| Снітко Олег В'ячеславович | ||
|---|---|---|
| | ||
| Народився | 30 квітня 1928 Київ, Українська СРР, СРСР | |
| Помер | 14 квітня 1990 (61 рік) | |
| Країна | УРСР | |
| Національність | українець | |
| Діяльність | фізик | |
| Alma mater | Київський національний університет імені Тараса Шевченка | |
| Галузь | фізика напівпровідників і діелектриків | |
| Посада | директор Інституту фізики напівпровідників ім. В. Є. Лашкарьова НАН України в 1970—1990 роках | |
| Вчене звання | професор | |
| Науковий ступінь | доктор фізико-математичних наук | |
| Науковий керівник | Ляшенко Василь Іванович | |
| Членство | НАН України | |
| Нагороди |
| |
| академік АН УРСР |
Оле́г В'ячесла́вович Снітко́ (30 квітня 1928, Київ — 14 квітня 1990) — український радянський фізик, 1970 — доктор наук, 1971 — професор, 1973 — член-кореспондент АН УРСР, 1985 — академік АН УРСР, 1981 — лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки, 1983 — премії ім. акададеміка К. Д. Синельникова з фізики.
Життєпис ред.
Походить з родини військовослужбовця. В 1946—1951 роках навчається на фізичному факультеті у Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка, закінчив його за спеціальністю «фізика напівпровідників». Того ж року йде до праці у відділ фізики напівпровідників Інституту фізики АН УРСР. 1956 року успішно закінчує аспірантуру, до 1960 працює в тому ж інституті.
Важливість його робіт відзначав науковець Віктор Бонч-Бруєвич.
1957 року захищає кандидатську: «Вплив адсорбції молекул та зовнішнього електричного поля на фотопровідність напівпровідників».
Снітко був одним із засновників Інституту напівпровідників АН УРСР в 1960 році, очолює лабораторію фізики захисту поверхні напівпровідників.
В 1967—1970 роках працює на посаді заступника директора з наукової роботи.
1969 року захищає докторську дисертацію «Дослідження електрофізичних процесів на поверхні кремнію, германію та сульфіду кадмію при різних активних впливах», доктор фізико-математичних наук.
З 1970 року по 1990 працює директором Інституту напівпровідників ім. В. Є. Лашкарьова НАН України. Одночасно в 1970—1980 роках очолював інститутське відділення «фізика поверхні напівпровідників».
1971 року затверджений в званні професора — «фізика напівпровідників і діелектриків».
Його обрано академіком НАН України 28 березня 1985 року за спеціальністю: фізика.
В його творчому доробку більше 300 наукових праць, з них 7 у тому монографій; автор багатьох авторських свідоцтв.
Як педагог підготував 8 докторів та 35 кандидатів наук.
З Б. О. Нестеренком
- першими дослідили динамічні явища та фазово-структурні атомні перетворення на поверхні,
- висунуто ідею контрольованого створення поверхневих станів — шляхом поверхневого легування,
- отримано результати на гетеропереходах метал-напівпровідник типу Шотткі та у тонких плівках.
Із співробітниками відкрито ефект глибокого нерівноважного виснаження напівпровідника — під дією змінного електричного поля.
Був головою Наукової ради АН УРСР з проблеми «Фізика напівпровідників»,
- входив до складу Бюро Відділення фізики та астрономії АН УРСР,
- Наукової ради з проблеми «Фізика і хімія напівпровідників»,
- секції АН СРСР з проблеми «Фізика поверхні напівпровідників».
Входив до складу редакційних колегій журналів «Поверхня» та «Фізика і техніка напівпровідників».
Серед його учнів — Євген Венгер, Алла Климовська, Геннадій Колбасов, Володимир Лисенко, Євген Мацас, Віктор Міленін, Борис Нестеренко, Юрій Пасічник, Віктор Примаченко, Анатолій Саченко, Тамара Ситенко, Валерій Стерлігов, Валерій Тягай, Юрій Ширшов, Анатолій Шкребтій.
Нагороди ред.
Примітки ред.
Джерела ред.
- Інститут фізики напівпровідників ім. В. Є. Лашкарьова НАН України [ 20 січня 2015 у Wayback Machine.]
- Наукова школа О. В. Снітка [ 21 вересня 2016 у Wayback Machine.]
| Це незавершена стаття про українського науковця. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| Це незавершена стаття про фізика. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |