Музична імпровізація (від лат. improvisus — непередбачений) — створення музичного твору без попередньої підготовки, експромт.
Імпровізації належить вагоме місце в народній музичній творчості, де інструменталісти та співаки розвивають наспіви під час виконання. Імпровізація була також поширена в концертній практиці 18 століття у вигляді сольних каденцій, фантазій, хоральних обробок тощо.
У 20 столітті імпровізація є обов'язковим компонентом мистецтва джазу, коли музика створюється безпосередньо в процесі виконання. Імпровізація характерна для архаїчного джазу та новоорлеанського стилю, де домінувала спільна імпровізація корнетиста, кларнетиста і тромбоніста. В чиказькому стилі імпровізації була сольною, а згодом, у зв'язку з розвитком свінгу відійшла на другий план. У традиційному джазі імпровізація близька до варіаційної та спирається на мелодичний матеріал, а в сучасному джазі — на акордову структуру. Для фрі-джазу характерною є довільна, часто колективна імпровізація.
Джерела Редагувати
- Линас Виляудас. Импровизация и музыкальная эстетика // «Экзотика» (Москва). — №2 (1994). — С. 58-60.(рос.)
- Юрій Юцевич. Музика: словник-довідник. — Тернопіль, 2003. — 404 с. — ISBN 966-7924-10-6. (html-пошук по словнику, djvu)
Посилання Редагувати
- Імпровізація // Українська музична енциклопедія. У 2 т. Т. 2. [Е – К] / гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 205-207.