Едуард Костянтинович Ізотов (нар. 11 листопада 1936 — пом. 8 березня 2003) — радянський актор театру і кіно. Заслужений артист Російської Федерації (1999).
| Ізотов Едуард Костянтинович | |
|---|---|
| Эдуард Константинович Изотов | |
| Дата народження | 11 листопада 1936 |
| Місце народження | Суразький район, Вітебська область, Білоруська РСР, СРСР |
| Дата смерті | 8 березня 2003 (66 років) |
| Місце смерті | |
| Поховання | Хімкінське кладовищеd |
| Громадянство | СРСР |
| Alma mater | Всеросійський державний інститут кінематографії (1959) |
| Професія | актор |
| Кар'єра | 1959—1997 |
| Нагороди | |
| IMDb | ID 0412762 |
Біографія Редагувати
Едуард Ізотов народився 11 листопада 1936 року в Суразькому районі Вітебської області Білоруської РСР в сім'ї військовослужбовця. Батько — Ізотов Костянтин Йосипович (1905—1968), мати — Ізотова Ганна Йосипівна.
У 1954 році Едуард Ізотов вступив на акторський факультет ВДІКу, який закінчив у 1959 році (майстерня Володимира Бєлокурова).
Дебютом Едуарда Ізотова в кіно стала зіграна ним головна роль Чаликова у фільмі «У степовій тиші» (1959) режисера Сергія Казакова.
Найяскравішою роботою актора, що принесла йому всенародну популярність і любов глядачів, виявилася роль Івана у фільмі «Морозко» (1964) режисера Олександра Роу..
Ще близько двадцяти років після цієї ролі Едуард Ізотов активно знімався в кіно, але в 1983 році трапилася біда: разом з дружиною, Іриною Ладиженською, він був затриманий у кафе «Ліра» на Пушкінській площі в центрі Москви при здійсненні валютної операції — обмін невеликої суми доларів на рублі (не вистачало грошей на добудову дачі). В ті часи за Кримінальним кодексом мінімальний термін за «валютні махінації» становив три роки. Незважаючи на клопотання відомих акторів — Марини Ладиніної, Олега Стриженова, Людмили Хитяєвої, Миколи Рибникова, Алли Ларіонової, Тетяни Конюхової, Інги Будкевич, Лариси Лужиної — Ізотов і Ладиженська отримали тюремний термін.
Трирічне перебування в ув'язненні негативно вплинуло на психіку і здоров'я актора. Вже в 1988 році стався перший інсульт, а потім вони пішли один за іншим (всього їх було п'ять). Ізотов продовжував працювати в Театрі кіноактора, але в 1997 році, після четвертого інсульту, він став втрачати пам'ять і забувати текст. Тому з творчістю довелося попрощатися. Після цього послідувала низка операцій (гроші на них давали друзі — Борис Хмельницький, Сергій Никоненко, Олександр Панкратов-Чорний, Олександр Абдулов). Хвороба прогресувала; Ізотов вже не міг самостійно пересуватися, насилу говорив, періодично не впізнавав близьких. Останні півроку життя він провів у закритому психоневрологічному пансіонаті.
8 березня 2003 року актор помер у московській лікарні. Похований на Хімкинському кладовищі в Підмосков'ї.
Родина Редагувати
Першою дружиною Едуарда Ізотова з 1956 по 1980 роки була його однокурсниця — відома радянська і російська актриса театру і кіно Інга Будкевич, яка відома своїми ролями у фільмах-казках Олександра Роу «Вогонь, вода і… мідні труби» та «Варвара-краса, довга коса», а також комедії Максима Руфа «Сварка в Лукашах».
Дочка від шлюбу з Інгою Будкевич — відома радянська і російська акторка кіно Вероніка Ізотова (народилася в 1960 році).
Внучка — Діна Бубенцова (нар.. 1984).
Друга дружина — Ірина Борисівна Ладиженська (1939 — 4 березня 2018 року), з 1962 по 1986 роки — редактор кіножурналу «Фітіль», з 1986 по 1992 роки — заступник художнього керівника Театру Кіноактора, а з 1993 року її діяльність була присвячена Фестивальному руху.
