Аджієв Мурад Ескендерович

Мура́д Ескенде́рович Аджієв (з 1994 року публікується під псевдонімом Мурад Аджі; 9 грудня 1944, Москва — 7 березня 2018, Москва) — радянський і російський вчений, письменник, публіцист. Автор концепції Великого переселення народів, що зародився на Алтаї, історичній батьківщині древніх тюрків. За освітою географ, має ступінь кандидата економічних наук, доцент. За національністю кумик.

Аджієв Мурад Ескендерович
Аджиев Мурад Эскендерович
Народився	9 грудня 1944(1944-12-09) Москва
Помер	7 березня 2018(2018-03-07) (73 роки) Москва
Країна	СРСР  Росія
Національність	кумик
Діяльність	тюрколог, публіцист, географ, письменник
Alma mater	Московський державний університет імені М. В. Ломоносова
Галузь	тюркологія, публіцистика, економічна географія і промислова географія^d
Науковий ступінь	кандидат економічних наук
Нагороди
Особ. сторінка	adji.ru

Біографія

Початок наукової діяльності

Народився 9 грудня 1944 року в Москві. У 1964 році він вступив на географічний факультет МДУ, який закінчив у 1969 році. У тому ж університеті був прийнятий до аспірантури. Його кандидатська дисертація присвячена проблемі економіко-математичного моделювання освоєння Сибіру. Науковим керівником був професор В. Ф. Бурханов. Аджієв працював у відділі економічного прогнозування Міністерства кольорової металургії СРСР. З 1975 року він читав курс лекцій з економічної географії у фінансово-економічному інституті (ВЗФЕІ), де пропрацював 15 років.

У цей період він активно працює в галузі наукової журналістики, виступає в телевізійних передачах, багато часу проводить у наукових відрядженнях. Сфера інтересів Мурада Аджі включала в себе економіку, фізику, хімію, медицину, історію, театр, етнографію, літературу та ін. А його роботи в області економічної, соціальної та історичної географії в кінцевому підсумку сприяли пробудженню інтересу Мурада Аджі до історії.

У 1983 році в Москві була опублікована його науково-популярна книга «Сибір: XX століття», в якій автор тільки підходив до теми історії. Але вона стала важливим етапом в його житті. Автор звернувся до теми територіально-виробничих комплексів і демографічних зрушень, обумовлених освоєнням нових територій. Він показав Сибір як центр переплетення багатьох людських, виробничих, наукових, культурних проблем Але, як пише Аджієв, сказавши правду про грубі економічніх прорахунках держави при освоєнні Сибіру, він накликав на себе гнів ЦК КПРС і опинився в «чорних списках» . В даний час ця книга входить до переліку рекомендованої або додаткової літератури навчальних курсів деяких вузів Росії .

Аджієв і його книга опинилися в «чорних списках», коли «період застою» підходив до кінця. Цей період незабаром поступився місцем новій політичній, економічній і соціальній політиці і швидким змінам в житті. Неспокійним і складним цей період виявився не тільки для Центральної Росії, але і для всього Радянського Союзу. У таких непростих умовах Мурад Аджі продовжував свою дослідницьку і творчу діяльність. Йому не давали захистити докторську дисертацію. Його навіть не прийняли до Спілки журналістів, незважаючи на сотні публікацій в країні і за кордоном. Вимушений відмовитися від захисту докторської дисертації, Аджиєв самостійно вів дослідження донного льоду і концентрації важкої води на річках Сибіру. Результатом цієї роботи стала гіпотеза про концентрацію важкої води в природі, в якій мова йде про природні родовищах дейтерію - ядерного палива . Основні ідеї гіпотези він виклав в 1989 році в науковому журналі «Материалы гляциологических исследований» (Матеріали гляціологіческіх досліджень) і в ряді науково-популярних видань . Ця цікава гіпотеза про явище, «суть якого не була перш пояснена і спроба дати йому наукове пояснення» , викликала інтерес фахівців . На думку мерзлотознавця Алексєєва В. Р., дослідження Аджиева і його гіпотеза ставлять питання про необхідність проведення спеціальних робіт у цьому напрямку. Однак корупція, яка вкоренилася у ВУЗах, ідеологічний тиск змусили його в 1989 році завершити академічну кар'єру в Інституті .

Аджієв багато років співпрацював з відомими науково-популярними і літературними журналами Радянського Союзу: «Знание – сила» (Знання – сила), «Вокруг света» (Навколо світу), «Новый мир» (Новий світ). І в 1989 році він йде з інституту і починає працювати науковим редактором в знаменитому науково-художньому журналі «Вокруг света». Виступаючи в ролі журналіста і дослідника, пише етнографічні статті про «зникаючі» народи Радянського Союзу. На початку 90-х років XX століття бере участь в поїздках в »гарячі» точки, публікує нариси про військові дії на Кавказі. Його увагу привертають так звані малі народи, про які він розповідає у своїх нарисах. Це формує інтерес до нової теми, що визначила подальшу діяльність.

Його захопила історія власного народу, і це стало поворотним моментом у житті, що відкрив нову тему досліджень. Одна з його перших статей була про кумиків, інша – про карачаївців. Тоді і закріпилося за ним прізвисько Пантюркіст – ярлик, який за часів Радянського Союзу приклеювали людям за інакомислення. Хто є я? Що є моє коріння? З цих питань Аджієв починає свої перші дослідження минулого кумиків. Їх історію було прийнято відраховувати з XIX століття, з часів завоювання Кавказу. Ця офіційна точка зору в радянську епоху не підлягала обговоренню. У своїх нарисах Аджієв звернувся до дослідження більш далекого минулого. Що було раніше? У 1992 році в Рибінську (після серії статей на цю тему) виходить книга «Ми – з роду половецького!». Після публікації цієї книги Аджієва за вказівкою «зверху» звільнили з журналу.

Фактично припинилася і журналістська кар'єра. Так для нього почалося життя професійного письменника-дослідника. Відтепер він виступає під родовим прізвищем Аджі, замість прізвища Аджієв, з якою жив за радянських часів

Концепція Великого переселення народів і тюркологія

Після звільнення з редакції журналу «Вокруг света» Аджієв продовжив самостійне дослідження. Він досліджує країну Дешт-і-Кипчак (Великий Степ, Половецьке поле) . Аджієв висловлює гіпотезу про велике переселення народів, що зародилося на Алтаї більше 2000 років тому. Він простежив передбачувані етапи переселення в часі і окреслив їх на географічній карті. Аджієв приходить до висновку, що країна Дешт-і-Кипчак сформувалася в результаті переселення з Алтаю і освоєння нових територій. Територія Дешт-і-Кипчак в 1-му тисячолітті простягалася від Байкалу до Атлантики і включала в себе значну частину території Сибіру і сучасної Росії.

Результати своїх досліджень Аджієв виклав в 1994 році в книзі «Полынь Половецкого поля: Из родословной кумыков, карачаевцев, балкарцев, казаков, казахов, татар, чувашей, якутов, гагаузов, крымских татар, части русских, украинцев и других народов, ведущих свое начало от тюркского (кипчакского) корня и забывших его» (Полин половецького поля: з родоводу кумиків, карачаївців, балкарців, козаків, казахів, татар, чувашів, якутів, гагаузів, кримських татар, частини росіян, українців та інших народів, що ведуть свій початок від тюркського (кипчацького) кореня і забули його) . Як сказано в анотації до 3-го видання книги, автор вважає, що російська історія, «всупереч прийнятій думці почалася зовсім не в IX столітті, а багато раніше» . Особливу увагу в книзі Аджієв приділяє релігії древніх тюрків – тенгріанству .

«Полынь Половецкого поля»принесла популярність Аджієву і витримала до 2015 року 9 перевидань. У Бакинському слов'янському університеті в рамках напряму «Тюркологія» науково-дослідна лабораторія «Проблеми перекладу» переклала і видала книгу «Полынь Половецкого поля» як кращий твір з тюркських мов, літературам, історії. Автором перекладу став відомий тюрколог, лінгвіст професор Тофік Гаджієв. Сама книга вивчається на педагогічному факультеті Бакинського слов'янського університету. У 2001 році професор Університету газі (сьогодні Анкарський університету Хаджі Байрама) Зейнеп Баглан Озер переклала книгу на турецьку мову, а в 2019 році виконала переклад 2-го видання книги (доповненого і переробленого) .

У 1996 році «Енциклопедія для дітей» видає статтю Аджієва «Релігія степу: (Матеріал публікується на правах проблемного)», присвячену тенгріанству — релігії древніх тюрков , де говориться, що народи Великого Степу (Дешт-і-Кипчак) не були язичниками і сповідували монотеїзм, віру в Єдиного Бога — Тенгрі, а рівносторонній хрест був одним з найдавніших символів тенгріанства .

У 1997 році Аджієв бере участь у Міжнародному симпозіумі «Степ і культура. Великий шлях у часі» , де робить доповідь «Тюркський внесок у європейську цивілізацію». У ньому, як сказано в анотації, «розглядаються роль і значення тюркської культури, а також її вплив на розвиток європейської цивілізації» . У 1998 році Аджієв запрошений на Міжнародний семінар, присвячений 100-річчю М.О. Ауезова, де йому надана честь першого виступу . У доповіді «Тенгріанство і основи сучасної європейської культури» він піддав перегляду усталену тезу про те, що кипчаки — язичники, які не знали монотеїзму. За його концепцією, жителі країни Дешт-і-Кипчак сповідували монотеїстичне тенгріанство (віру в Бога Небесного-Тенгрі), яке пізніше дало початок іншій монотеїстичній релігії – християнству. Семінар викликав інтерес інтелектуальної громадськості, а доповідь Аджієва знаходила відгук протягом усього семінару.

У 1998 році у видавництві «Мысль» (Думка) виходить перше видання науково-популярної книги Аджієва «Європа. Тюрки. Великий Степ", що продовжує тему Великого переселення народів . Особливу увагу приділено внеску Великого Степу в європейську культуру. Як сказано в анотації до її перевидання 2015 року, книга перевидавалася неодноразово і «у ній вперше була викладена концепція Великого переселення народів, яка отримала розвиток в наступних роботах автора» . У 2016 році книга «Європа. Тюрки. Великий Степ» опублікована в Туреччині турецькою мовою. На думку автора перекладу Зейнеп Баглан Озер, професора Анкарського університету Хаджі Байрама Вели, книга написана в кращих традиціях науково-популярного жанру, а концепція Великого переселення народів дозволяє поглянути на світову історію під новим кутом зору. Фахівець особливо відзначає важливість досліджень Аджієва в контексті історичної та економічної географії . Сам Аджієв підкреслює, що за фахом він — географ-економіст і пише книги з позицій своєї науки, якою служить все життя: «Найважчим завданням в історичній географії вважається показ економічної основи досліджуваної території. Саме цими питаннями я і займаюся» .

Книги Аджієва виходять на широку аудиторію після Перебудови, викликаючи широкий відгук у читачів. У своїх дослідженнях він використовував попередній науковий досвід, пов'язаний з проблемами освоєння Алтаю і Сибіру. Його знання зіграли важливу роль при дослідженні проблеми заселення стародавнього Сибіру. Завдяки цьому його концепція Великого переселення народів з Алтаю отримала глибоке наукове обґрунтування. «Наша батьківщина – степ, а колиска – Алтай», – доводить Мурад Аджі . Він поглиблює і розширює цю думку в кожній наступній книзі: «Кипчаки. Древняя история тюрков и Великой Степи» (1999), «Кипчаки. Огузы. Средневековая история тюрков и Великой Степи» (2001), «Тюрки и мир: сокровенная история» (2004), «Asia’s Europa» (2005), «Азиатская Европа» (2006), «Дыхание Армагеддона» (2006), «Без Вечного Синего Неба: Очерки нашей истории» (2010), «Полынный мой путь» (2014), «Великая Степь. Приношение тюрка» (2014), «История тюрков. Такими знали нас» (2015), «Сага о Великой Степи» (2016) . У роботах автора описується політична, соціальна, релігійна та етнічна історія Євразії, життя тюрків на Алтаї і їх розселення на Євразійському континенті. Теми, які досліджує він у всіх своїх творах: Дешт-і-Кипчак, Сибір, Алтай і тенгріанство.

У 2011–2012 роках Аджієв бере участь у створенні заключних серій історико-документальних фільмів проекту «Тюрки» . Проект реалізований Російським географічним товариством і Міждержавною телерадіокомпанією «Мир» . Мета проекту – «показати історію Росії і країн Співдружності через історію проникнення і вкорінення тюркських народів, познайомити широку аудиторію з культурою тюркських народів» . Грант на здійснення задуму видав президент Росії В.Путін.

У 2013 році в татарському культурному центрі Москви проходить зустріч, присвячена 20-річчю діяльності Аджієва в області тюркології. Зустріч, яка зібрала людей різних національностей, проходила під девізом «єдиний народ єдиної країни!». Основним лейтмотивом численних виступів була подяка автору за його працю з відродження культури тюркських народів.

У 2017 році виходить у світ журнал «Вестник тюркского мира» (Вісник тюркського світу), всі публікації якого присвячені діяльності дослідника і письменника Мурада Ескендеровича Аджієва (Мурада Аджі) . Відзначається, що він, випускник географічного факультету МДУ, який захистив дисертацію з питань освоєння Сибіру, залишився вірний обраній темі все життя. Завдяки цьому вчений зміг продовжити свої дослідження, підсумком яких стала концепція Великого переселення народів, що зародився на Алтаї .

У 2019 році опублікована остання робота Аджієва «Святой Георгий и гунны» (Святий Георгій і гуни). Автор писав цю книгу все життя. Його перші публікації, присвячені святому Георгію и перше книга, стали початком дослідження, якому він присвятив більше чверті століття. Автор вважає, що діяння Георгія ідеально «вписувалося» в Географічні і тимчасові координати подій, пов'язаних з Великим переселенням народів. В результаті Аджієв приходить до несподіваних висновків. Ці висновки географа. Він упевнений, що географія, будучи наукою точною, дозволяє об'єктивно поглянути на історичні події і позбутися від пелени політики. Дослідник сподівався, «що його робота змінить наш погляд на світ» . Книга опублікована вже після смерті автора. Він працював над рукописом до останнього дня.

Він пішов з життя 7 березня 2018 року. Похований на Донському кладовищі в Москві.

Оцінка діяльності Аджієва

Характеризуючи Аджієва як відомого дослідника, автора концепції Великого переселення народів, тюрколога, фахівці звертають увагу на універсалізм знань вченого: у своїй науковій діяльності він синтезує знання таких наук, як історія, географія, економіка, мовознавство, фольклор, етнографія, теологія та ін..Підкреслюється важливість його комплексного підходу до історичних досліджень, де географії відводиться визначальна роль. Відзначається, що концепція Великого переселення народів Аджієва дозволяє поглянути на світову історію під новим кутом зору і являє собою нове слово у світовій науці, чиє значення в повній мірі ще належить усвідомити і осмислити майбутнім поколениям.

Фахівці називають Аджієва в числі тих вчених, хто розглядав Великий Степ як простір, зручний для масових переселень, як мегарегіон, «який в географічному плані був набагато ширше, ніж власне Степова ландшафтна зона». Відзначається, що його дослідження Великого переселення народів, що зародився на Алтаї, дозволяють по-новому поглянути на проблему формування локальних цивілізацій давнини і середньовіччя. Вчені різних спеціальностей посилаються на його публікації в своїх наукових статьях, монографіях і навчальних посібниках для Вузів, у докторських і кандидатських дисертаціях, відзначаючи його внесок у вирішення проблем генезису російського общества, в розгляд політико-антропологічного аспекту проблеми політичної ідентифікації, у вивчення проблеми історії християнства в Дагестане49 і ін.

