Безсмертя душі — релігійна і філософська концепція, згідно з якою внутрішнє «я» людини, його особистість, душа або дух не вмирає одночасно зі смертю тіла, а продовжує існувати в іншій формі.
Вчення про безсмертя душі відомо з глибокої давнини; його знаходять у всіх стародавніх міфологіях і у більшості первісних народів; його, в тій чи іншій формі, сповідують усі світові релігії. У філософії ідею безсмертя душі поділяє спірітуалістичне вчення, згідно з яким дух людини є самобутнім початком або субстанцією.
Джерела Редагувати
- Burns, Norman T (1972). Christian Mortalism from Tyndale to Milton. USA: Harvard. ISBN 0-674-12875-3.
- Jewitt, R (1971). Paul's Anthropological Terms. Leiden: Brill.
- Kümmel, WG (1948). Das Bild des Menschen im Neuen Testament (German). Zürich: Zwingli. (англійський переклад Man in the NT. London: Epworth. 1963.).
- Ladd, George Eldon (1974). A Theology of the New Testament. Grand Rapids, MI: Eerdmans. с. 457–78.
- Smith, Uriah (1897). Here & Hereafter or Man in Life and Death: The Reward of the Righteous and the Destiny of the Wicked. Washington, D.C.: Review and Herald Publishing Association.
- Snobelen (1993). Revelation and Reason: The Development, Rationalization and Influence of Socinianism (honors thesis)..
Посилання Редагувати
- Смерть і безсмертя // Українська Релігієзнавча Енциклопедія