Сіверя́ни ( сѣверѧне, сѣверо, сѣверъ, сѣверы) — союз (східнослов'янських) (племен), які жили в басейні річки (Десни) та над течіями річок (Сейму), (Сули), (Псла) і (Ворскли). Локалізовані на лівому березі (Дніпра) в нинішній (Чернігівщині), (Сумщині) й (Полтавщині), Брянщині та (Курщині). На правому березі (Десни) вони мешкали до річки (Снов), а далі вже були землі (радимичів).
Сіверяни | |
---|---|
Ареал | Україна, Росія |
Раса | (європеоїдна) |
Мова | Давньоруська мова: говори (Чернігово-Сіверщини) |
Релігія | Язичництво, Православ'я |
Згас | (1024) р. |
Головні міста сіверян: (Чернігів), Новгород-Сіверський, (Брянськ), (Стародуб), Глухів, (Путивль), (Курськ), (Рильськ), (Любеч), (Переяслав). З заходу сіверяни межували з (полянами) і (дреговичами), з півночі з (радимичами), (кривичами) і (в'ятичами), на півдні з (уличами).
Етимологія
(«Повість временних літ») зафіксувала не один, а кілька споріднених (етнонімів): «сѣверъ», «сѣверо», «сѣверы», «сѣверѧне»; останній найчастіше використовувався у фаховій літературі та був загальновизнаним наприкінці 1990-х-2000-х.
Згідно версії (В. Седова) формування історичних сіверян відбулося в процесі взаємодії прийшлого ранньослов'янського населення з автохтонами (Дніпровського) (Лівобережжя) — (балто)- й (іраномовними) племенами. В зв'язку з цим виникла гіпотеза, що спочатку назву «сѣверъ» мала локальна група населення, яка згодом була асимільована слов'янами, котрі перейняли й вихідний етнонім. Їй суперечить той факт, що етнонім «сѣверъ» відомий і на нижньому (Дунаї), в (Мезії). Місто (Севеж) (нім. Siewierz) столиця (Севежського князівства) відоме в (СілезіЇ). Окрім того, в топонімії Польщі представлені Siewiersk, Siewierska Góra, Małe/Wielkie Siewieruszki. У сучасній лінгвістиці вважається що термін «сѣверъ», як і низка інших племінних назв «Повісті временних літ» ((«поля»), («дерева») тощо), є одним з найбільш архаїчних слов'янських етнонімів, котрі сформувались у період, що передував розпаду (праслов'янської) спільноти (VI ст. н. е.) та представників окремих груп слов'янства.
Історія
Згідно літопису локалізуються «по Десне и по Семи, по Суле». Це підтверджується даними археології: окреслена область в основному збігається з ареалом (роменської культури) (VIII—XII ст.), слов'янська атрибуція якої не викликає сумнівів у фахівців.
Під час слов'янської колонізації розселялися із заходу на схід, через (Понемання), потім (Подвіння), ймовірно, разом з (кривичами), досягли верхів'їв (Двіни), (Волги), (Дніпра), звідти вийшли на постійний притулок на (Десні), (Сеймі), (Сулі).
У IX ст.-на поч. X ст платили данину (хозарам), від (884) східна частина керувалася з Києва: «иде Олегъ на сѣверяне, и побѣди сѣверяны, и възложи на нь дань легьку». (907) року, за князя (Олега) ((882)–(912) рр.), були повністю приєднані до Київської Русі. У IX — поч. X ст. брали участь у .
Княжий стіл на цих землях виник опісля конфлікту між синами (Володимира Святославича) — (Ярославом), який князював у Києві, й (Мстиславом) Тмутороканським, котрий 1024 р. захопив (Чернігів) і переміг брата в (битві під Лиственом).
Опісля (1024) р. назва «сіверяни» зникає з історичних джерел; вони влилися до складу (українського) і (російського народу) , однак залишилася назва (Сіверського князівства).
Востаннє сіверяни згадуються (літописом) під таким племінним ім'ям у (1183) році.
У джерелах XVI—XVII ст. в басейні (р. Сейму) згадується (етнографічна група) (севрюків), яких дехто вважає безпосередніми нащадками сіверян VIII-ХІІ ст. Від цього ж (етноніму) походять деякі географічні назви (Лівобережної України): Сіверія, Новгород-Сіверський, (Сіверський Донець), (Сіверська земля), (Сіверщина) тощо.
Археологія
(Археологи) вирізняють їхні кургани за спіралеподібними (скроневими кільцями). Разом з тим, вони багато в чому нагадують поховання Правобережжя Дніпра (простота костюму, півтораобертові перстеневі кільця). Археологічним відповідником сіверян є (волинцівська) з (черняхівською культурою), (роменська) (археологічні культури) лісостепового Лівобережжя Дніпра VIII-ХІІ ст.. Певний вплив на сіверян справила (алано)-(болгарська) (салтово-маяцька культура) басейну (Сіверського Дінця) (історичні (хозари)).
Суспільство
Головним заняттям сіверян було (хліборобство), (скотарство), (мисливство) і (рибальство).
Примітки
- Русина, 1998, с. 30-35.
- стор. 2824, том 8, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2000 р.
- …сѣдоша по Деснѣ и по Семи по Сулѣ и нарекоша Сѣверъ
- Котляр, 2013, с. 237, 250.
- (рос.) (Седов В. В.), Русский каганат IX века // [ru]» № 4, (1998). — С.12.
- (Наконечний Є. П.), «Украдене ім'я. Чому русини стали українцями» / Передмова Я. Дашкевича.— 3-є, доп. і випр. вид. — Львів, (2001). — 400 с.
Джерела та література
- Плахонін А.Г. Сіверяни // (Енциклопедія історії України) : у 10 т. / редкол.: (В. А. Смолій) (голова) та ін. ; (Інститут історії України НАН України). — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 572. — .
- (Енциклопедія українознавства) : Словникова частина : [в 11 т.] / (Наукове товариство імені Шевченка) ; гол. ред. проф., д-р (Володимир Кубійович). — Париж — Нью-Йорк : (Молоде життя), 1955—1995. — .
- («Літопис Руський»), м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., 591 с. —
- (Стецюк Валентин). «Дослідження передісторичних етногенетичних процесів у Східній Європі». Розділ IX. Східні слов'яни.
- (Русина, Олена) (1998). «Сіверська земля у складі Великого князівства Литовського» К., 1998. — 244 с. .
- Горленко В. П.
- Голубовський П. В. Сиверцы — Сивер — Северяне (рос.)
- (Котляр, Микола) (2013). Удельная раздробленность Руси – К.: Институт истории Украины, 2013. – 270 с.
Посилання
- Сіверяни // (Універсальний словник-енциклопедія). — 4-те вид. — К. : (Тека), 2006.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет