Су-11 — радянський одномоторний надзвуковий всепогодний (винищувач-перехоплювач). Разом з ракетою став першим в СРСР авіаційним комплексом перехоплення, які мають на озброєнні ракети з (ГСН) двох типів — пасивну інфрачервону та напівактивну радіолокаційну. Разом з (Су-9) ці перехоплювачі склали основу (ППО СРСР) до заміни їх в 70-х роках більш довершеним (Су-15).
Су-11 | |
---|---|
Су-11 | |
Призначення: | (винищувач-перехоплювач) |
Перший політ: | 25 грудня 1958 |
Прийнятий на озброєння: | 1958 |
Знятий з озброєння: | На даний час |
Період використання: | 1958 — 1965 |
На озброєнні у: | СРСР |
Розробник: | (Сухой (компанія)) |
Виробник: | (ДКБ Сухого) |
Всього збудовано: | 108 |
Екіпаж: | 1 особа |
Максимальна швидкість (МШ): | 2 340 км/год |
Довжина: | 18.23 м |
Висота: | 4.70 м |
(Розмах крила): | 8.54 м |
Площа крила: | 26.2 м² |
(Споряджений): | 12 674 кг |
Тяга (потужність): | 1 × 6 800 |
Тяга (форсажна): | 1 × 10 100 |
Гарматне озброєння: | Ракета «повітря — повітря»: 2 К-8М (АА-3) . |
| |
Су-11 у Вікісховищі |
Розробка
Винищувач-перехоплювач Су-11 спочатку створювався як ще одна модифікація базового літака (Т-3). Після невдачі зі спробою установки на досвідчених літаках (РЛС) типу Алмаз, в кінці 1957-го в (ДКБ-51 П. О. Сухого) розглядалися нові варіанти компонувань перехоплювача, як по встановлюваному (БРЕО), так і за складом озброєння. РЛС типу ЦД-30 розробки ДКБ-1 вдалося досить вдало закомпоновано в носовій частині фюзеляжу (Т-3). Правда, при серійному заводі № 339 (розлобили з середини 50-х виробництво РЛС типу Сокіл для (Як-25) М) існувало ДБК-339, головний конструктор якого, Г. М. Кунявській, вирішив модернізувати базову РЛС з метою поліпшення її характеристик. Проміжний варіант, що отримав позначення «Сокіл-2», призначався для установки на перехоплювачі Як-27К. Нова станція продовжила 'пташину' серію назв, отримавши кодове позначення 'Орел'.
Ракети РС-2УС змінили на Р-8. Для компенсації збільшеного аеродинамічного опору використовували більш модифікований двигун АЛ-7Ф-2 з більшою тягою.
Держвипробування проводилися в два етапи. На першому, триватиме з 12 листопада 1959 р. по 7 квітня 1960 р., за скороченою програмою була виконана оцінка комплексу з ракетою К- 8М з . З березень а по квітень ( 1960-го) були виконані доопрацювання і з 26 квітня літак був переданий на другий етап випробувань, який завершився 8 червня 1961 р. На цьому етапі основна увага приділялася бойового застосування комплексу, відпрацюванні РЛС і ракет К-8М при реальних перехопленнях. Всього, в ході спільних випробувань, на літаках було виконано 475 польотів, а разом з заводським етапом випробувань — понад 700.