У ряді навчальних курсів вузів Росії, Казахстану, Азербайджану роботи Аджієва входять в списки літератури і рекомендованої (або додаткової) літератури . Сьогодні вчені різних країн продовжують роботу на основі відкриттів Аджієва. Особливо наголошується, що завдяки його дослідженням до теми тенгріанства, яке раніше не розглядалося в контексті світової історії, звернувся широке коло учених. Підкреслюється, що позиція Аджієва в цьому питанні змушує по-новому поглянути на історію людства . Соціологічні опитування на Алтаї показали, що, на думку молоді, Аджієв входить в число фігур, що вплинули на історію народів Алтаю .. Фахівці відносять його роботи до творів, які відіграють важливу роль у вирішенні проблем етнопедагогічної освіти.

Разом з тим наголошується, що націоналістично налаштовані автори несхвально зустріли праці Аджієва і намагалися дискредитувати вченого, використовуючи різні прийоми , аж до тверджень про те, що його роботи розраховані на читача, який не володіє мінімумом знань з історії і знайомих з історією лише за курсом радянської середньої школи . Відзначається, що неприйняття робіт Аджієва часто прикривається твердженнями про пантюркской загрозі і докорами в націоналізме.

Кидається в очі зосередженість негативних висловлювань на тому, що Аджієв — не історик. На думку фахівців, в подібних висловлюваннях проявляється нерозуміння специфіки наукових досліджень, пов'язаних з такими складними областями знання, як економічна та історична географія, де професіоналізм Аджієва бесспорен . За словами самого вченого, «заочні опоненти» навіть не зрозуміли, що в основі його досліджень лежить наука географія .

Звертає на себе увагу і те, що ніхто з авторів негативних висловлювань на адресу Аджиева не вступив з ним у відкриту дискусію. Прагнення ж «за всяку ціну відшмагати чужака» вилилося в прямий заклик до фізичної розправи над Аджиевым. Сама концепція Великого переселення народів, що зародилася на Алтаї, залишилася при цьому поза увагою авторів негативних висловлювань.

Говорячи про діяльність Аджиева, автори відзначають його активну творчу работу, що сприяє виявленню історичної істини і духовному вихованню різних поколінь чітателей. Звертається увага на те, що науково-популярні книги Аджієва сприяють знайомству з національно-культурними традиціями і шанобливому ставленню до «чужих» національно-культурних кодам , а нові підтвердження його концепції змушують більш пильно придивитися до висновків автора .

Книги

• Аджиев М. Э. Сибирь: XX век (Сибір: XX століття). — М.: Мысль, 1982.
• Аджиев М. Э. Мы — из рода Половецкого! (Ми – з роду половецького!). – Рыбинск, 1992 .
• Аджи М. Полынь Половецкого поля: Из родословной кумыков, карачаевцев, балкарцев, казаков, казахов, татар, чувашей, якутов, гагаузов, крымских татар, части русских, украинцев и других народов, ведущих свое начало от тюркского (кипчакского) корня и забывших его (Полин половецького поля: з родоводу кумиків, карачаївців, балкарців, козаків, казахів, татар, чувашів, якутів, гагаузів, кримських татар, частини росіян, українців та інших народів, що ведуть свій початок від тюркського (кипчацького) кореня і забули його). – М.: ТОО «ПИК-КОНТЕКСТ», 1994. ISBN 5-7358-0177-5
• Аджи М. Тайна святого Георгия, или подаренное Тенгри: Из духовного наследия тюрков (Таємниця святого Георгія, або подароване Тенгрі: З духовної спадщини тюрків).— М.: МБФ «Джарган», 1997
• Аджи М. Европа. Тюрки. Великая Степь (Європа. Тюрки. Великий Степ).— 1-е изд.— М.: Мысль, 1998. ISBN 5-244-00914-1
• Аджи М. Кипчаки. Древняя история тюрков и Великой Степи. Книга для школьников и их родителей (Кипчаки. Давня історія тюрків і Великого Степу. Книга для школярів та їхніх батьків). — М.: «Новости», 1999. ISBN 5-88149-044-4
• Аджи М. Кипчаки. Огузы. Средневековая история тюрков и Великой Степи. Книга для школьников и их родителей (Кипчаки. Огузи. Середньовічна історія тюрків і Великого Степу. Книга для школярів та їхніх батьків).— М.: «Новости», 2001. ISBN 5-88149-076-2
• Аджи М. Тюрки и мир: сокровенная история (Тюрки і мир: сокровенна історія). — М. : АСТ, 2008. ISBN 5-17-050082-3 ISBN 978-5-17-050082-6
• Аджи М. Азиатская Европа (Азіатська Європа).— М.: АСТ, 2008. ISBN 5-17-048283-3 ISBN 978-5-17-048283-2
• Аджи М. Дыхание Армагеддона (Дихання Армагеддону). — М.: АСТ, Хранитель, 2011. ISBN 5-17-073768-8 ISBN 978-5-17-073768-0
• Аджи М. Без Вечного Синего Неба (Без Вічного Синього Неба ). — М.: АСТ, 2010. ISBN 978-5-17-065941-8; ISBN 978-5-271-27149-6
• Аджи М. Полынный мой путь (Полиновий мій шлях).— М.: АСТ, 2014.ISBN 978-5-17-082067-2.
• Аджи М. Великая Степь. Приношение тюрка (Великий Степ. Його жертва тюрка). – М.: АСТ,2014. ISBN 978-5-17-083821-9
• Аджи М. История тюрков. Такими знали нас (Історія тюрків. Такими знали нас). — М.: АСТ, 2015. ISBN 978-5-17-087192-6 .
• Аджи М. Сага о Великой Степи Очерки нашей истории (Сага про Великого Степу Нариси нашої історії). — М.: АСТ, 2016. ISBN 978-5-17-093309-9.
• Аджи М. Святой Георгий и гунны (Святий Георгій і гуни). — М.: АСТ, 2019. ISBN 978-5-17-112807-4.
• Adji M. Kıpçaklar. Türklerin ve Büyük Bozkırın Kadim Tarihi (Кипчаки. Давня історія тюрків і Великого Степу). — Ankara, Atatürk Kültür Merkezi Yayınları, 2002. ISBN 9751615321.
• Adji M. Asia’s Europa. Volume 1 (Europe, Turkic, the Great Steppe) (Азіатська Європа. Т. 1. Європа. Тюрки. Великий Степ). — М.,: АСТ, 2005. ISBN 5-17-030206-1.
• Adji M. Avrupa Türkler ve Büyük Bozkır – Kıpçaklar (Європа. Тюрки. Великий Степ – Кипчаки). — Istanbul, Dogu Kitabevi, 2016. ISBN 978-605-9093-64-4.
• Adji M. Kaybolan Millet (Deşt-i Kipçak Medeniyeti) (Полин половецького поля).— Istanbul, Doğu Kitabevi, 2019. ISBN 978-605-2096-43-7.
• Adji M. Türklerin Sakli Tarih (Тюрки і мир: сокровенна історія). — Istanbul, Kaynak Yayınları, 2019. ISBN 978-605-69217-4-2.

Література

• Аджиев М. Э. Великое переселение народов.Точка зрения [ 10 січня 2019 у Wayback Machine.] — Вестник тюркского мира. 2017, №1.
• Бейненсон И. Талисман слова [ 10 січня 2019 у Wayback Machine.] — Вестник тюркского мира. 2017, №1.
• Гусейнов А. А. В «координатах добра» [ 10 січня 2019 у Wayback Machine.] — Вестник тюркского мира. 2017, №1.
• Кузьмина О. Полынный путь Мурада Аджи// Вечерняя Москва. 13.12.19.
• Немченко Г. Освоение Евразии [ 10 січня 2019 у Wayback Machine.] — Вестник тюркского мира. 2017, №1.
• Огрызко В. Прошлое глазами гуннов [ 10 січня 2019 у Wayback Machine.] — Вестник тюркского мира. 2017, №1. С.77 – 81.
• Озер З. Б. Голос исчезнувшего народа: Мурад Аджи [ 10 травня 2021 у Wayback Machine.]/ Пер. с тур. // Bilim ve İnsan Şahsiyetini İnşa Edenler. Editörler: Zeynep Bağlan Özer, Fatih Yapıcı, Şekip Aktay. – Ankara, Gazikitabevi, 2018. C. 455 – 479 .
• Озер З. Б. К родникам тюркской культуры [ 10 січня 2019 у Wayback Machine.] — Вестник тюркского мира. 2017, №1.
• Тагиров Э. Р. Янтарное руно в тюркском мире.Слово о Мураде Аджи [ 10 січня 2020 у Wayback Machine.]// Литературная Россия, 26.12.19, №48.
• Цветкова Т. Русские и тюрки – единое целое. Как географ и писатель Мурад Аджи хотел примирить народы [ 18 вересня 2020 у Wayback Machine.]// Горький Медиа. 11.12.19.
• Özer Z. B. Kaybolan Milletin Sesi: Murad Adji // Bilim ve İnsan Şahsiyetini İnşa Edenler. Editörler: Zeynep Bağlan Özer, Fatih Yapıcı, Şekip Aktay. – Ankara, Gazikitabevi, 2018. C. 455 – 479.
• Özer Z. B. Bilim İnsanı Murad Adji // Сборник материалов международной научно-практической конференции «Научные знания: история становления и перспективы развития». 3 декабря 2019. – Тернополь. 2019. С.184-194.

