? Горлиця султанська | ||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Біологічна класифікація | ||||||||
| Macropygia doreya Bonaparte, 1854 | ||||||||
Підвиди | ||||||||
| (Див. текст) | ||||||||
Посилання | ||||||||
|
Горлиця султанська (Macropygia doreya) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae). Мешкає в Індонезії та Папуа Новій Гвінеї. Султанська горлиця раніше вважалася конспецифічною з тонкодзьобою горлицею.
Опис ред.
Довжина птаха становить 35-37 см, з яких від 17 до 19 см припадає на хвіст. У самців верхня частина тіла сіро-коричнева, обличчя рожевувате, тім'я зеленувате. Крила темно-коричневі. Нижня частина тіла руда, поцяткована темними горизонтальними смужками. Кінчики пер на крилах і хвості темно-руді.
Підвиди ред.
Виділяють сім підвидів:
- M. d. doreya Bonaparte, 1854 — захід Нової Гвінеї і острови Папуа;
- M. d. balim Rand, 1941 — долина Балієм[en] (північ Нової Гвінеї);
- M. d. albiceps Bonaparte, 1856 — північні Молуккські острови;
- M. d. atrata Ripley, 1941 — острови Тоґіан[en];
- M. d. sanghirensis Salvadori, 1878 — острови Сангіхе[en] і Талауд[en];
- M. d. albicapilla Bonaparte, 1854 — Сулавесі і сусідні острови;
- M. d. sedecima Neumann, 1939 — острови Сула[en].
Поширення і екологія ред.
Султанські горлиці живуть в тропічних лісах і чагарникових заростях. Зустрічаються поодинці, парами або невеликими зграйками до 8 птахів. Живляться переважно плодами. Гніздо являє собою масивну платформу, зроблену з гілок і ліан. В кладці 1 яйце.
Примітки ред.
- Macropygia doreya у базі Avibase.
- Ng, E.Y.X.; Eaton, J.A.; Verbelen, P.; Hutchinson, R.O.; Rheindt, F.E. (2016). Using bioacoustic data to test species limits in an Indo-Pacific island radiation of Macropygia cuckoo doves. Biological Journal of the Linnean Society 118 (4): 786–812. doi:10.1111/bij.12768.
- Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). . World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 19 жовтня 2021. Процитовано 22 листопада 2021.
Джерела ред.
- Bruce M. Beehler, Thane K. Pratt: Birds of New Guinea; Distribution, Taxonomy, and Systematics. Princeton University Press, Princeton 2016, ISBN 978-0-691-16424-3.
- David Gibbs, Eustace Barnes und John Cox: Pigeons and Doves. A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001, ISBN 90-74345-26-3.
- Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde – Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld-Hannover 1996, ISBN 3-7944-0184-0.
| Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |