Історія освоєння мінеральних ресурсів Індії Печерний буддистський храм висічений в скельному моноліті V ст АджантаЗалізн

Історія освоєння мінеральних ресурсів Індії

Печерний буддистський храм, висічений в скельному моноліті (V ст.), Аджанта

Перші мідні знаряддя зустрічаються на території Індії наприкінці IV тис. до РХ (Белуджистан, долина Інду). Широке застосування мідних виробів відносять до Харапської цивілізації (XXIV — XVI ст. до РХ). В цей час родовища мідних руд розроблялися в Раджастхані, Пенджабі, передгір'ях Гімалаїв. Олов'яні руди разом зі срібними добували в Кулу. Недостатня кількість олова призвела до поширеного видобутку свинцю, цинку, арсену (для виробництва неолов'яних бронз) в Пенджабі та Південному Раджастхані. У другій половині II тис. до РХ розроблялися мідні родовища в районах сучасних Біхара та Орісси.

Залізні руди почали видобувати на межі III та II тис. до РХ з родовищ у передгір'ях Гімалаїв і Центральної Індії. На початку нової ери індійська сталь експортувалась навіть в країни Середземномор'я. Яскравою пам'яткою індійської металургії є 7,25-метрова колона з нержавіючого заліза в Делі (імовірно 415 р. по Різдву), а також залізні балки (довжиною 6 м) в багатьох храмах початку нашої ери.

У I тис. до РХ широко використовувалося золото для прикрас і як платіжний засіб. Згідно з Геродотом індійські сатрапії платили Ахеменидській імперії щорічну данину золотом, яке видобували з розсипних родовищ Центральної Індії.

Одним з найпоширеніших напрямків давнього індійського гірництва був видобуток дорогоцінних каменів: алмази (територія сучасних штатів Мадг'я-Прадеш, Голконда — див. зокрема Копальня «Панн»), агати, смарагди (Раджастхан), рубіни й сапфіри (Джамма і Кашмір). Експорт був таким значним, що в Древньому світі індійськими називали всі камені, привезені зі Сходу.

Для будівництва розробляли вапняк, мармур, пісковик, глини. З другої половини I тис. до РХ починається масштабне будівництво в скельних масивах підземних храмів, причому мистецтво обробки каменя досягає шедеврів (Махабаліпурам, Карлі, Аджанта, Кайласа Натха та ін.). Одна з технологій передбачала вирубування храмів в скельному моноліті зверху — вниз. Так було споруджено грандіозний «Храм на кам'яних слонах» (Кайласа). Будівельний колодязь мав розміри 100 на 60 м та глибину 30 м.

У I тис. по РХ і в Середньовіччі видобували руди міді (Раджпутан), заліза, (Центральна Індія), свинцю й цинку (Тараграські рудники), а також — золото і срібло (за грецьким істориком Ктесієм). Селітру (для виробництва пороху) розробляли в Гуджараті, Бенгалії, Біхарі. До вичерпання родовищ алмазів (кінець XVII ст.) продовжувався їх масштабний видобуток. З XVIII ст. починається розробка вугілля (Раніганджа), а в XIX ст. в Бенгалії створюється потужна вугледобувна компанія «Bengal coal compani».

У XIX ст. за допомоги англійців закладені основи металургійної галузі на кам'яновугільному коксі. В середині XIX ст. будуються великі кар'єри з видобутку вапняку (Ассам, [Пенджаб], Мадрас), мармуру (Банкур). З 1880 р. видобувають слюду (Біхарський слюдоносний район), а також алмази, корунд, магнезит, арсенові руди, графіт, гіпс. З 1890 р. почали видобувати нафту (родовище Дигбой в Ассамі).

У 1900 р. видобуток вугілля склав 6 млн т.

В сучасній Індії розвідані значні запаси руд заліза, алюмінію, титану, рідкісних металів, слюди. У її надрах є також родовища нафти, вугілля, руд золота, міді, свинцю і цинку, бариту, флюориту, графіту, кіаніту, гіпсу, солей, фосфатів, дорогоцінних каменів (алмазів, смарагдів, аквамаринів, сапфірів та ін.). В кінці XX ст. в гірничій галузі зайнято близько 1 млн чол. Основна продукція — кам'яне вугілля з Біхару, Мадхья-Прадеш і Західної Бенгалії, нафта з Ассама і Гуджарата (де розробляються також шельфові родовища), залізняк з Біхару, Орісси і західної Махараштри, а також вапняк. Індія входить до числа провідних світових продуцентів залізної, хромової та марганцевої руд, слюди і магнезиту. Видобуток руд міді, свинцю і цинку забезпечує потреби країни лише частково. В структурі гірничодобувної промисловості переважає паливно-енергетична галузь (близько 60 %), гірничорудна складає третину, решта — гірничохімічна промисловість.

Підготовку кадрів гірничо-геологічного профілю здійснюють в Індійській школі гірничої справи (1926 р.), а також в Османському і Пунському університетах, в Кхарагпурському технологічному інституті. У багатьох університетах країни працюють спеціальні відділення геології і гірництва. Слід відзначити історичний внесок Азійського товариства Бенгалії (Калькутта, 1784 р.), яке започаткувало гірничу науку й геологічні дослідження в Індії.

Див. також ред.

Джерела ред.

Білецький В. С., Гайко Г. І. Хронологія гірництва в країнах світу. — Донецьк : Донецьке відділення НТШ : Редакція гірничої енциклопедії : УКЦентр, 2006. — 224 с.
Гайко Г.І., Білецький В.С. Історія гірництва: Підручник. - Київ-Алчевськ: Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", видавництво "ЛАДО" ДонДТУ, 2013. - 542 с.