Примітки

1. Czech National Authority Database
   d:Track:Q13550863
2. Özer Z. B. Kaybolan Milletin Sesi: Murad Adji// Bilim ve İnsan Şahsiyetini İnşa Edenler. Editörler: Zeynep Bağlan Özer, Fatih Yapıcı, Şekip Aktay. – Ankara, Gazikitabevi, 2018
3. Автобиография [ 3 лютого 2015 у Wayback Machine.] // Официальный сайт М. Аджиева
4. Неретина С. Новые книги. Мурад Аджиев. Сибирь: XX век // Природа. 1983, № 8.— с. 124
5. Аджи М. Без Вечного Синего Неба: Очерки нашей истории.— М.: АСТ, Астрель, 2010. С. 54 [1] [ 22 липня 2019 у Wayback Machine.]
6. Некрылов С. А. Рабочая программа «История Сибири». Специальность «история». [ 24 березня 2017 у Wayback Machine.] // Томский государственный университет
7. Некрылов С. А., Луков Е. В. Социально-экономическое развитие Сибири в послевоенный период. Учебное пособие. Исторический факультет. [ 10 січня 2020 у Wayback Machine.] – Томск. Изд-во Томского университета, 2012. С. 65
8. Воробьев В. В., Суворова Н. Г. История Сибири: Программа курса и указатель литературы. Исторический факультет. [ 29 серпня 2019 у Wayback Machine.] // Омский государственный университет.
9. Лебедева Н. И. Культура Западной Сибири: Учебная программа^{[недоступне посилання]} // Омский государственный университет
10. Аджиев М. Э. Осторожно, тяжелая вода! [ 29 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Наука и жизнь. 1988, № 10
11. Аджиев М. Э. Тяжелая вода? Почему бы и нет! [ 8 серпня 2018 у Wayback Machine.] — М.: Знание. 1989, № 3.
12. Аджиев М. Э. Явление криогенного концентрирования тяжелой воды // Материалы гляциологических исследований.— Т. 65. 1989. С. 65
13. Див. наприклад:
    • Дягтерев К. В поисках тяжёлой воды // Русское Географическое общество: Информационный портал.
    • Цымбал Л. А. Синергетика информационных процессов: закон информативности и его следствия. — М.: Наука. 1995.
    • Андреева Е. А., Константинова Н. А., Буравкова Л. Б., Синяк Ю. Е. Влияние воды различного изотопного состава на пролиферативную активность эндотелиальных клеток in vitro // «Авиакосмическая и экологическая медицина».— Т.39, № 3, 2005.
    • Турчин А. В. Структура глобальной катастрофы: Риски вымирания человечества в XXI веке [ 25 лютого 2020 у Wayback Machine.].— М.: ЛКИ, 2011.
    • Семиков С. Лед и пламень [ 15 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Инженер. 2005. № 2.
    • Петров М. Н., Петров И. М. . // Федеральная служба по интеллектуальной собственности, патентам и товарным знакам.
    • Ирбэ В. А. Выделение в толщах пород интервалов, содержащих углеводороды и воду в различных фазовых состояниях методами разведочной, скважинной геофизики, нетрадиционным методом биолокации. // Геология и нефтегазоносность Западносибирского мегабассейна: Материалы Шестой Всероссийской научно- техниеческой конференции (23 – 24 апреля 2009 год) – Тюмень, 2009.
    • Будник С. В. Талый сток со склонов^{[недоступне посилання]}. – Житомир: Изд-во ЖДУ им. И. Франко, 2010.
    • Алексеев В. Р. Этот загадочный обыкновенный лёд // Наука и техника в Якутии. 2019, №2 (37)
14. Алексеев В. Р. Этот загадочный обыкновенный лёд [ 29 січня 2021 у Wayback Machine.] //Наука и техника в Якутии № 2 (37) 2019.
15. Огрызко В. Прошлое глазами гуннов [ 10 січня 2019 у Wayback Machine.] — Вестник тюркского мира. 2017, №1. С.77 - 81
16. Халипаева И. А. [2] [ 10 січня 2019 у Wayback Machine.] — Вестник тюркского мира. 2017, №1. С.8
17. Аджиев М. Э. Проблема этнической самоидентификации в общегосударственной структуре населения СССР (на примере кумыков)^{[недоступне посилання]} // Международный симпозиум «Право и этнос». Материалы для обсуждения. Москва — Голицыно, октябрь 1991. С. 141 — 149
18. Аджи М. Полынь Половецкого поля. — М.: ТОО «ПИК-КОНТЕКСТ», 1994 [ 10 травня 2021 у Wayback Machine.]
19. Аджи М. Полынь Половецкого поля.— 3-е изд. — М.: АСТ, 2006. [3] [ 8 лютого 2015 у Wayback Machine.]
20. Аюпов Н. Г. Тенгрианство как открытое мировоззрение [ 22 грудня 2018 у Wayback Machine.] — Алматы: КазНПУ имени Абая, 2012. С. 7
21. Див. наприклад:
    • Özer Z. B. Kaybolan Millet. Murad Adji. Polın’Polovetskogo Polya // Bilge, No 16/Mart, Atatürk Kültür Merkezi Yayınları, 1998. s.61-64
    • Pekin S. Kipçaklar ile İlgili Kitaplar ve Murat Adji //Yüzyılda Eğitim ve Toplum . Cilt 3 Sayı 7. 2014 9
    • Халипаева И. А. [[https://web.archive.org/web/20190110041238/https://yadi.sk/i/lfXDEQba3NqnEB Архівовано 10 січня 2019 у Wayback Machine.]] — Вестник тюркского мира. 2017, №1. С.8
    • Полынный путь Биография в фотографиях [ 31 липня 2019 у Wayback Machine.] // Сайт Мурада Аджи
    • Колодяжный И. Забытая Родина (интервью с Мурадом Аджи) // «Литературная Россия». 17 декабря 2004 (№50)[4]^{[недоступне посилання]}
    • Федорова Л. Встреча с Мурадом Аджи // «Илин», 2002, №1 [5] [ 16 лютого 2020 у Wayback Machine.]
    • Фильм о Мураде Аджи Документальный цикл «Соотечественники». Мурад Аджи [ 22 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Телерадиокомпания «Новый век» (Татарстан)
22. Миножетдинов Х. К. Духовный манифест свободного человека [ 10 січня 2019 у Wayback Machine.] — Вестник тюркского мира. 2017, №1. С. 44
23. Научно-исследовательская лаборатория «Проблемы перевода»
24. Adci M. Qıpçaq çölünün yovşanı. / Ruscadan tərcümə: Tofik Hacıyev.– Baky : Gənclik, 1997
26. Adji M. Kaybolan Millet. Deşt-i Kıpçak Medeniyeti. Rusçadan Çeviri: Zeynep Bağlan Özer [ 7 лютого 2018 у Wayback Machine.] — Ankara: AKM Yayınları, 2001
27. Аджи М. Полынь Половецкого поля: Из родословной кумыков, карачаевцев, балкарцев, казаков, казахов, татар, чувашей, якутов, гагаузов, крымских татар, части русских, украинцев и других народов, ведущих свое начало от тюркского (кипчакского) корня и забывших его. –– 2-е изд., доп. и перераб. – М.: Новости, 2000 [ 8 січня 2020 у Wayback Machine.]
28. Adji M. Kaybolan Millet. Deşt-i Kıpçak Medeniyeti. Rusçadan Çeviri: Zeynep Bağlan Özer [ 23 листопада 2020 у Wayback Machine.] — İstanbul: Doğu Kitabevi, 2019.
29. Аджиев М. Религия Степи: (Материал публикуется на правах проблемного) // Энциклопедия для детей.— М.: Аванта+, 1996. — Т.6: Религии мира, ч. 1.— С.211—218.
30. Фаст Г. Принятие христианаства – измена отцам или возвращение к Отцу?!^{[недоступне посилання]} // Макарьевские чтения: Материалы X Международной научной конференции. – Горно-Алтайск: РИО Горно-Алтайского государственного университета. 2015. C. 353 – 354
31. Нуржанов А. Тенгрианство как культ, религия тюркоязычных народов в эпоху средневековья // Austrian journal of humanities and social sciences. 2014, № 1 – 2
32. Про симпозіумі Див. Наприклад:
    • Назарбаев Н. Приветственное слово Президента РК Н. А. Назарбаева участникам Международного симпозиума «Степь и культура. Великий путь во времени» // Евразийское сообщество: экономика, политика, безопасность. 1997, № 3.
    • Ситько Н. Великий степняк Маргулан [ 13 листопада 2019 у Wayback Machine.] // Наука Казахстана. 1997, № 15
33. Аджиев М. Тюркский вклад в европейскую цивилизацию // Евразийское сообщество: экономика, политика, безопасность. 1997, № 3. С. 47
34. Кодар А. Вместо предисловия [ 14 вересня 2019 у Wayback Machine.] // Культурные контексты Казахстана: История и современность: Материалы Международного семинара, посвященного 100-летию М. О. Ауэзова. — Алматы, 1998. С. 4 – 5
35. Аджиев М. Тенгрианство и основы современной европейской культуры [ 14 вересня 2019 у Wayback Machine.] // Культурные контексты Казахстана: История и современность: Материалы Международного семинара, посвященного 100-летию М. О. Ауэзова. — Алматы, 1998. С. 7 – 20
36. Издибаев Т. Казахстанская еженедельная газета «PANORAMA» № 36, 19 сентября 1997. [6] [ 4 вересня 2019 у Wayback Machine.]
37. Аджи М. Европа. Тюрки. Великая Степь [ 12 серпня 2019 у Wayback Machine.].— 1-е изд. — М.: Мысль, 1998
38. Аджи М. Европа. Тюрки. Великая Степь. — М.: АСТ, 2015. С. 2
39. Adji M. Avrupa Türkler ve Büyük Bozkır Kıpçaklar [ 8 лютого 2020 у Wayback Machine.] Rusçadan Çeviri: Zeynep Bağlan Özer. – Istanbul, Doğu Kitabevi, 2016
