Смбат I (вірм. Սմբատ I) (890—близько 913) — цар Вірменії у 890–913/914 роках. Представник династії Багратідів.
| Смбат I вірм. Սմբատ I | ||
| ||
|---|---|---|
| 890 — 913/914 | ||
| Попередник: | Ашот I Великий | |
| Спадкоємець: | Ашот II Залізний | |
| Народження: | 850 Анійське царство, Вірменія | |
| Смерть: | 913 Алинджакала, Анійське царство | |
| Причина смерті: | обезголовлення | |
| Поховання: | Арцваніст | |
| Національність: | вірмени | |
| Релігія: | Вірменська апостольська церква | |
| Рід: | Багратіди | |
| Батько: | Ашот I | |
| Мати: | Katranide Id | |
| Діти: | Ашот, Абас | |
| Медіафайли у Вікісховищі |
Біографія ред.
Син Ашота I. Смбат I продовжив політику свого батька, зокрема, політику сильної централізованої влади. Розширив межі вірменської держави. Як і його батько, був визнаний Візантією як «архонт архонтів». Це свідчить про те, что Смбат мав домінантну владу відносно до решти правителів Закавказзя.
Владі Смбата I протистояв рід Арцруні, а арабський уряд робив усе, щоб завадити процвітанню сильної централізованої вірменської державності. Через це протистояння Смбату не вдалось завоювати Двін та проголосити його столицею. Не вдалось і покінчити з владою Арцруні у Васпуракані. Амір Азербайджану Юсуф ібн Абу Садж вирішив скористатись конфліктом Багратідів та Арцруні, і в нього вийшло перетягнути Арцруні на свій бік. 908 року він від імені каліфа, назло Багратідам, призначив Гагіка Арцруні царем і той вступив на вірменський трон. Проти Смбата були налаштовані й інші князі. Таким було становище у Вірменії, коли Юсуф зі своїм військом увійшов до Вірменії. Смбат I зі своїм невеличким загоном зачинився у «Синій фортеці», але після тривалої блокади був змушений здатись, зокрема тому, що інші вірменські князі залишили його. За наказом Юсуфа 914 року Смбату було відтято голову, а його тіло було розіп'ято на хресті у Двіні.
Примітки ред.
- ↑ V. Minorsky. Studies in Caucasian History. — CUP Archive, 1953. — С. 104.
- ↑ The Armenians in the Medieval Islamic World: The Arab Period in Armnyah Seventh to Eleventh Centuries — Seda Parsumean-Tatoyean, Seta B. Dadoyan; стор. 115
- ↑ Ованес Драсханакертці. гл. XXXI // Історія Вірменії. — Єр., 1986.
- Степаненко В. П. З історії вірменсько-візантійських відносин другої половини X—XI століття // Антична давнина й середньовіччя. — 1978. — Вип. 15. — С. 43—51.
Джерела ред.
М. Нерсісян. протиборство центральних князівств і нахарарств // Історія вірменського народу. — Єреван : Єреванський університет, 1985. — С. 154-155.(вірм.)