Skid Row (походить від назви району в Лос-Анджелесі, де мешкають переважно безхатченки) — американський рок-гурт, який грає в стилі глем-метал. Гурт засновано в 1986 році в Томс Рівер, штат Нью-Джерсі. Гурт був комерційно успішним наприкінці 1980-х та на початку 1990-х років через свої перші два альбоми: Skid Row (1989) та Slave to the Grind (1991), який став мульти-платиновим, сягнувши першого місця на Billboard 200. Третій альбом Subhuman Race (1995) був також тепло вшанований критиками, але не зміг повторити успіху своїх попередників. На той період гурт складався з басиста Рейчела Болана, гітаристів Дейва Сабо та Скотті Хілла, барабанщика Роба Аффузо й фронтмена Себастіана Баха. Гурт продав 20 мільйонів альбомів по всьому світу до кінця 1996 року. Гурт розпадався в 1996, та у 2001 возз'єднався. Skid Row були одною з останніх hair-metal команд, які побували на зоряних верхівках перед тим, як рок-сцену накрила хвиля гранжу.
Skid Row | |
---|---|
Основна інформація | |
Жанр | хард-рок глем-метал хеві-метал |
Роки | 1986 — 1996 1999 — тепер. час |
Країна | США |
Місто | Нью-Джерсі |
Лейбл | Atlantic Records, SPV |
Склад | Рейчел Болан Дейв Сабо Скотті Хілл Роб Хаммерсміт Ерік Грьонвал |
www.skidrow.com | |
| |
Skid Row (хеві-метал-гурт) у Вікісховищі |
Після заміни Баха на Джонні Солінгера та Аффузо на Філа Варона в 1999 році, Skid Row випустила альбоми Thickskin (2003) та Revolutions per Minute (2006), які були доволі негативно прийняті. У 2015 році Skid Row оголосили, що їхні з Солінгером шляхи розійшлися. У той самий день Болан і Сабо заявили, що Тоні Харнелл, що раніше співав у TNT, став їхнім новим вокалістом. Через вісім місяців, однак, Харнелл також покинув гурт. У 2017 році ЗіПі Терта було названо офіційним вокалістом, після того, як він провів рік як гастролюючий член гурту.
Історія Редагувати
Ранні роки (1986—1988) Редагувати
Skid Row було створено на початку 1986 року в Томс Рівер, штат Нью-Джерсі. Ідея створення проєкту належала басисту Рейчелу Болану й гітаристу Дейву Сабо на прізвисько «Снейк». Через газетні об'яви Рейчел та Снейк знайшли собі компаньйонів: гітариста Скотті Хілла й барабанщика Роба Аффузо. Була одна проблема — знайти вокаліста. На короткий термін фронтменом гурту був Метт Феллон, але після того, як хлопці надибали на весіллі у рок-фотографа Марка Вайса співаючого 18-літнього Себастіана Б'єрка на прізвисько Бах, екс-антраксівця було відразу виставлено за двері. Бах приєднався до гурту на початку 1987 року й Skid Row почали давати концерти у клубах по всій східній частині Сполучених Штатів.
Сабо був приятелем Джона Бон Джові та встиг пограти з ним в Bon Jovi, перш ніж його замінив гітарист Річі Самбора. Дейв і Джон домовилися, якщо один з них сягне успіху в музичному бізнесі, то мав би допомагати другу. Сталося так, що молодий, вродливий й талановитий канадець Себастіан Бах вже був пов'язаний контрактом, а його менеджер вимагав непомірні відступні. У Skid Row таких коштів не було, та ситуацію вирішив Джон Бон Джові, який врятував свого старого товариша. Бон Джові не тільки «викупив» Б'єрка, але й допоміг гурту із записуванням першої платівки. Менеджер Bon Jovi Док МакГі розшукав Skid Row, та забезпечив угоду з Atlantic Records у 1988 році. Skid Row записала свій дебютний альбом в Royal Recorders в Лейк Женева, штат Вісконсін, з продюсером Майклом Вагенером. Перш ніж випустити альбом, керівництво заплатило 35 000$ гітаристу Гері Муру за право називатися Skid Row, бо гурт з такою назвою вже колись існував.
Skid Row (1986—1988) Редагувати
Дебютний альбом Skid Row, який вийшов у 1989 році, розташувався на шостій позиції в чартах Billboard. Завдяки хіт-синглам «18 and Life» та «I Remember You» диск швидко набув платинового статусу, а пісня «Youth Gone Wild» стала гімном американської молоді тих часів. Гурт отримав доступ на великі майданчики й з успіхом провів світове турне. Проте колектив залишався в центрі уваги не тільки завдяки своїй музиці, але й скандалам, більшість з яких провокував фронтмен гурту. Особливого галасу викликали два інциденти: коли в вокаліста жбурнули з натовпу скляною пляшкою, розбивши йому голову, й він стрибнув зі сцени, внаслідок чого постраждала фанатка; й коли Бон Джові вимагав повернення вкладених в гурт коштів.
Великий прорив Skid Row зробили у 1989 році під час їх виступу на Фестивалі Миру у Москві, на одній сцені разом з Mötley Crüe, Bon Jovi, Cinderella, Scorpions, Ozzy Osbourne, Парк Горького. Вони виступили перед радянською 75-тисячною аудиторією, справляючи враження, проте шоу в Японії було ще більш ядерним.
Після 17 місяців нескінченних поїздок гурт відчув, що бензин для угару скінчився. Вони відіграли 300 концертів, а тепер хотіли повернутися до нормального життя на якийсь час. Вони вирішили зробити домашнє відео для своїх фанатів, які нетерпляче чекали на вихід другого альбому. «Oh Say Can You Scream» вийшло в 1990 й містило море веселих сцен з турне й сценічних виступів. Більшу частину другої половини 1990-го вони записували другий диск, який жадала почути юрба шанувальників.
Skid Row перетравили усе негаразди й в 1991 році видали другий альбом, який звучав значно потужніше попередника. Попри відсутність так званих «радіо-хітів», Slave to the Grind піднявся на саму верхівку Billboard 200 й перетнув платиновий рубіж. На диску були представлені пісні авторства Рейчела й Девида «Снейка», але на цей раз приклався й Себастіан «Бах» Б'єрк. Альбом містив рубаючий[що?] матеріал, а саме «Monkey Business», «The Threat» й три зворушливі балади: «Quicksand Jesus», «In The Darkened Room», «Wasted Time», в яких йшлося про довіру, інкрустовані чудовими гітарними партіями від Скотті Хілла. Злетівши так високо, музиканти опинились збентеженими відсутністю нових ідей.
Щоб якось заповнити виниклу паузу, у 1992 році вони випустили міні-альбом B-Side Ourselves з каверами Ramones, Judas Priest, Jimi Hendrix, Rush та Kiss. Крім того, члени команди зайнялися різними сайд-проектами, а основному гурту приділяли мало уваги. Того часу гурт почав втрачати своїх фанатів через зростаючі хвилі популярності гранжу, коли Nirvana почала штурмувати світові сцени у 1992. Skid Row затихли, очікуючи, поки це нове віяння вичерпається, та навіть подумували про розпуск команди. За іронією долі Nirvana в 80-х декілька раз виступала під назвою Skid Row.
У 1993 були зроблені ще два відео. «Roadkill» було аналогічне першому домашньому відео, а «No Frills» скоріш являла собою класику жанру, з відеокліпами на пісні типу «Slave to the Grind» і «Wasted Time».
Нарешті, у 1995 Skid Row випустили свій третій альбом, який попри засилля «альтернативи» попав до національного Топ 40. Деякі пісні з Subhuman Race стали хітами, проте широкого визнання платівка все ж не набула. Продюсував диск відомий Боб Рок, який працював з Metallica, та звучання пісень доволі відрізнялося від попередніх робіт. Деякі вважають, що це найважча платівка, оскільки містить в собі такі речі як «Bonehead», «Subhuman Race», «Frozen», а також має лише одну баладу «Breakin’ Down», яка стала саундтреком до фільму «Пророцтво». Того самого року також вийшла live-версія альбому під назвою «Subhuman Beings on Tour». Тим часом напруженість в колективі зростала, як наслідок вокаліст грюкнув дверима. Формально Skid Row ніхто не розпускав, а решта вчотирьох намагалася досягти успіху з новим вокалістом Шоном Маккейбом під назвою Ozone Monday. Однак цей альянс не відбувся й гурт набув більш-менш робочої форми коли в складі з'явився Джонні Солінгер. З його приходом команда повернулася до нормального гастрольного графіка, а у 2003 році випустила новий альбом. У 2006 році гурт випускає наступного повноформатника під назвою Revolutions per Minute у тому ж складі.
Учасники гурту Редагувати
Склад Редагувати
- Рейчел Болан — бас-гітара, бек-вокал (1986—дотепер)
- Дейв Сабо — ритм-гітара, соло-гітара, бек-вокал (1986—дотепер)
- Скотті Хілл — ритм-гітара, соло-гітара, бек-вокал (1987—дотепер)
- Роб Хаммерсміт — барабани (2010—дотепер)
- Ерік Грьонвал[en] — вокал (2022—дотепер)
Колишні учасники Редагувати
- Мет Феллон — вокал (1986—1987)
- Джон Ратковські-мол. — барабани (1986—1987)
- Джим Юхас — ритм-гітара (1986—1987)
- Роб Аффузо — барабани (1987—1998)
- Себастіан Бах — вокал (1987—1996)
- Чарлі Міллз — барабани (1999—2000)
- Філ Верон — барабани (2000—2004)
- Тімоті Дідуро — барабани (2004)
- Дейв Гара — барабани (2004—2010)
- Джонні Солінгер — вокал (1999—2015)
- Харнел, Тоні — вокал (2015)
- ЗіПі Терт — вокал (2017—2022)
Часова шкала Редагувати
Дискографія Редагувати
- Skid Row (1989)
- Slave to the Grind (1991)
- B-Side Ourselves (1992)
- Subhuman Race (1995)
- 40 Seasons — The Best of Skid Row (1998)
- Thickskin (2003)
- Revolutions per Minute (2006)
- United World Rebellion — Chapter 1 (2013)
- United World Rebellion — Chapter 2 (2014)
- The Gang's All Here (2022)
Примітки Редагувати
Посилання Редагувати
- Офіційний сайт [ 29 серпня 2018 у Wayback Machine.]
- Skid Row на Encyclopaedia Metallum [ 23 березня 2010 у Wayback Machine.]