40. Озер З. Б. К родникам тюркской культуры [ 10 січня 2019 у Wayback Machine.] — Вестник тюркского мира. 2017, №1
41. Özer Z. B. Bilim İnsanı Murad Adji // Сборник материалов Международной научно-практической конференции «Наукові знання: історія становлення та перспективи розвитку, 3 грудня 2019 г. – Тернополь, 2019. С.192
42. Аджи М. Сага о Великой Степи [ 8 січня 2020 у Wayback Machine.] – М.: АСТ, 2016. C. 71 – 72
43. . Архів оригіналу за 12 січня 2021. Процитовано 17 грудня 2020. 
44. . Архів оригіналу за 12 січня 2021. Процитовано 17 грудня 2020. 
45. [7] [ 28 червня 2017 у Wayback Machine.] // Русское Географическое общество
46. Путин вручил гранты Русского географического общества на 50 млн руб // РИА Новости. 15 марта 2010
47. В Москве состоялась встреча с писателем Мурадом Аджи [ 28 серпня 2018 у Wayback Machine.] // Пресс-центр Полномочного представительства Республики Татарстан в Российской Федерации, 10.03.2013
48. Немченко Г. Освоение Евразии [ 10 січня 2019 у Wayback Machine.] — Вестник тюркского мира. 2017, №1
49. Аги Д.[ https://zvezdapovolzhya.ru/obshestvo/murad-adzhi-24-03-2013.html [ 25 вересня 2020 у Wayback Machine.] Мурад Аджи] // Звезда Поволжья, 24.03.2013
50. Хасавов А. Мурад Аджи: «Равнодушных среди своих читателй не нахожу» [ 3 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Ёлдаш/Времена. 15.03.2013
51. Наши авторы [ 10 січня 2019 у Wayback Machine.] — Вестник тюркского мира. 2017, №1. С. 5, 139
52. См. например:
    • Аджи М. Могила Святого Георгия Победоносца находится в Дагестане – мнение ученого [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Интерфакс, 10 июня 1996.
    • Аджи М. Бесстрашный до безрассудства // «Независимая газета». 22.01.97.
    • Adzhi M. In the footsteps of St. George [ 2 серпня 2020 у Wayback Machine.] //Russian Life. August 1997.
    • Овчинников В. Святой Георгий имеет российские корни? Беседа Всеволода Овчинникова с Мурадом Аджиевым // Российская газета. 1997, 01.03.1997.
53. Аджи М. Тайна святого Георгия, или подаренное Тенгри: Из духовного наследия тюрков [ 8 січня 2020 у Wayback Machine.] – М.: МБФ "Джарган", 1997
54. Как Георгий Победоносец связан с гуннами? // Дилетант. 11.12.2019
55. «Святой Георгий и гунны» вызовут споры [ 23 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Центр Льва Гумилёва, 31 мая 2019
56. Курячая М. Будущее принадлежит правде [ 6 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Литературная Россия, 2019 №24, 28.06.2019
57. Новости [ 6 листопада 2020 у Wayback Machine.] // Официальный сайт М. Аджиева
58. Габиббейли И. Всемирный потоп и новая научная версия о Ноевом ковчеге [ 10 січня 2019 у Wayback Machine.] — Вестник тюркского мира. 2017, №1
59. Алиев С. Феномен Мурада Аджи и тюркское самосознание [ 10 січня 2019 у Wayback Machine.] — Вестник тюркского мира. 2017, №1
60. Мурад Аджи [ 14 лютого 2019 у Wayback Machine.] // Türkologiya. 2018, №2. С. 135
61. Медведко Л.И. Россия, Запад, ислам: «столкновение цивилизаций»? – М., Кучково поле, 2003. С. 67
62. В Анкаре отметили 75-летний юбилей Мурада Аджи [ 22 листопада 2020 у Wayback Machine.] //Ёлдаш, 11 декабря 2019
63. [ https://yoldash.ru/upload/iblock/744/16-mart-2018-god.pdf [ 14 квітня 2018 у Wayback Machine.] Мир скорбит по Мураду Аджи]// Ёлдаш / Времена. Вып. 617, 16.03.2018
64. Чибилев А. А. Степная Евразия: региональный обзор природного разнообразия// Москва – Оренбург. 2017. C. 14
65. Чибилев А. А., Богданов С. В. Наследие кочевнических империй в ландшафтах степей Северной Евразии^{[недоступне посилання]} // Вестник РАН. Т. 79, №9, сентябрь 2009. С. 825
66. Аязбекова С. Ш. Культура в евразийском пространстве: теория, практика и современность // Культура в евразийском пространстве: традиции и новации. 2018. №1 (2)
67. Аязбекова С. Ш. Социокультурная и психологическая адаптация иммигрантов в условиях трансформации евразийского типа культуры и кризиса мультикультурализма (на примере Германии) [ 22 лютого 2020 у Wayback Machine.] // 117-ая Международная научно-практическая конференция «Современные особенности формирования личности и её социальной адаптации в условиях кризиса либеральных ценностей». 8 – 15 февраля 2016 г. – Лондон.
68. Бегалинова К., Кокумбаева Б. Филогенетические истоки динамических процессов в культуре казахских степей [ 18 лютого 2018 у Wayback Machine.] // Туркология. 2017. №3 (83)
69. См. наприклад:
    • Чибилев А. А., Богданов С. В. Наследие кочевнических империй в ландшафтах степей Северной Евразии^{[недоступне посилання]} // Вестник РАН. Т. 79, №9, сентябрь 2009.
    • Чибилев А. А. Ландшафты степей Евразии как объект исторического степеведения [ 29 березня 2017 у Wayback Machine.] // География и природные ресурсы. 2009, 33.
    • Чибилев А. А. Кочевнические империи как фактор формирования степных ландшафтов Северной Евразии^{[недоступне посилання]} // Известия Российской Академии наук. Серия географическая. 2010. №3.
    • Чаттерджи С. Повторное присоединение Сибири // Гуманитарные науки в Сибири. 2008, №3.
    • Яковенко И. Г. Цивилизация и варварство в истории России. Статья 3. Казачество [ 18 жовтня 2020 у Wayback Machine.] //Общественные науки и современность. 1996. №3
    • Боталов С. Г. [[https://web.archive.org/web/20160305041533/http://gendocs.ru/v8296/вестник_южно-уральского_государственного_университет_2006_17_72._серия_социально-гуманитарные_науки_выпуск_7 Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] Кочевая цивилизация Евразии в пространстве и времени]// Вестник Южно-Уральского государственного университета. 2006, №17 (72). Выпуск 7.
    • Соболева Н. А. Образ св. Георгия в атрибутике Российского государства// Проблема святых и святости в истории России: Материалы ХХ Международного семинара исторических исследований «От Рима к Третьему Риму». Москва, 6-7 сент.; Санкт-Петербург, 11 сент. 2000 г. /Институт российской истории РАН; под ред. А. Н. Сахарова. – М.: Наука, 2006.
    • Курманов З. История Кыргызстана и кыргызов [ 23 листопада 2018 у Wayback Machine.]// Центральная Азия: собственный взгляд = Zentralasien: eine Innenansicht/ Пер. А. Трубицин.– Б.: 2006.– 498 с.– Текст на русск., нем. яз. ISBN 9967-23-841-0
    • Гыйниятулина Ф. С. Татар халкының мирасы // История России и Татарстана: Итоги и перспективы энциклопедических исследований: сборник статей итоговой научно-практической конференции научных сотрудников Института Татарской энциклопедии АН РТ (г. Казань, 25–26 июня 2014 г.) / Институт Татарской энциклопедии АН РТ. – Казань: «Фолиант», 2014. – Вып. 6. С. 403
    • Макушин А. А. Конституционный субъективизм и его основные виды [ 18 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Конституционное и муниципальное право. 2010, № 9. См. [8] [ 1 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
    • Викторин В. М. Древние верования центра Азии в ритуалах народов Поволжья и Приуралья: основной культовый ареал и отдаленная периферия // Южно-Российский вестник геологии, географии и глобальной энергии. 2006, №6 [9]^{[недоступне посилання]}
    • Абдуллаева Р. Азербайджан в пространстве диалога культур [ 24 січня 2013 у Wayback Machine.] //Диалог цивилизаций в эпоху становления глобальной культуры. М. 2012
    • Саламзаде Э. [[https://web.archive.org/web/20130124080821/http://www.mkrf.ru/upload/mkrf/mkdocs2012/15_11_2012_9.pdf Архівовано 24 січня 2013 у Wayback Machine.] Священные птицы Евразии: символика и иконография] //Диалог цивилизаций в эпоху становления глобальной культуры. М. 2012
    • Тагиров И. Источники по истории татарского народа: направления поиска // Эхо веков. 1997. №1-2
    • Борликов Г. М. [[https://web.archive.org/web/20181116120123/http://rudocs.exdat.com/docs/index-179688.html Архівовано 16 листопада 2018 у Wayback Machine.] Степная культура как феномен самобытной цивилизации] // Мир образования – образование в мире. Научно-методический журнал. № 3 (15), 2004
    • Budagov B. The Great Silk (Carawan) Way/ Science without borders. Volume 3. 2007/2008 //International Academy of Science H&E. Innsbruck – 2009. ISSN 2070-0334 ISBN – 978-9952-451-04-7
