| Ця стаття містить перелік посилань, але походження тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність внутрішньотекстових джерел-виносок. (квітень 2023) |
Стереотаксична хірургія (або стереотаксис[джерело?], від грецьк. рух в просторі) є малоінвазивним методом хірургічного втручання, коли доступ здійснюється до цільової точки всередині тіла або товщі тканин якого-небудь органу з використанням просторової схеми за попередньо розрахованими координатами по тривимірній декартовій системі координат.
В сучасній хірургії стереотаксис застосовується основним чином в нейрохірургії головного мозку, коли вимагається виключна точність доставки інструменту хірургічного впливу (біопсії, деструкції чи стимуляції) в попередньо визначену зону крізь товщу мозку без небезпеки пошкодження критичних для здоров'я та життя пацієнта структур.
Метод стереотаксису був винайдений в 1908 році двомя дослідниками з Лондонської Університетської клініки нейрохірургом Віктором Хорслі та інженером Робертом Кларком. Апарат Хорслі-Кларка застосовувався для експериментальних операцій на тваринах (доступ до зубчастого ядра в мавп) та використовував для розрахунку тривимірну систему координат. Вдосконалений в 1930-му році апарат Хорслі-Кларка був визнаний стандартом стереотаксису для експериментальних операцій на тваринах і дотепер використовується в багатьох лабораторіях по дослідженню функції центральної нервової системи.
Використання апарату Хорслі-Кларка для операцій на мозку людини було пов'язано з рядом труднощів. Причиною цьому служить велика варіабельність відповідності між формою черепа та геометрією головного мозку. Використання точок-орієнтирів тільки на анатомічних утвореннях черепа давало значну похибку методу. Завдяки використанню контрастної радіографії мозку (див. також: пневмоенцефалограма, вентрикулографія) стало можливим визначати точки-орієнтири в товщі тканин мозку. Перші операції на головному мозку людини проводились по маркерних точках, в якості яких виступали шишкоподібна залоза та отвір Монро. Згодом до них додались передня і задня щілини, які стали найбільш часто використовуваними орієнтирами.
Див. також ред.
Література ред.
- Horsley V, Clarke RH. The structure and function of the cerebellum examined by a new method. Brain 1908;31:45-124. doi: 10.1093/brain/31.1.45
- Handbook of Stereotactic and Functional Neurosurgery. Edited by Michael Schulder, New Jersey Medical School, Newark, New Jersey, U.S.A. Associate editor Chirag D. Gandhi, Mt. Sinai School of Medicine, NewYork, New York, U.S.A. ISBN 0-8247-0720-6