| Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. (Березень 2010) |
Сечостатева система — система органів репродуктивної та сечовидільної систем, анатомічно, функціонально і ембріологічних пов'язаних між собою. Деякі органи сечостатевої системи виконують і репродуктивну, і сечовидільну функцію (наприклад, уретра у чоловіків).
7. наднирник
Судини: 8. ниркова артерія і вена 9. нижня порожниста вена 10. черевна аорта 11. загальна клубова артерія і вена
Інше: 12. печінка 13. товста кишка 14. таз
Загальні відомості Редагувати
Постійне виведення з організму продуктів розпаду і інших рідин здійснюється сечостатевою системою.
Сечостатевий апарат об'єднує дві системи органів (сечовивідну і статеву), які анатомічно і фізіологічно різні, але тісно пов'язані між собою топографічно, за своїм походженням і функціями (частково). Система сечовиділення складається з нирок, в яких утворюється сеча та з сечовивідних шляхів. Сечовивідна система забезпечує виведення з організму азотистих шлаків, рідини, регулювання АТ, об'єму циркулюючої крові, підтримання кислотно-лужної рівноваги і електролітного балансу в організмі.
Будова сечової системи Редагувати
Нирки розміщенні позаочеревно, по обидва боки хребетного стовпа, на рівні між XI — XII грудними і II — III поперековими хребцями, права — на один хребець нижче від лівої. Кожна нирка оточена жировою клітковиною і вкрита щільною оболонкою-капсулою. Нирки фіксуються в своєму ложі судинами, шаром позаочеревного жиру, нирковою фасцією, а також внутрішньочеревним тиском. При вдиху нирки в нормі зміщуються на 4-5 см вниз і легко доступні для пальпації. Над правою ниркою розташована печінка, над лівою — селезінка.
Нирка має бобовидну форму: вгнутий внутрішній край її обернений до хребта. У середині його є виїмка, що називається воротами нирки, через які проходять ниркові кровоносні судини (ниркові артерії, що відходять від черевної аорти; ниркові вени, які впадають у нижню порожнисту вену). Нирка складається з коркового і мозкового шарів: зовнішнього — кіркового і внутрішнього — мозкового. Самостійною одиницею нирки є нефрон. У корковому шарі містяться клубочки (гломерули) і капсула Шумлянського-Боумена, звивисті канальні першого та другого порядку. В мозковому — більша частина петлі Генле і збиральні трубочки (вони утворюють цей шар). Збиральні трубочки на вершині пірамід впадають у ниркові чашечки, які відкриваються у ниркові миску, що переходить у сечовід. Сечовід впадає у сечовий міхур, розміщений на дні таза за лобковими кістками. Від сечового міхура відходить сечовидільний канал. Ємність сечового міхура в нормі 300 — 500 мл.
Функція сечової системи Редагувати
Сеча в нирках утворюється безперервно, по канальцям надходить до миски, далі поступово стікає по сечоводах у сечовий міхур де спускається і виділяється назовні при сечовипусканні. Акт сечовипускання є дія довільна. Через нирки проходить величезна кількість крові. Через кожних 5 −10 хв. нирки пропускають усю масу крові людини: протягом доби через нирки проходить до 600-750л крові. Нирки є видільним органом. Який виводить з організму розчинені у воді непотрібні, шкідливі продукти обміну речовин і різні солі. Цими речовинами є головним чином продукти білкового розпаду (різні азотисті речовини).
Первинна сеча ре адсорбується в канальцях, повністю піддається зворотному всмоктуванню цукор, трохи менше — кухонна сіль і рідина, ще менше — сечовина, зовсім не всмоктується креатинін, сульфати. Тому при діагностиці захворювань нирок слід враховувати виділення азотистих шлаків: креатиніну і сечовини, а також продуктів білкового обміну, фосфатів і сульфатів.
Будова статевої системи Редагувати
До чоловічих статевих органів відносяться яєчка (сім'яники) у мошонці, пеніс і додаткові залози та протоки, якими секрет предміхурової залози, яєчок і сім'яних міхурців поступає в статевий член. У чоловіків сечовидільний канал має довжину 12- 15 см.
До жіночих статевих органів належить: яєчники, маткові труби, матка, вагіна, бартолінові та парауретральні залози, більшість структур клітора (внутрішні), голівка та каптур клітора, внутрішні та зовнішні статеві губи з вуздечкою, лобок (зовнішні), а також гімен (між внутрішніми та зовнішніми геніталіями). Сечовидільний канал у жінки має довжину 3- 4 см (знаходиться позаду клітора на 1 −3 см).
Хвороби сечостатевої системи Редагувати
Хвороби нирок можна поділити на дві великі групи. До першої групи належать двобічні дифузні ураження нирок, коли функція їх настільки змінюється, що в зв'язку з цими змінами зазнає змін весь організм хворого. В свою чергу ці зміни викликають різні патологічні процеси в інших органах і системах. До двобічних, системних, ниркових захворювань належить гломерулонефрит, нефроангіосклероз як кінцева (ниркова) стадія гіпертонічної хвороби, нефрози.
Другу групу становлять хвороби, при яких зазвичай вражається одна нирка (камені в нирці, туберкульоз нирок, пухлина та ін.) і функція нирки як видільного органу помітно не порушується. До цієї групи можна віднести вогнищевий гломерулонефрит, при якому ниркова тканина вражається частково.
До хвороб сечовивідної системи відноситься: пієлонефрит, пієліт, цистит, гломерулонефрит, уретрит.
До захворювань статевої системи у чоловіків відносяться, простатит, аденома передміхурової залози, функціональні розлади у чоловіків, клімакс у чоловіків, безплідність, пухлини.
До захворювань статевої системи у жінок відносяться: запальні захворювання неспецифічної етіології нижнього відділу статевих органів (вульвіт, бартолініт, кольпіт, бактеріальний вагіноз тощо) та верхнього відділу (ендометріоз, сальпінгоофорит, пухлини, безплідність тощо).
Захворювання сечовидільної системи спричиняються інфекцією, що може потрапляти в організм низхідними (при ангіні, стоматологічних захворюваннях) та висхідними (недотримання особистої гігієни, захворювання статевих органів) шляхами, а також переохолодженням.
Джерела Редагувати
- Матешук- Вацеба Л. Р. Нормальна анатомія: Навч.-метод. посібник для студ. та викл. мед. ін-тів. — Львів : Поклик сумління, 1997. — 412с. — ISBN 5-86900-036-X. (С.?)
Література Редагувати
- Людина. / Навч. посібник з анатомії та фізіології. — Львів. 2002. — 240 с. (С.?)
Посилання Редагувати
- Сечостатева система // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
| Ця стаття недостатньо ілюстрована. |
| Це незавершена стаття з медицини. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |