Фіксизм — науковий напрямок в геології, згідно з яким континенти є фіксованими і стоять на одному місці з часу їх утворення в давнині; головною причиною тектонічних деформацій вважаються вертикальні переміщення. Протиставляється мобілізму.
Фіксизм прийшов на зміну гіпотезі контракції, заснованої на положенні про перевагу в розвитку земної кори горизонтально спрямованих сил. Він базується на уявленнях про первинність вертикальних коливальних рухів і вторинності горизонтальних.
Великий внесок у розвиток фіксизму внесли вітчизняні геологи й тектоністи: О. П. Карпінський, О. П. Павлов, А. Д. Архангельський, М. М. Тетяєв й інші. Очевидно, першою, найбільш представницькою гіпотезою фіксизму можна вважати хвильову гіпотезу гравітаційної диференціації глибинної речовини Землі, що відбуває в процесі його геохімічної еволюції. Автор гіпотези – голландський геолог Р. В. ван Беммелен включив у поле дії фіксизму всю планету, починаючи з розвитку геосинкліналей і кінчаючи формуванням материків й океанів. Послідовним представником цього напрямку у вітчизняній геології був В. В. Білоусов, що розвивав концепцію ендогенних режимів, засновану на нерозривному зв'язку процесів, що відбуваються в літосфері, із глибинними процесами; уявлення про те, що прояв конкретних ендогенних режимів визначаються взаємовідношенням астеносфери й літосфери й приводить до утворення великих тектонічних структур.
Література Редагувати
- Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2001—2004.
- Die Entwicklungsgeschichte der Erde. 6. Auflage. Werner Dausien Verlag, Hanau, ISBN 3-7684-6526-8, S. 235f.