Аустені́т (за ім'ям англійського металурга Вільяма Робертса-Остіна; 1843–1902) — одна з структурних складових залізовуглецевих сплавів, твердий розчин вуглецю (до 2,03%) й легуючих елементів у гамма-залізі.
Кристалічна ґратка — гранецентрована кубічна .
Відзначається високою густиною, помірною твердістю, зниженою пружністю, значною міцністю та високою в'язкістю, немагнітний.
У сталі та чавуні зазвичай стійкий лише при температурі, вищій від критичної точки А1 (див. Діаграма стану сплавів залізо-вуглець), що лежить близько 723°C.
Залежно від швидкості охолодження сталі аустеніт при температурі, нижчій від точки А1, перетворюється в інші структурні компоненти. Внаслідок додавання до сталі мангану, нікелю, хрому та інших елементів у ній при звичайній (кімнатній) температурі може зберігатися в суміші з мартенситом деяка кількість сталого, т. з. залишкового аустеніту.
Залишковий аустеніт можна одержати також у вуглецевій сталі внаслідок гартування. Сталь, легована достатньо великою кількістю вищезгаданих елементів, може мати при кімнатній температурі структуру, що складається переважно з аустеніту. Такі сталі називають аустенітними сталями або сталями аустенітного класу.
Див. також Редагувати
Джерела Редагувати
- Хільчевський В. В. Матеріалознавство і технологія конструкційних матеріалів: Навчальний посібник. К.: Либідь, 2002. — 328 с. — ISBN 966-06-0247-2
- Лахтин Ю. М. Основы металловедения. — М.: Металлургия, 1988. — 320 с.
- Линчевский Б. В., Соболевский А. Л., Кальменев А. А. Металлургия черных металлов — М.: Металлургия, 1986. — 360 с.
Посилання Редагувати
- «Аустеніт» [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.