того ж року, був останньою серйозною спробою правителів Київської Русі захопити Галичину. Наступні кілька десятиліть — період миру та розквіту Галицького князівства, яке стане за Ярослава Осмомисла однією з наймогутніших держав центральної Європи.
Джерела Редагувати
- М. Грушевський. Історія України-Руси. Том II. Розділ VII. Стор. 3. [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Літопис руський. Роки 1152 — 1158. [ 27 листопада 2011 у Wayback Machine.]
Див. також Редагувати
| Це незавершена стаття про Київську Русь. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| Це незавершена стаття про битву. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |