Самарська культура — археологічна культура ранньої мідної доби у Надволжі. Названа за Самарською Лукою річки Волга. Культури, що займали цей ареал пізніше, іноді також називають самарськими, тому власне Самарську культуру називають Самарською культурою раннього енеоліту.
| Самарська культура | |
| Місце розташування | Поволжя |
|---|---|
| Попередник | Q16701488? |
| Наступник | Хвалинська культура |
| Дата й час | 5000-ні до н. е. |
| Самарська культура у Вікісховищі |
Виявлена в 1973 році під час археологічних розкопок поблизу села Сьєзжеє Богатівского району Самарської області. Пізніше виявлено ще декілька поселень.
Датування Редагувати
Початок V тисячоріччя до н. е.
Маріупольська культурно-історична спільність Редагувати
Була частиною більш ширшої маріупольської культурно-історичної області, що, у свою чергу, також називають маріупольсько-сьєзжеєнською за головною пам'яткою самарської культури.
Для культур маріупольського типу характерно певну схожість похоронних обрядів, кераміки та інвентарю, включно з останками коней у могилах. Загальний ареал цих культур охоплює крім середнього та нижнього Надволжя степові Надністрянщину, Надбужя, Наддніпрянщину та Донеччину, нижнє та середнє Подоння та степове Поуралля.
У могильниках на південному заході цієї області знаходять прикраси із золота і міді, видобутої на Балканському півострові. Поширення мідних виробів здійснювалося шляхом обміну з трипільської та іншими західними культурами, а також як трофеїв, захоплених під час набігів.
Індоєвропейська курганна гіпотеза Редагувати
За курганною гіпотезою Марії Гімбутас самарська культура, як і наступні хвалинська та ямна культури вважаються індоєвропейськими. За курганною гіпотезою в цьому краї індоевропейці запозичили частину слів уральської мовної сім'ї. З іншого боку, на думку низки фіно-угрознавців перші мовні контакти відбулися вже між фіно-уграми та індоіранцями. У період існування Самарської культури уральська мовна спільнота перебувала на півдні Західного Сибіру.
Походження Редагувати
Сформувалася на основі більш ранньої в цьому регіоні Середньоволзької культури середнього неоліту.
Наступною культурою в цьому краї була хвалинська культура середньостогівсько-хвалинської культурно-історичної спільності.
Поширення Редагувати
Сучасна Самарська область, інші райони лісостепового середнього Надволжя та Поуралля.
На сході Самарська культура межувала з агідельською культурою, на півдні зі спорідненою надкаспійською культурою, на заході також зі спорідненою Воронізько-донською культурою.
Поховання Редагувати
У могилах виявлені залишки від одного до трьох осіб. Над деякими похованнями збудовано тури з каменю або невеликого могильний насип, ранній прообраз великих могил-курганів.
Похоронний обряд і археологічні знахідки в могилах самарської культури загалом аналогічні матеріальній культурі дніпро-донецької культури за одним винятком. На артефактах, знайдених у похованнях, виявлені зображення коней. У могилах також є залишки коней. Отже, люди спромоглися одомашнити цих тварин.
Зброя Редагувати
Зброя: ножі й кинджали з кременю й кістки, які в могилах лежать у руках або в головах померлих (навіть дітей). Крім того використовували крем'яні наконечники для стріл та кістяні — для пік.
Прикраси Редагувати
У могилах знайдені прикраси з кістки, вирізані у формі коней або подвійний голови бика з отворами для кріплення на підвісках або кінської збруї.
Гончарство Редагувати
Кераміка в основному представлена посудом яйцеподібної форми з виразною облямівкою. Вони не були призначені для установки на плоску поверхню та, ймовірно, підвисювалися на рогатках або вкладалися в кошик, й облямівка потрібна була для утримування посудини в рогачі. Посудина могли нести на плечі або вантажити на тварин.
По периферії посуд був прикрашений геометричним орнаментом з ліній, смуг, зигзагів або хвилястих ліній, продряпані або вдавлені в глиняні стінки гребінкою. Сенс орнаменту зрозумілий при погляді зверху: це солярний мотив, де роль сонця виконує гирло посудини.
Культи Редагувати
Судячи з солярного орнаменту кераміки, носії культури могли обожнювати сонце. Голови й копита домашніх тварин (велика рогата худоба, вівці, коні) приносили в жертву, поміщаючи їх у спеціальні неглибокі судини поверх могил і посипали вохрою.
Джерела Редагувати
- История Самарского Поволжья с древнейших времён до наших дней. Каменный век. — Изд. Сам. науч. центра РАН, 2000 [ 22 січня 2018 у Wayback Machine.]
- Усачёва И. В.
- J. P. Mallory, «Samara Culture», Encyclopedia of Indo-European Culture, Fitzroy Dearborn, 1997.
- Marija Gimbutas, «The Civilization of the Goddess», HarperSanFrancisco, 1991, ISBN 0-06-250368-5 or ISBN 0-06-250337-5
- The Horse in Mortuary Symbolism… [ 15 серпня 2004 у Wayback Machine.]
- Mitochondrial DNA and the origins of the domestic horse [ 25 липня 2008 у Wayback Machine.]
- Widespread Origins of Domestic Horse Lineages [ 23 січня 2009 у Wayback Machine.]