Олександр Олександрович Сахно-Устимович (23 листопада 1880 — січень 1973, Чикаго, США) — український і російський військовий діяч, полковник.
| Олександр Олександрович Сахно-Устимович | |
|---|---|
| Полковник | |
| | |
| Загальна інформація | |
| Народження | 23 листопада 1880 |
| Смерть | 1973 м. Чикаго, США |
| Alma Mater | Костянтинівське артилерійське училище |
| Військова служба | |
| Приналежність | УНР |
| Командування | |
| старший ад'ютант гетьмана Павла Скоропадського | |
Життєпис ред.
Закінчив Київський Володимирський кадетський корпус, а в 1901 році Костянтинівське артилерійське училище по 1-му розряду. Направлений у званні підпоручника в 5-у артилерійську бригаду (Житомир). Зарахований пізніше до Терського козачого війська. Учасник Першої Світової війни, підполковник російської армії.
В 1917 році ад'ютант командуючого Київського військового округу генерала Ходоровича. 8 березня 1917 року вибраний заступником голови ради військових-українців Київського гарнізону, на основі якої було створено Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка.
У 1917 році взяв активну участь у розгортанні українського військового руху на Одещині. Влітку 1917 року — командир Одеського гайдамацького куреня. З весни 1918 року — на українській військовій службі. За гетьманату 1918 року — старший ад'ютант гетьмана Павла Скоропадського, військовий старшина.
У 1919 році — в білогвардійських Збройних Силах Півдня Росії. Восени 1920 року — співробітник цивільного управління штабу головнокомандувача білогвардійської Російської армії генерала барона П. Врангеля. Емігрував до Німеччини.
В ряді джерел вказано, нібито Сахно-Устимович помер в Берліні 15 червня 1942 р. і був похований на цвинтарі Тегель. Як встановив російський історик І. Петров, насправді це був його син, також Олександр (1910—1942), тоді як сам полковник у 1956 р. емігрував до США, і помер у січні 1973 р. у м. Чикаго. Разом з ним емігрували дружина сина Катерина (нар. 1913) та онучка Тетяна (нар. 1940).
Примітки ред.
Джерела ред.
- Михайло Омелянович-Павленко. Спогади командарма (1917—1920). Київ. — Темпора. 2007. — 535 с.
- Роман Коваль, Юрій Юзич. Микола Міхновський. Спогади, свідчення, документи. Київ, видавництво Марка Мельника. 2021.
Посилання ред.
| Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |