Імператор Інґьо́ (яп. 允恭天皇, いんぎょうてんのう, інґьо тенно; 376 (?) — 8 лютого 453) — 19-й Імператор Японії, синтоїстське божество. Роки правління: грудень 412 — 8 лютого 453.
| Імператор Інґьо | |
|---|---|
| яп. 允恭天皇 | |
| Народився | 376 |
| Помер | 8 лютого 453 |
| Країна | Японська Держава |
| Діяльність | правитель |
| Знання мов | японська |
| Посада | імператор Японії |
| Рід | Імператорський дім Японії |
| Батько | Імператор Нінтоку |
| Мати | Імператриця Іванохіме |
| Брати, сестри | Princess Kusaka no hatabihime no Himemikod, Prince Suminoe no Nakatsud, Prince Ookusakad, Імператор Рітю і Імператор Хандзей |
| У шлюбі з | Oshisaka no Ōnakatsu no Himed |
| Діти | Принц Кінаші но Кару, Prince Sakai no Kurohikod, Імператор Анко, Princess Karu no Ōiratsumed, Prince Yatsuri no Shirahikod і Імператор Юряку |
|
Життєпис ред.
451 року відправив посольство до китайської держави Лю Сун (в тамтешніх джерелах Інґьо названо Цзі). Було встановлено політичні та культурні відносини з імператором Вень-ді. Японські посли привезли до Японії календар юаньцзялі, який отримав назву генкарекі. З цього часу починається так звана точна хронологія панування японських імператорів.
Після смерті 453 року Інґьо почалася запекла боротьба між кланами Кацурагі (Кадуракі) та Хегурі (Пегурі). Перший підтримував офіційного спадкоємця Кару, а другий — Анко. Зрештою перемогу здобув останній.
Цікавинка ред.
Єдиний з імператорів, хто взяв в наложниці власну доньку Кару-но (відому також як Ото-піме або Сотопосі-но опокімі), оскільки остання офіційно була верховною жрицею. Щоб приховати цей зв'язок її було оголошено молодшою сестрою імператриці Осікако-но Онакацу-хіме, яка насправді була матір'ю Кару-но.
| Це незавершена стаття про Японію. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Примітки ред.
- Усі дати подані за європейським календарем.
Джерела та література ред.
- 『新編 日本史辞典』 (Нове видання. Словник історії Японії) / 京大日本史辞典編纂会. — 東京: 東京創元社, 1994. — P.1057—1058.
- 『歴代天皇全史―万世一系を彩る君臨の血脈』 (歴史群像シリーズ (69)) (Вся історія Імператорів Японії — монархічне генеалогічне дерево безперервної лінії. Серія «Історичні портрети»). — 東京: 学研, 2003.
- Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: «Аквілон-Прес», 1997.
Посилання ред.
- (яп.)