Атала́нта (грец. Αταλάντη) — ім'я героїні з древньогрецької міфології, розповідь про яку має декілька версій.
| Аталанта дав.-гр. Ἀταλάντη | |
|---|---|
| Батько | Iasusd, Maenalusd або Схенейd |
| Мати | Clymened |
| Діти | Партенопей |
| Медіафайли у Вікісховищі |
Аталанта аркадська Редагувати
Аталанта з Аркадії була дочкою Яса й Клімени і була оспівана в грецьких легендах як славетна мисливиця. Покинута на горі Партеніон батьком, який хотів мати сина, вигодувана пастухами, Аталанта повернулася додому дорослою. Від несхибних стріл Аталанти загинули кентаври Ройк (Рек) та Гілей, що переслідували її. Брала участь у поході аргонавтів; за іншою версією, в полюванні на калідонського вепра, якого перша поранила; Мелеагр подарував їй мисливські трофеї — голову і шкуру вепра. Довгий час Аталанта не знала кохання, нарешті її здолала терпляча любов Меланіппа, якому вона народила Партенопея.
Аталанта беотійська Редагувати
Аталанта з Беотії була дочкою Схонея, і славилася вродою та швидким бігом. Кожному, хто просив її руки, пропонувала змагатися в бігу: він без зброї мав бігти попереду, а вона зі списом за ним; якщо Аталанта не наздожене свого суперника, він стане її женихом, в іншому випадку на нього чекала смерть. Багато юнаків загинуло від руки Аталанти, поки Гіппомен, син Мегара (або Ареса), не перехитрив її за допомогою Афродіти. Богиня дала йому золоті яблука, які він кидав під час бігу. Аталанта, підіймаючи яблука, відстала від Гіппомена і мусила вийти за нього заміж. Але Гіппомен забув віддячити богині за допомогу. Щоб помститися йому, Афродіта розпалила в Гіппомена таку сильну пристрасть, що він обійняв свою наречену в храмі Кібели. Розгнівана Кібела обернула їх на левів. Перекази про Аталанту часто пов'язані з міфами про Артеміду.
Див. також Редагувати
Література Редагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Аталанта |
- Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
- Любкер Ф. Iasus // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 654.