    • Карабулатова И. С. [[https://web.archive.org/web/20131102030217/http://usfiles.us.szc.pl/pliki/plik_1352282427.pdf#page=117 Архівовано 2 листопада 2013 у Wayback Machine.] Homo interculturalis на сломе эпох]// HOMO COMMUNICANS II: человек в пространстве межкультурной коммуникации. Щецин, 2012 ISBN 978-83-934141-4-7
    • Халипаева И. А. Мифология и тенгрианская религия древних тюрков [ 13 липня 2019 у Wayback Machine.]// Научный вестник столицы. 2012, № 10 -11
    • Масаев М. В. Невидимая структура символа (философско-исторический аспект) // ”Гілея (науковий вісник)": Збірник наукових праць. - К., 2009. Випуск 22
    • Масаев М. В. Крест как символ парадигмального образа эпохи христианской цивилизации // Культура народов Причерноморья. 2004, № 56.
    • Илимбетова А. Ф. Люди – потомки змей в религиозно-мифологических воззрениях башкир [ 20 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Материалы II Форума гуманитарных наук «Великая Степь». – Астана: Гылым. 2017
    • Помырляну Н. А. К вопросу становления и проявления тенгрианства как ранней монотеистической религии тюркоязычных народов Евразийского континента [ 26 квітня 2018 у Wayback Machine.] // Гуманитарные и социальные науки. 2007, №4
    • Кузьменко В. В., Щербина Т. П. Всесвітня історія та міжнародні відносини // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету, 2010 , вип. XXVIII
    • Файзуллин Г. Г., Сатаров Э. И. Правовые основы института татарских мурз и дворян в постсоветской Росии: история и современность //Татарские мурзы и дворяне: история и современность. Сборник статей. Выпуск 1. – Казань: Институт истории им. Ш. Марджани АН РТ, 2010. С. 34 [[https://web.archive.org/web/20201124061902/http://www.tataroved.ru/publicat/murzi/Faiz_Sattarov.pdf Архівовано 24 листопада 2020 у Wayback Machine.]]
    • Амирханов Р. Х. Родословная Амирхановых//Татарские мурзы и дворяне: история и современность. Сборник статей. Выпуск 1. – Казань: Институт истории им. Ш. Марджани АН РТ, 2010. С. 230 [[https://web.archive.org/web/20201124064943/http://www.tataroved.ru/publicat/murzi/Amirhanov3.pdf Архівовано 24 листопада 2020 у Wayback Machine.]]
    • Шергенг Н.А., Баширов Т.А. Понятие «право» и понятие «закон» в древнерусском сознании // Современные наукоемкие технологии. – 2005. № 3
    • Саламзаде Э. Визуальный язык в глобальном мире [ 2 жовтня 2017 у Wayback Machine.] //Культура на рубеже XX – XXI веков: глобализационные процессы. СПб.: - Нестор-История, 2009. С. 621 - 624
    • Нугманов Р. Г. Размышления о пророке Кавсере из коранических текстов //Вестник Казанского государственного университета культуры и искусств. 2014, № 2
    • Герайзаде Л. З. Религиозная символика в творчестве О. Сулейменова и М. Аджи // Международный научно-теоретический журнал. Б., 2008, № 6 (66) [[https://web.archive.org/web/20170413223149/http://philology.bsu.edu.az/ru/content/_docent_kafedri_942 Архівовано 13 квітня 2017 у Wayback Machine.]]
70. . См. наприклад:
    • Чибилев А. А. Степная Евразия: региональный обзор природного разнообразия// Москва – Оренбург. 2017
    • Чибилев А. А. Картины природы степной Евразии^{[недоступне посилання]} Т.1. От предгорий Альп до Южного Урала // Оренбург, Институт степи Уральского отделения РАН. 2018.
    • Кузьмин С. Б. Палеоэкологические модели этноприродных взаимодействий^{[недоступне посилання]} // Новосибирск, Академическое издательство «Гео». 2011
    • Султангареева Р. А. Жизнь человека в обряде: фольклорно-этнографическое исследование башкирских семейных обрядов^{[недоступне посилання]}. — Российская Академия наук: Институт истории языка и литературы Уфимского научного центра. Уфа: Гилем, 2005 . ISBN 5-7501-0615-2
    • Шинаков Е. А. Образование Древнерусского государства: Сравнительно-исторический аспект^{[недоступне посилання]} – Брянск: Брянский государственный университет имени академика И. Г. Петровского, 2002. С. 21 – 22.
    • Алимгазинов К. Ш. Электронные источники по современной истории Казахстана: методология и методики анализа [ 17 травня 2017 у Wayback Machine.] – Алматы: Институт истории и этнологии им. Ч. Ч. Валиханова. 2011.
    • Егоров В. К. Философия культуры России: контуры и проблемы. – М., РАГС, 2002. С. 68 – 69.
    • Тагиров И. Р. История национальной государственности татарского народа и Татарстана. – Казань, Казанский государственный университет. 2000. Гл. 4.
    • Історія міста КиЕва з найдавніших часів до 2000 року. – Киів. Інститут історії України Національної Академії наук України. 2009.
    • Герайзаде Л. Мир Чингиза Айтматова. – Б.: Бийиктик. 2013
    • Гуцуляк О. Пошуки Заповітного Царства: Міф – Текст – Реальність. [ 7 серпня 2020 у Wayback Machine.] – Івано-Франківськ, 2007.
    • Кадыров А. М. Культурология. Мировая и отечественная культура: учебное пособие [ 23 листопада 2018 у Wayback Machine.] – Уфа, 2011. – 532 с. ISBN 978-5-94524-124-4
    • Гуцуляк О. Развитие евразийского мифологического образа Гер/Кер Кер-оглы – сына могилы и правителя Чамбули Мастон [ 23 січня 2020 у Wayback Machine.] // Мировоззрение населения Южной Сибири и Центральной Азии в исторической ретроспективе. Выпуск 4. – Барнаул: Издательство Алтайского государственного университета. 2010
    • Медведко Л. И. Россия, Запад, Ислам: «столкновение цивилизаций»? М., 2003.
    • Жетписбаева Б. А. Древнетюркская литература: Учебник. [ 19 лютого 2020 у Wayback Machine.]– Алматы. 2006.
    • Абдакимов А. История Казахстана: с древнейших времен до наших дней: Учебное пособие. – Алматы. 2003.
    • Амрахов М. И. Возникновение государственности и формы землевладения у тюрков. Учебное пособие. [ 17 липня 2019 у Wayback Machine.] – Баку, 2011. С.6.
    • Кокумбаева Б. Д. Культурология тенгрианского искусства [ 26 листопада 2019 у Wayback Machine.]// Учебное пособие. – Павлодар: Павлодарский государственный педагогический институт. 2012
    • Акишев А.А. Инсебаев Т.А., Азербаев А.Д., Дауенов Е.Н., Сметова А.Т. Очерки колонизации Павлодарского Прииртышья царской Россией. Учебно-методическое пособие. – Павлодарский государственный университет им. С. Торайгырова. Павлодар: КЕРЕКУ, 2008. ISBN 9965-583-61-7
    • Арын Р.С., Иренов Г.Н. Этнополитология: учебное пособие. // Павлодарский государственный университет им. С. Торайгырова. ─ Павлодар: ЭКО, 2008. ISBN 9965-08-323-1:900.88
    • Касымбеков М.Б., Пралиев С.Ж., Жампеисова К.К. и др. Мәнгілік Ел. Учебник для вузов. – Алматы: Ұлағат, 2015 – 336 с. – ISBN 978-601-298-356-2 [10] [ 31 березня 2020 у Wayback Machine.]
    • Тулешов В. Азиатский путь: история XXI века. - Алматы. 2010
71. Баширов Т. А. Социально-философские аспекты становления и развития российского правосознания [ 11 листопада 2018 у Wayback Machine.]// Автореферат диссертации. – Уфа,2005
72. Капицын В. М.' Политическая идентификация как механизм институционализации политического участия [ 12 березня 2019 у Wayback Machine.] // Автореферат диссертации. — Москва , 1999
73. "Азизова Г. Р." Христианство в Дагестане: история и современность [ 29 березня 2019 у Wayback Machine.] // Автореферат диссертации. Махачкала. 2001. Махачкала
74. См. наприклад:
    • Фортунатов В. В. Отечественная история: Учебное пособие для гуманитарных вузов. – СПб.: Питер, 2009. С. 58
    • Фортунатов В. В. Отечественная история: Учебное пособие для технических вузов . – СПб.: Питер, 2006. С. 70
    • Федько Р. А. Отечественная история: учебно-методический комплекс для всех специальностей [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]. 2-е изд., перераб. и доп.// – Башкирская Академия государственной службы и управления при Президенте республики Башкортостан – Уфа: БАГСУ, 2008
    • Учебно-методический комплекс по дисциплине «История Средних веков» // Уральский государственный педагогический университет. Екатеринбург, 2010
    • Абдуллаев Н.А. , Нурышев Г.Ж. , Ерниязов Д.К., Кожакметова Г.К., Есеналина Ж., Шинтемирова А. Учебно-методический комплекс «История Казахстана» [ 5 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Актюбинский государственный педагогический институт. – Актобе. 2005
