Головна Віленська школа (Szkoła Główna Wileńska) — вищий навчальний заклад в Вільні кінця XVIII століття — початку XIX століть; спадкоємиця заснованої у 1579 році єзуїтської Академії та університету та попередниця заснованого у 1803 році Імператорського (Віленського університету), зіграла важливу роль у розвитку освіти, науки і культури Литви та Білорусі.
Історія
Після скасування в (1773) році (ордена єзуїтів) належана їм Віленська Академія та університет були при діяльній участі колишнього єзуїта, математика та астронома (Мартина Почобута-Одляницького) реорганізовані в Головну школу Великого князівства Литовського (Schola Princips Magni Ducatus Lithuaniae) (1780). У її ведення передавалися всі навчальні заклади краю. Після розділів Речі Посполитої вона була перейменована в 'Головну Віленськую школу':
У (1797) році імператор (Павло I) відвідав Вільно, оглянув у подробиці головну школу та доручив князю (Рєпніну), Віленського генерал-губернатору, потурбуватися складанням нового статуту для управління Головної школи та підвідомчими їй училищами.
У розробці статуту брав діяльну участь (Мартин Почобут-Одляницький). За Головною віленській школою збереглися права установи, керівного навчальними закладами Литви та Білорусі, та доходи поіезуітскіх маєтків. У школі з'явилася кафедра витончених мистецтв на чолі з живописцем (Франциском Смуглевичем) та було посилено викладання хімії. Ректором до 1799 року залишався (Мартин Почобут-Одляницький). Його змінив правознавець і економіст (Єронім Стройновський).
При (Мартині Почобуту-Одляницкому) з'явилися кафедра образотворчого мистецтва, університетський ботанічний сад, в (1781) році був заснований медичний факультет. З його ініціативи були запрошені відомі вчені.
- прибулий з Варшави правознавець та економіст (Єронім Стройновський) (Hieronim Stroynowski; (1752)—(1815)), з 1780 року професор природного права, автор трактату „Nauka prawa przyrodzonego, politycznego, ekonomiki politycznej i prawa narodów“ ((1785)), з 1799 року ректор, а пізніше єпископ віленський ((1814)—(1815));
- французький та лікар (Jean Emanuel Gilibert; (1741)—(1814)); прибувши з (Гродно) у (1781) році, він вже у (1783) році був змушений покинути Вільнюс через конфлікт з клерикальними колами, в який була втягнута та його дружина;
- німецька натураліст (Йоганн Георг Адам Форстер) (Johann Georg Adam Forster; (1754)—1794), займав кафедру (природознавства) в (1784)-(1787) роках.
У (1781) році в будівлі на Замковій вулиці (ниніPilies g. 22) була заснована Медична колегія Головної школи, яка вважається першим медичним вищим навчальним закладом в Литві. Професор у дворі Медичної колегії у (1782) році заснував (ботанічний сад) та оранжерею. Вони займали площу близько 300 метрів2, на якій росло понад 2 тисячі рослин. Ботанічний сад у добрих умовах діяв тут до (1797) року.
Викладали також інші відомі вчені — вихованець Головної школи, (Станіслав Боніфацій Юндзілл)(Stanisław Bonifacy Jundziłł; (1761)—1847), польський математик (Franciszek Narwojsz; (1742)—(1819)) та багато інших.
З (1797) року професором хімії був (Анджей Снядецький) (Jędrzej Śniadecki; 1768—(1838)).
В (1789)—1794 військову інженерію та картографію в Литовській школі інженерного корпусу при Головній школі викладав архітектор (Вавжинець Ґуцевич) (Wawrzyniec Gucewicz; (1753)—1798), її професор з (1793) року; пізніше, після придушення (повстання 1794 року), викладав також у (1797)-1798 роках. Його учень (Міхал Шульц) (Michał Szulc; (1769)—1812) закінчив Головну школу у (1788) році зі ступенем доктора філософії та в (1797) році став ад'юнктом професора, пізніше — професором і очолив кафедру архітектури.
Вчений-гігієніст (Август Бекю) (August Ludwik Bécu; 1775—(1824)) закінчив навчання в Головній школі зі ступенем доктора філософії ((1789)), пізніше отримав ступінь доктора медицини ((1793)) та з (1797) року читав курси патології, терапії, фармацевтики, фізіології.
Серед вихованців Головної школи також військовий інженер та архітектор, історик і дослідник литовської міфології (Теодор Нарбут)(Teodor Narbutt; (1784)—(1864)), у 1799-1803 роках навчався в ній інженерній справі;
Підписаним 4 ((16)) квітня 1803 року (імператором) (Олександром I) актом Головна Віленська школа перетворюється на імператорський (Віленський університет).
Примітки
- . Вильно // Живописная Россия. Отечество наше в его земельном, историческом, племенном, экономическом и бытовом значении. Под общей редакцией П. П. Семенова, вице-председателя императорского Русского географического общества. Том третий. Часть первая. Санкт-Петербург — Москва: Издание книгопродавца-типографа М. О. Вольфа, 1882. С. 154.
- Мысліцелі i асветнікі Беларусі: Энцыклапедычны даведнік. Мінск: Беларуская Энцыклапедыя, 1995. . С. 213.(біл.)
- Vilniaus universiteto botanikos sodas [ 28 вересня 2007 у Wayback Machine.](лит.)
- Vilniaus universiteto Botanikos sodui — 225 [ 22 вересня 2007 у Wayback Machine.](біл.)
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет