Алі бін Абдалла бін Джасім бін Мухаммед Аль Тані (араб. علي بن عبد الله بن جاسم بن محمد آل ثاني; 5 червня 1895 — 31 серпня 1974) — катарський державний діяч, емір (хакім) Катару від 1949 до 1960 року. Відомий як перший катарський емір, який здійснював поїздки світом, відвідавши зокрема Індію, Єгипет, Ліван, країни Європи та Леванту).
| Алі бін Абдалла Аль Тані араб. علي بن عبد الله آل ثاني | |
| 20 серпня 1949 — 24 жовтня 1960 року | |
|---|---|
| Попередник: | Абдалла бін Джасім Аль Тані |
| Наступник: | Ахмад бін Алі Аль Тані |
| Народження: | 5 червня 1892 або 5 червня 1895 Доха, Катар |
| Смерть: | 31 серпня 1974 Бейрут, Ліван |
| Поховання: | Катар |
| Країна: | Катар |
| Рід: | Аль Тані |
| Батько: | Абдалла бін Джасім Аль Тані |
| Діти: | Ахмад бін Алі Аль Тані |
| Нагороди: |
Життєпис ред.
Був сином шейха Абдалли бін Джасіма Аль Тані.
Зайняв трон після зречення свого батька. Його правління позначилось розвитком освіти й інфраструктури. За часів перебування на чолі держави шейх Алі контролював посилання найпершої партії катарської нафти з порту міста Умм-Саїд 31 грудня 1949 року, тим самим відзначивши вступ Катару до нафтової доби. 1 вересня 1952 року шейх Алі підписав договір з Іракською нафтовою компанією, за умовами якого Катар отримав 50 % прибутку від експорту нафти. Емір здійснив ефективні кроки для розвитку нафтової галузі в Катарі, а також для налагодження надійної системи управління підприємствами з видобутку нафти.
Окрім іншого, в той період було створено першу регулярну школу для хлопчиків і таку ж школу для дівчат. Почали фінансуватись місця в університетах. Було засновано перший стаціонарний шпиталь. Шейх Алі також контролював будівництво міжнародного аеропорту Дохи, кількох автотранспортних мереж, портових споруд, об'єктів систем водопостачання й електропостачання. Він започаткував додаткові урядові департаменти й міністерства, а також перші в країні акціонерні товариства. Колишні британські офіцери були призначені на відповідальні пости, зокрема Рональд Кокрейн став відповідальним за організацію роботи поліції, а Філіп Плант став радником еміра.
На початку 1950-их років у країні спалахнули заворушення нафтовиків, які були невдоволені політикою власників нафтових компаній. Шейх Алі був посередником у перемовинах між сторонами. До 1956 року учасники протестів у столиці почали висловлювати своє вороже ставлення до еміра. Одна з найбільших акцій протесту відбулась того ж року, в ній узяли участь близько 2 000 осіб, більшість із яких були нафтовиками й високопосадовцями Катару, які перебували в союзі з арабськими націоналістами.
У травні 1960 року двоюрідний брат шейха Алі здійснив на нього замах із застосуванням вогнепальної зброї. Подія сталась у вихідній резиденції еміра в Бейруті. Формальною причиною замаху було названо фінансові суперечності. Невдовзі катарська опозиція поширила в Катарі та 15 інших арабських країнах листівки, в яких звинувачувала шейха Алі в тому, що він «подорожував за кордоном у власне задоволення в той час, як його народ потерпав через злидні та хвороби». Чутки про непомірну заможність шейха Алі поширювались і в західній пресі, стверджувалось, що він привласнив собі $12,5 млн з державних $50 млн прибутку від видобутку нафти 1959 року.
24 жовтня 1960 року шейх Алі зрікся престолу на користь свого сина Ахмада. Після свого зречення Алі впродовж кількох років жив у Катарі, залишаючись соціально активним та спілкуючись із багатьма мусульманськими вченими.
Алі бін Абдалла Аль Тані хворів на цукровий діабет. В останні роки свого життя перебував у Лівані. Помер у бейрутському шпиталі Барбір 31 серпня 1974 року. Його тіло доправили до Катару, де й був похований на цвинтарі в муніципалітеті Аль-Раян.
Діти ред.
Шейх Алі мав 14 дітей: 11 синів і 3 дочок.
Примітки ред.
- ↑ Buyers, Christopher. . Royal Ark. Архів оригіналу за 6 грудня 2016. Процитовано 15 листопада 2018.
- Buyers, Christopher. . Royal Ark. Архів оригіналу за 25 грудня 2018. Процитовано 15 листопада 2018.
- ↑ . Diwan. Архів оригіналу за 21 червня 2012. Процитовано 15 листопада 2018.
- Herb, Michael (2014). . Cornell University Press. ISBN 978-0801453366. Архів оригіналу за 1 серпня 2020. Процитовано 16 листопада 2018.
- . The Kansas City Times. 31 травня 1960. с. 8. Архів оригіналу за 11 листопада 2016. Процитовано 16 листопада 2018.
- ↑ Yitzhak Oron (1960). 1. London: Weidenfeld & Nicolson Ltd. с. 406. Архів оригіналу за 21 червня 2017. Процитовано 16 листопада 2018.
Джерела ред.
- Родовід [ 8 лютого 2021 у Wayback Machine.]
- Офіційна сторінка [ 11 листопада 2016 у Wayback Machine.]