Робота в театрі Редагувати
- «Цілуй мене, Кет!», постановка режисера Давида Ливньова — Фред
- «Лихо з розуму», постановка режисера Е. Гараніна — полковник Скалозуб
Фільмографія Редагувати
Акторські роботи Редагувати
- 1959 — «У степовій тиші» — Чалик
- 1960 — «Сильніше урагану» — Євген Морозенко
- 1961 — «Перші випробування» — Андрій Лобанович (головна роль)
- 1962 — «Звільнення на берег» — Борис, однокурсник Жені
- 1962 — «Привіт, діти!» — піонервожатий
- 1964 — «Морозко» — Іван
- 1965 — «26 бакинських комісарів» — Іван Васильович Малигін
- 1967 — «Людина в зеленій рукавичці» — Федір Ковелло
- 1968 — «Щит і меч»
- 1968 — «Вогонь, вода та... мідні труби» — гармоніст
- 1969 — «Ехо далеких снігів»
- 1970 — "Звільнення. Вогняна дуга "- Олексій Берест
- 1970 — «Морський характер» — Гущин
- 1970 — «Море у вогні» — епізод
- 1971 — «Кінець Любавіних» — Гринька
- 1971 — «Конкурс триває» — Йоганн Себастьян Бах
- 1971 — «За річкою — межа» — капітан Олександр Долгов
- 1972 — "Звільнення. Останній штурм "- Олексій Берест
- 1973 — «Людина в штатському»
- 1973 — «Сімнадцять миттєвостей весни» — ад'ютант Гітлера
- 1974 — «Велике протистояння» — Арсеній Валер'янович
- 1976 — «Дивитися в очі»
- 1976 — «Слово для захисту» — Аркадій Степанович
- 1977 — «Міміно» — Володимир Миколайович, командир екіпажу
- 1978 — «Ралі» — керівник групи
- 1978 — «Отець Сергій» — адвокат на Масниці
- 1979 — «Поема про крила» — підданий царя
- 1980 — «Служачи Батьківщині» — Драймонд
- 1981 — «Фронт в тилу ворога» — член Ставки
- 1984 — «Час бажань» — Олег Іванович, начальник Лобанова
- 1986 — «Випробувачі» — режисер
- 1990 — «Арбатський мотив» — гість, що оглядає квартиру
Документальне кіно Редагувати
- 1983 — «Георгій Мілляр» — Едуард Ізотов
Озвучення Редагувати
- 1960 — «Капітан» — Рінальдо
- 1962 — «Королева Шантеклера» — Федеріко де ла Торре
- 1962 — «300 спартанців» — Гідарн
- 1963 — «Людина з Ріо» — професор Каталан
- 1964 — «Вінету - вождь апачів» — Діксон
- 1966 — «Самозванець з гітарою» — композитор
- 1966 — «Анжеліка і король» — Ракоці
- 1973 — «Тривала розплата» — Занджір
- 1973 — «Вершник без голови» — Моріс Джеральд
- 1978 — «Дізнання пілота Піркса» — 1-й пілот Джон Калдер
- 1978 — «Смерть на Нілі» — Ендрю Пеннінгтон
- 1979 — «Китайський синдром»
- 1979 — «Ритми пісень» — Сарга
- 1980 — «Абдулла» — офіцер
- 1981 — «Невдахи» — КОСТАЛ, капітан поліції
- 1982 — «Ганді»
- 1982 — «Любовний недуга» — Вікрам Сингх
- 1982 — «Тисяча мільярдів доларів»
- 1987 — «Містер Індія» — містер Уолкотт, Теджена
- 1987 — «Танцюй, танцюй» — пан Сінгх
- 1988 — «Вирок» — Рандхір Сінгх
Примітки Редагувати
- ↑ . // Сайт Kinopoisk.ru. Архів оригіналу за 22 квітня 2015. Процитовано 6 квітня 2015.
- ↑ . // Сайт Russia-Kino.ru. Архів оригіналу за 13 квітня 2015. Процитовано 6 квітня 2015.
- . // Сайт Telespektakli.ru. Архів оригіналу за 12 квітня 2015. Процитовано 6 квітня 2015.
- ↑ Полина Иванушкина. Любовь Иванушки. Она спасала его и от сумы, и от тюрьмы, но болезнь оказалась сильнее // Аргументы и факты : газета. — 2013. — № 21 (1698) за 22 мая (24 октября). — С. 62. з джерела 23 серпня 2020. Процитовано 13 вересня 2020.
- . Архів оригіналу за 16 червня 2020. Процитовано 13 вересня 2020.
- ↑ Наталья Мурга (10 листопада 2012). . Экспресс-газета. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 6 квітня 2015.
- . // Сайт Russia-Kino.ru. Архів оригіналу за 13 квітня 2015. Процитовано 6 квітня 2015.
Посилання Редагувати
- Едуард Ізотов [ 11 лютого 2009 у Wayback Machine.] на сайті «КиноПоиск»
- Едуард Ізотов [ 27 листопада 2020 у Wayback Machine.] на сайті «Актори радянського і російського кіно»
- Едуард Ізотов [ 22 квітня 2021 у Wayback Machine.] на сайті «Рускино»
- Едуард Ізотов [ 7 березня 2016 у Wayback Machine.] у фільмі «Морозко»
- Едуард Ізотов [ 27 грудня 2011 у Wayback Machine.] на сайті «Як вони померли»