Влітку ( 61-го) відбулася і перша офіційна прем'єра літака: в липні літак, пілотований Е. С. Соловьевим, взяв участь у повітряному параді в (Тушино). Ще до закінчення випробувань, вже в листопаді ( 60-го), держкомісія визнала можливим дати попередню рекомендацію про запуск нового літака в серію. Правда рішення про серійне виробництво було прийнято лише через рік — в листопаді (1961 рік) а в лютому ( 62-го) комплекс Т-3-8М був офіційно прийнятий на озброєння. Урядовою постановою літаку було присвоєно офіційне позначення — Су-11, всьому комплексу — Су-11-8М
Виробництво
Запуск Су-11 в серію здійснювався в Новосибірськ е, де новому літаку привласнили власний, внутрішньозаводської індекс: «виріб 36». Планом передбачалося, що Су-11 плавно змінить ( Т-3) на стапелях заводу починаючи з 2-го кварталу (1962 рік) а. На цей рік поряд з випуском останніх 120 шт. Т-3 було записано про ізводство 40 шт. Су-11 і 15 машин (Як-28) П. Перший серійний екземпляр літака був вирячені із складального цеху у червні і благополучно облітаний в серпні. Але 31 жовтня сталася трагедія. При здавальному випробуванні Су-11 загинув льотчик-випробувач В. М. Андреев, який брав участь до цього в держвипробувань літака і добре знав машину. Це була перша катастрофа на Су-11, але наслідки її були сумні для літака, так як ще більш зміцнили в сумнівах щодо нового літака керівництво авіації ППО. Усі наступні розгляди з цілком законними вимогами замовника про підвищення надійності літака були лише виправданням для вирішення про скорочення плану виробництва Су-11: з (1963 рік) а переорієнтували на випуск (Як-28) П (внутрішньозаводської індекс «виріб 40») як основної продукції. Тим не менш, заділ для виробництва Су-11-х на заводі був досить великий, і було вирішено все ж не викидати його на смітник, а будувати літаки (правда, в набагато меншій кількості) і після доопрацювань передавати їх авіації військ ППО. На початку (1963 рік) а ВПС передало ДБК кілька серійних машин для проведення доробок по підвищенню надійності і протягом ( 1963) — ( 64 рр. .) на них була виконана велика програма доводочних і контрольних випробувань. В результаті, до середини (1964 рік) а, перші серійні літаки були, нарешті, передані в стройовій полк ППО, що базувався під Астраханню. Перші 6 машин пішли з заводу в травні, а до кінця літа полк був повністю переозброєний на Су-11 і з вересня тут почалися військові випробування літака.
Програма виробництва Су-11 передбачала закінчення випуску літака в (1964 рік) у, але реально останні машини завод випускав вже на початку ( 1965-го). Всього було зібрано 108 машин, тобто майже в 10 разів менше, в порівнянні з ( Т-3).
Конструкція
Су-11 являє собою виконаний за класичною схемою среднеплан з трикутним крилом тонкого ламінарного профілю і стрілоподібним хвостовим оперенням. Механізація крила, як і у літака (Су-7), складається з щілинних закрилків, розташованих в околофюзеляжних частинах і елеронів (на зовнішніх частинах крила). Фюзеляж літака виконаний згідно з правилом площ. Кабіна пілота, розташована в носовій частині, обладналася катапультованим кріслом класу 0-0. Ліхтар кабіни краплеподібної форми зрушується назад. Він виступає за обводи фюзеляжу, що забезпечує прекрасний огляд пілоту. Хвостове оперення літака складається з класичного вертикального і керованого горизонтального оперення. На кілі під кермом напрямку розташований контейнер гальмівного парашута, а перед хвостовим оперенням на фюзеляжі знаходяться чотирьохсекційних гальмівні щитки. Літак оснащувався тристійковим шасі з одинарними колесами. Головні стійки вбираються в крило, передня — вперед у фюзеляж. Для приводу керуючих поверхонь застосовуються незворотні гідропідсилювачі. На літаку застосований лобовий надзвуковий повітрозабірник, регульований за допомогою рухливого центрального конуса, в якому розташовувалася антена .
Тактико-технічні характеристики
Технічні характеристики
- (Екіпаж): 1 пілот
- (Довжина): 18.23 м
- Розмах (крила): 8.54 м
- (Висота): 4.70 м
- Площа крила: 26.2 м ²
- (Кут стрілоподібності) по передній крайці:
- Нормальна злітна маса: 12 674кг
- (Максимальна злітна маса): 13 990
- Маса палива у внутрішніх баках: 3440 кг
- Обсяг паливних баків: 2 × 600 л
- Силова установка: 1 × АЛ-7Ф-2
- Бесфорсажна (тяга): 1 × 6800 кгс
- (Форсажна) тяга: 1 × 10 100 кгс
Льотні характеристики
- Максимальна швидкість: 2 340км / г на 12 000 м
- Практична дальність:
- без ПТБ: 1 350 км
- з ПТБ: 1 800 км
- (Практична стеля): 18 000 м
- (Швидкопідйомність): 1800 м/хв
- Длина разбега: 1 200 м
- Длина пробега: 1 250 — 1 250 м (без тормозного парашюта)
Озброєння
- Стрілецько-гарматне: 2х КПК-23
- Бойове навантаження: 1000 кг
- Керовані ракети: (ракети «повітря-повітря»):
- 2 До-8М (АА-3)
Посилання
- Су-11 на Куточку неба
- Російська сила
- Воєнтур[недоступне посилання з травня 2019]
Література
- Якубович Н. Пілотована ракета. Про модифікаціях перехоплювача Т-3 Т-47 Су-11 // (рос.) — М, 1999 .. — № 9. — С. 6-8. — ISSN 0130-2701
Це незавершена стаття з авіації. Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її. |
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет