Єропкін Петро Дмитрович (24 червня 1724, Москва, Російська імперія — 7 лютого 1805, там же) — російський воєначальник Семирічної війни, генерал-аншеф (1786), московський головнокомандувач.
| Єропкін Петро Дмитрович | |
|---|---|
| Народження | 1724 |
| Смерть | 1805 Москва, Російська імперія |
| Звання | генерал-аншеф |
| Війни / битви | Семирічна війна |
| Рід | Єропкіни |
| Нагороди | |
| Єропкін Петро Дмитрович у Вікісховищі |
Біографія ред.
Походив з дворянського роду Єропкіних. Син ризького віцегубернатора Дмитра Федоровича Єропкіна. Почав кар'єру ад'ютантом свого батька, коли той служив московським обер-комендантом.
Із 1758 року — бригадир. Учасник Семирічної війни. Відзначився під час битви при Пальцигу 23 липня 1759 року, командуючи кирасирською бригадою. За цю битву був нагороджений орденом Святої Анни 1-го ступеня і 6000 рублів. У 1761 році брав участь в облозі та взятті фортеці Кольберг, під кінець війни отримав звання генерал-поручника.
Після завершення Семирічної війни командував Воронезьким піхотним, а потім Троїцьким кирасирським полком. З 1765 року — сенатор, з 1769 року — начальник Головної соляної контори.
У 1771 році через епідемію чуми у Москві відбувся так званий «чумний бунт». Імператриця Катерина II відправила Єропкіна навести в місті порядок. Єропкін жорстко придушив заворушення, хоча і був поранений у сутичці з бунтівниками. За наведення порядку в Москві був нагороджений орденом Андрія Первозванного і отримав звання дійсного таємного радника. Однак, Єропкін був незадоволений цим цивільним званням і в 1774 році вийшов у відставку.
У 1786 році знову повернувся на службу. З 28 червня 1786 по 19 лютого 1790 року — московський головнокомандувач (генерал-губернатор). За час перебування Єропкіна на цій посаді в Москві було побудовано Московський водовідвідний канал, збільшено чисельність поліції у місті, покращено постачання продовольства.
З 1790 року — у відставці. Жив і помер у Москві.
Військові звання ред.
- Бригадир (1758)
- Генерал-майор (1759)
- Генерал-поручник (1762)
- Генерал-аншеф (переведений з дійсного таємного радника, 1786)
Нагороди ред.
- Орден Андрія Первозванного (1771)
- Орден Святого Олександра Невського (1762)
- Орден Святої Анни 1 ступеня (1759)
- Орден Святого Володимира 1 ступеня (1788)
Примітки ред.
Джерела ред.
- Балязин В. Императорские наместники первопрестольной: 1709—1917. — М.: Изд-во Тверская, 13, 2000. — С. 191.
- История Москвы (под ред. М. М. Горинова). Том 3. М., 1997. Стр. 112.
- Біографія [ 10 січня 2022 у Wayback Machine.]