Сире́ни (грец. Σειρήνες, лат. Sirenes) — у давньогрецькій міфології — морські істоти, що уособлювали чарівну, але оманливу морську гладінь, під якою криються гострі скелі й мілини. Зображувались у вигляді напівжінок-напівптахів (у деяких джерелах вони напівриби-напівжінки), жили на казкових островах. Вони успадкували від батька Форкіса дику стихійність, а від матері-музи — божественний голос.
| Сирени | |
|---|---|
| | |
| Міфологія | Давньогрецька |
| Батько | Ахелой |
| Частина від | давньогрецька міфологія і Asturian mythologyd |
| Медіафайли у Вікісховищі |
У мікенських текстах є слово se-re-mo-ka-ra-a-pi, яке може означати «прикрашений головами сирен».
У переносному вживанні сирена — зваблива красуня, яка чарує своїм голосом.
Походження Редагувати
Батьком сирен вважали морського бога Форкіса, або вони — діти Ахелоя і однієї з муз: (Мельпомени, або Терпсіхори, або Калліопа), або дочки Стеропи або Геї, або дочки Форкіса і Кето.
Образ сирен Редагувати
Перші згадки про сирен знаходимо в «Одіссеї», де розповідається, ніби вони живуть на острові між землею Кірки та Скіллою і зваблюють усіх мореплавців. Подорожні, почувши спів сирен, забували про все на світі, не могли вже керувати кораблем, підпливали до чарівного острова й гинули («Одіссея», XII, 39 і наст.). Одіссей, пропливаючи повз той острів, заліпив вуха своїм супутникам воском, а себе наказав прив'язати до щогли. Так він став першою людиною, яка почула спів сирен і залишилася живою. У післягомерівських творах, таких, наприклад, як «Аргонавтика» Аполлонія Родоського, сирен зображено вродливими дівчатами з чарівливими голосами; своїми піснями вони присипляли подорожніх, а потім роздирали їх на частини й пожирали. Аргонавти врятувалися тільки тим, що Орфей відвернув їхню увагу звуками своєї пісні. За пророцтвом сирени мали загинути, коли хтось із подорожніх пропливе повз острів і не буде зваблений їхнім співом. Після того, як проплив корабель Одіссея (варіант: аргонавтів), сирени кинулися в море й перетворилися на скелі.
У післягомерівських переказах сирени поставали також як крилаті жінки з риб'ячими хвостами або з пташиним тілом і курячими ногами. Цей останній атрибут сирени дістали за велінням Деметри, розгніваної тим, що вони не допомогли Персефоні, коли її викрав Аїд (варіант: пташине тіло й курячі ноги вони попросили самі, щоб їм легше було шукати свою подругу Персефону). Батьком сирен вважали Форкія або Ахелоя, матір'ю — Стеропу, одну з муз (Мельпомену, Терпсіхору чи Калліопу) або Гею. За епосом, сирен було дві; пізніше називали трьох: Пейсіною, Аглаофу і Телксіепею (або Партенопу, Лігею й Левкосію). У південноіталійському місті Сурренті (в Кампанії) існував храм сирен, біля Неаполя показували гробницю Партенопи. Зображення сирен часто зустрічалися на епітафіях (тут вони вважалися захисницями від лиха).
В Київській Русі Редагувати
Ймовірно через запозичення з Візантії сирени проникають в культуру Київської Русі. Вони зустрічаються на прикрасах та в текстах книг.
Література Редагувати
- Словник античної міфології — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
- Кун М. А. Легенди і міфи Стародавньої Греції. — Тернопіль: АТ «Тарнекс», 1993. — С. 31.
- Замаровский Войтех. Боги и герои античных сказаний: Словарь: Пер. с чеш. — , М.: Республика, 1994. — 399 с.: ил. — ISBN 5-250-01575-1.
Посилання Редагувати
- Сирени // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1736-1737. — 1000 екз.
Примітки Редагувати
- Предметно-понятийный словарь греческого языка. Микенский период. Ленинград. 1985. с. 75, 140.
- Софокл, фр.861 Радт з невідомої драми
- Лікофрон. Олександра 722 та коментарі.
- Аполлоній Родоський. Аргонавтика IV 887
- Псевдо-Аполлодор. Міфологічна бібліотека I 7, 10
- 9. Історія української культури.. litopys.org.ua. Процитовано 13 серпня 2017.