Артикуляція (мовознавство)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Артикуляція.

Артикуля́ція (лат. articulatio, від articulo — «розчленовую») — робота органів мовлення, спрямована на продукування звуків.

Уся сукупність навичок артикуляції, засвоєних людиною з дитинства разом із опануванням мови, створює т. зв. артикуляційну базу, властиву кожному мовному колективу.

Артикуляцію контролюють мовні зони кори й підкіркових утворень головного мозку, отримуючи зворотній відгук через слух і кінестетику. Недорозвинення фонематичного слуху істотно ускладнює формування правильної артикуляції.

Етапи артикуляції

• приступ (екскурсія) — підготовка апарату мовлення до вимови звуку;
• витримка (експозиція) — вимова звуку зі збереженням відповідного положення органів;
• відступ (рекурсія) — закінчення вимови звуку, при якому органи мовлення змінюють своє розташування для творення наступного звуку чи переходять у стан спокою.

У реальних умовах звичайно вимовляють не окремі звуки, а мовленнєвий ланцюжок, тоді приступ наступного звуку накладається на відступ, іноді й на витримку попереднього звуку.

Примітки

1. Розенталь Д. Е. «Словник лінгвістичних термінів»

Див. також

• Техніка мовлення
• Артикуляція (акустика)

Джерела

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• (рос.)