    • Учебно-методический комплекс дисциплины «Культурология» — Астана: Высшая школа экономики, бизнеса и социальных наук. Казахский гуманитарно-юридический университет. 2011
    • Раздыкова Г. М. Методические рекомендации по изучению дисциплины «Сравнительная культурология»// Павлодарский государственный университет им. С. Торайгырова
    • Учебно-методический комплекс дисциплины «История Казахстана» [ 17 вересня 2012 у Wayback Machine.] Кафедра истории Казахстана // Карагандинский государственный технический университет
    • Уразова С. А. История мировых религий. Методические указания к спецкурсу^{[недоступне посилання]} // Пензенский государственный университет
    • Аллабердина Г. И. История России: Учебно-методический комплекс. // Для студентов специальности «История». — Сибай, 2010. 67 с. Сибайский институт (филиал Башкирского государственного университета)
    • Шубин Е.А., Закиров И.М., Абдрашитов Ю.Ф. Отечественная история. Учебно-методический комплекс для студентов юридического факультета // Академия труда и социальных отношений. Башкирский институт социальных технологий. – Уфа, 2007.
    • Программа дисциплины «История Татарстана»^{[недоступне посилання]}. Направление подготовки «История». Квалификация выпускника – бакалавр // Казанский (Приволжский) федеральный университет – Казань. 2012
    • Учебно-методический курс «Политическая мысль Казахстана» для студентов 2 курса специальности 050502 - «Политология» [ 9 січня 2015 у Wayback Machine.]// Учебно-методические материалы в Казахстане
    • Программа дисциплины «Мифология города: казус Казани»^{[недоступне посилання]}. Направление подготовки «История». Профиль подготовки: История России: социокультурные и этнополитические исследования. Квалификация выпускника – магистр. //Казанский (Приволжский) федеральный университет – Казань. 2012
    • Заболотный В. М. [[https://web.archive.org/web/20180827195612/http://elibrary.bsu.az/books_200/N_77.pdf Архівовано 27 серпня 2018 у Wayback Machine.] Древние языки и культуры. Учебно-методический комплекс] // Московский государственный университет экономики, статистики, информатики. Кафедра лингвистики и межкультурной коммуникации
    • Кадыров А. М., Коровина С. В., Кропачев А. И., Феклина О. Б., Шаяхметова А. М., Ширяев Л. А. Методические указания по курсам «Культурология и русский язык», «Культурология»/ План семинара 9 // Уфимский государственный авиационный технический университет. Кафедра истории Отечества и культурологи
    • Джагфаров Н.Р., Утегалиева А.Ж., Кабдушев Б.Ж. Методические указания к семинарским занятиям для студентов 1 курса очной формы обучения всех специальностей. История Казахстана [ 25 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Алматинский университет энергетики и связи – Алматы. 2012
    • Типовая учебная программа «История» [ 14 січня 2020 у Wayback Machine.] // Министерство образования и науки Республики Казахстан – Алматы, 2016
    • Мамедов Ф.Т. Культура управления. Опыт зарубежных стран [ 6 грудня 2019 у Wayback Machine.] // Учебное пособие – Баку: Апостроф. 2013
75. Мурад Аджи [ 14 лютого 2019 у Wayback Machine.] // Türkologiya. 2018, №2. С. 136
76. Фёдорова Л. В. Третья Международная научно-практическая конференция «Тэнгрианство и эпическое наследие народов Евразии: истоки и современность» [ 6 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Новые исследования Тувы. 2011, №2 – 3
77. Аджиев А. М. Ай ванна най, дэсэм. Фольклор в трудах Мурада Аджи. [ 10 січня 2019 у Wayback Machine.] — Вестник тюркского мира. 2017, №1.
78. Ерохина Е. А. Коллективная память в этническом самосознании горноалтайской молодёжи // Социология образования. 2010, № 1
79. См. наприклад:
    • Асанова З. Р. Основные источники исследований по этнопедагогике крымских татар//Педагогічний дискурс. Вып. 15. 2013
    • Борликов Г. М. [[https://web.archive.org/web/20181116120123/http://rudocs.exdat.com/docs/index-179688.html Архівовано 16 листопада 2018 у Wayback Machine.] Степная культура как феномен самобытной цивилизации]// Мир образования – образование в мире. 2004, №3.
    • Ултургашева Н. Т. Национально-культурные традиции коренных народов Кузбасса – основа этнокультурного образования и воспитания // Ученые записки Научно-исследовательского института прикладной культурологии. Т. 2. – Кемерово: Кемеровский государственный университет культуры и искусств. 2006. С.86
    • Хайруддинов М. А., Асанова З. Р. История становления и развития этнопедагогики крымскотатарского народа [ 31 березня 2020 у Wayback Machine.]//Этнопедагогика: история и современность. Материалы Международной научно-практической конференции. Мозырь, 17-18 октября 2013 г. – Мозырь: МГПУ им. И. П. Шамякина. 2013
80. Сапарова Ю. А. Между Европой и Азией [ 26 березня 2020 у Wayback Machine.] // Вестник Московского государственного университета культуры и искусств. 2014, № 2 (58)
81. Меметов А. М. Участие киммерийцев и скифов в этногенезе крымских татар^{[недоступне посилання]} // Ученые записки Таврического национального университета им В.И. Вернадского. 2014. Т. 27, №3. С. 3 – 4
82. Елисеев Г. А. Выдумки, ложь. Великая Степь [ 14 червня 2020 у Wayback Machine.] // Русское Средневековье.— М.: Восток, 1999
83. Бисенбаев А. К. Центральноазиатский феномен фольк-хистори [ 30 березня 2018 у Wayback Machine.] // Другая Центральная Азия.— Алматы: Аркасс, 2003
84. Петров В. Б. История о квазиистории [ 13 червня 2020 у Wayback Machine.] // Найдыш В. М., Наука и квазинаучные формы культуры.— М.: МПУ Сигналъ, 1999
85. См. наприклад:
    • Володихин Д. Феномен Фольк-Хистори [ 9 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Скепсис. 1999, № 5.
    • Володихин Д. «Новая хронология» как авангард фольк-хистори [ 9 січня 2020 у Wayback Machine.] // Новая и новейшая история. 2000, №3
    • Юрченко И. Ю. Проблема этноидентификации северокавказского казачества в интерпретации новейшего неопантюркизма в произведениях Мурада Аджи (Аджиева М. Э.) [ 6 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Наше Отечество. Страницы истории. Сборник научных трудов. Выпуск 5. — М., 2009.
    • Юрченко И. Ю. Казачество как феномен в жанре «фолк-хистори» постсоветской псевдоисториографии // Сборники конференций НИЦ «Социосфера», 2012.— № 15.
    • Петров В. Б. История о квазиистории [ 13 червня 2020 у Wayback Machine.] // Найдыш В. М., Наука и квазинаучные формы культуры.— М.: МПУ Сигналъ, 1999
    • Петров А. Перевернутая история. Лженаучные модели прошлого [ 9 січня 2020 у Wayback Machine.]// Новая и новейшая история. 2004, №3
    • Олейников Д. Книга – Полынь [ 10 серпня 2020 у Wayback Machine.]// Володихин Д., Елисеева О., Олейников Д. История России в мелкий горошек. – М.: ЗАО «Мануфактура», ООО «Издательство „Единство“». 1998
    • Гаджиев М. С., Кузнецов В. А., Чеченов И. М. Мифы о «великих предках» // История в зеркале паранауки: Критика современной этноцентристской историографии Северного Кавказа. – М.: Ин-т этнологии и антропологии РАН им. Н. Н. Миклухо-Маклая. 2006
86. Перевалов С. М. Восстание дилетантов: российская историография на рубеже веков [ 27 грудня 2021 у Wayback Machine.] // Вестник Владикавказского научного центра, 2002. Т. 2. № 4
87. Мурад Аджи о своих сокровищах [ 6 серпня 2020 у Wayback Machine.]//Мир Азербайджана, 2017, октябрь
88. Бейненсон И. Талисман слова [ 10 січня 2019 у Wayback Machine.] — Вестник тюркского мира. 2017, №1. С. 75
89. Олейников Д. Книга – Полынь [ 10 серпня 2020 у Wayback Machine.] (Глава «Зоологический национализм»)// Володихин Д., Елисеева О., Олейников Д. История России в мелкий горошек. – М.: ЗАО «Мануфактура», ООО «Издательство „Единство“». 1998
90. Гусейнов А. А. В «координатах добра» [ 10 січня 2019 у Wayback Machine.] — Вестник тюркского мира. 2017, №1
91. Ильхам Алиев принял дагестанского писателя Мурада Аджи // ИА REGNUM, 9.08.2005
92. Аспандиярова А. Книга, которая должна была появиться раньше //Казахстанская правда, 17.08.1999
93. Тагиров Э. Р. Янтарное руно в тюркском мире. Слово о Мураде Аджи [ 10 січня 2020 у Wayback Machine.]// Литературная Россия, 26.12.19, №48